Суспільство і влада повинні мати спільну ідею. Тоді армія буде непереможна - Кошулинський

6

Запровадити воєнний стан в Україні необхідно було на самому початку російської агресії - навесні 2014-го. Таким чином ми зберегли б тисячі життів.
Так, наприклад, московити не змогли б влаштувати катастрофу малайзійського "Боїнга", адже цивільним літакам було б заборонено літати над територіями, на яких діє воєнний стан. Відповідно, 298 пасажирів цього літака сьогодні були б живими.
Тоді влада не дослухалася до "Свободи", яка єдиною вимагала запровадження воєнного стану. Влада називала нас "агентами Кремля" і тоді, коли вимагали запровадити воєнний стан після кровопролитних боїв біля Дебальцево та Іловайська, коли на територію України вторглися 35 тисяч регулярних військ ЗС РФ із танками, артилерією та іншим важким озброєнням, коли українські позиції обстрілювала артилерія з території РФ.

Влада понад 4 роки всіляко обґрунтовувала "шкідливість" воєнного стану й закривала очі на те, як гинули тисячі українців. Сьогодні владу раптово осінило…Тішить, звісно, що можновладці зважились на це необхідне рішення, проте треба розуміти, що самого воєнного стану для відбиття московської агресії недостатньо.
Сьогодні влада повинна також розірвати дипломатичні стосунки та всі договори з РФ, закрити кордон, знищити промосковську п'яту колону, провести люстрацію в керівництві ЗСУ, припинити торгівлю з агресором і закрити московський бізнес. Якщо це все буде зроблено, - безумовно, воєнний стан принесе величезну користь.
Президент як Верховний головнокомандувач отримав всі важелі та повноваження. На ньому – і вся повнота відповідальності. Як найнятий на найвищу посаду працівник наприкінці грудня мусить звітувати перед працедавцем – українською громадою. Там і побачимо.
Найгірше, якщо цей воєнний стан виявиться мильною бульбашкою. Бо тоді може статися як в Езоповій байці про пастуха-жартівника. Коли пастуху, який геть занудився біля овець, схотілося вигадати якусь забавку, він почав волати: "Вовки! Вовки! Рятуйте!" Пам'ятаєте, чим закінчилося? Коли вовки дійсно накинулися, ніхто не повірив. І нікому було ні отару, ні пастуха боронити.

 

Армії, яка воює, найперше потрібні 2 речі. Перша — віра і бойовий дух. Друга - гроші.
Бойовий дух - це те, що китайський мислитель Сунь Цзи називав "Шляхом". "Шлях" — це моральна єдність правителя і народу, командування і війська. "Перемагають там, – читаємо в його трактаті "Мистецтво війни", – де вищі та нижчі мають одні й ті ж бажання". Досягнути такої єдності прагнень і помислів — це і є найперше завдання лідера і всього керівництва держави, яка воює. Звичайно, коли народ воює, а панівна верхівка торгує, жодного "Шляху" бути не може. Коли солдати в окопах, головнокомандувач на Мальдівах, а його генпрокурор на Сейшелах, — то яка моральна єдність? Ви ж подивіться, що відбувається.
Права рука Путіна, підсанкційний у США та ЄС за фінансування агресії проти України, будівничий Керченського моста, через який Україна і запровадила воєнний стан, російський мільярдер Аркадій Ротенберг спокійнісінько торгує в своєму ТЦ Ocean Plaza. Влада не те що не бачить у цьому нічого поганого, а й відправляє силовиків розганяти патрітотів, які мітингують із вимогою прикрити цей кривавий бізнес. Водночас 11 із 24 українських обленерго належать екс-депутату Держдуми РФ, який голосував за анексію Криму, олігархові Олександру Бабакову
То яка моральна єдність, коли на передовій наші хлопці грудьми стоять проти ворога, а в тилу московські олігархи збирають з українців гроші, щоб вбивати тих хлопців?
Наступне — гроші. Ще Цицерон казав: "Гроші — це нерв війни". Давайте подивимося у бюджет на 2019 рік. Вітчизняні каральні органи, себто поліція, прокуратура, СБУ та МВС, профінансовані на 1,5 мільярда більше, ніж Збройні сили України! І це в час війни! Ми що, поліцейську державу будуємо? Замість українців від ворога захищати, захищаємо владу від українців?

Зібрати воєнний податок із тих, хто заробляє на війні, — з олігархів.
Пам'ятаєте формулу "Роттердам+", через яку нам вартість електроенергії збільшили? Мотивували тим, що шахти Донбасу під окупацією, тож треба вугілля з-за кордону, аж через Голандію (!), через Роттердам везти. Результат ми бачили: тариф підвищили, а вугілля насправді з Донабсу як возили, так і возять. Пам'ятаєте, хто запровадив ту формулу? Топ-менеджер "Рошену" Дмитро Вовк. А знаєте, хто заробив на цьому? Олігарх Рінат Ахметов - 11,7 мільярдів гривен прибутку, офіційно.
То скажіть мені, товариство, чому і проста вчителька, і олігарх, який обікрав українців у час війни, повинні однаково платити 1,5% воєнного збору? "Свобода" пропонує по-іншому. Взяти декларації олігархів за останній рік. Хто заробив від 500 тисяч до 1 мільйона, повинні разово сплатити 10% від заробітку, хто від 1 млн до 10 млн – 15%, хто від 10 до 100 млн – 20%, а більше 100 млн – 25%. От вам і гроші. Величезні при чому. Необхідний законопроект давно зареєстровано — потрібно лише проголосувати.

На жаль, досі на тому етапі, який наші успішні сьогодні сусіди пройшли чверть століття тому. Маю на увазі країни, які одночасно з Україною скинули комунізм і московське ярмо: Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, країни Балтії… До більшості з них українці тепер змушені їздити на заробітки. Чому? Тому, що вони один раз провели свої революції та довели їх до завершення. Тому, що там вчасно і повною мірою провели реальну люстрацію, тому що там не допустили становлення олігархії як явища взагалі. Тому, що там відбулося становлення повноцінних національних держав.
А що ж в Україні? Ми починали революції тричі, але жодну з них до пуття не довели. Щоразу на виборах ми довіряли завершувати революцію одним і тим самим служкам олігархів, які нічого, окрім олігархії, розбудувати в Україні не зуміли, та й не збиралися зрештою. Як результат, українці, загнані в глухий кут на своїй землі, сьогодні везуть євробляхи і масово, мільйонами виїжджають на заробітки в Європу.
Втім, рано чи пізно шлях європейських держав нам доведеться пройти. Оминути, забалакати, імітувати жоден із елементів цього етапу не вийде. Інакше - це буде хіба чергове "зачароване коло", якого Україна вже, боюся, не витримає.

 

Дасть відчуття єдності. Наступне наше завдання - перейменувати Московський патріархат у Російську церкву в Україні. Це буде ще один крок до єдності нації.

Запропонуємо те, що насправді більш ніхто не пропонує. Перше: реалістичний план перемоги і встановлення миру на своїй, Богом даній землі. Друге: антиолігархічний пакет докорінних перетворень, який наповнить бюджет України, поверне українцям вкрадені в них гроші та дозволить їм реалізовувати себе в Україні.

Усунути від влади олігархів. Ви ж подивіться на цифри. 100 найбагатших олігархів в Україні володіють половиною всього державного боргу України (37,5 млрд доларів - Gazeta.ua). 2018-го олігархи в Україні збагатилися в 12 разів швидше, ніж ВВП України. 154 мільярди доларів (!) олігархи вивели з України в офшори. А це — 4 річних бюджети нашої держави. Крім того, олігархи тільки офіційно заборгували Нацбанку 45 мільярдів гривень. Олігархи монополізували цілі галузі в Україні, зокрема енергетичну. Список можна продовжувати.
Щоб встановити справедливість, "Свобода" пропонує ухвалити низку деолігархічних законів. Ідеться, передусім, про повернення коштів із офшорів, заборону на вивезення грошей в офшори, заборону приватизації стратегічних підприємств, заборону монополій та олігополій. Необхідні для цього законопроекти зареєстровані з 2013-2014-х. Ні колишня влада, ні теперішня навіть не думає ставити їх навіть на обговорення. Їх просто бояться. Чому? Бо олігархи при владі! Не будуть же вони власноруч пиляти гілку, на якій так зручно сидять і крадуть.

Кажуть, найбільша біда українців в тому, що в другому турі президентських виборів вони мусять вибирати менше зло. Аж ніяк. Біда українців в тому, що вони в першому турі голосують так, що в другому змушені обирати менше зло. Тому наше завдання — донести цю думку до людей і повернути їм віру в те, що від них багато залежить.

Це командне рішення.

І Дмитро Ярош (народний депутат України, колишній лідер "Правого сектора", очільник Української добровольчої армії. - Gazeta.ua). Усі справжні націоналісти, які розуміють, що власні амбіції — ніщо, порівняно з викликом, який стоїть перед країною.

За нашими даними, за єдиного кандидата від націоналістичних сил вже сьогодні готові голосувати 5,9 відсотків виборців. Коли за будь-якого (підкреслюю: будь-якого) окремого кандидата-націоналіста – ушестеро-семеро менше… Від чого такий ефект?
Річ у тому, що роками українцям нав'язувалася думка: "націоналіст дорівнює непрохідний". Відтак, природньо, що потенційний націоналістичний виборець, "аби голос не пропав", часто шукає собі "прохідного". Але такого, що бодай поверхово декларує близькі йому гасла. Такий вже вироблений "умовний рефлекс". Це при тому, що соціологія сьогодні каже: ідеологію націоналізму вважають близькою собі принаймні 15% виборців… А ви думаєте, чому тепер навіть далекі насправді від націоналізму ліберально-олігархічні політики так радо "крадуть" наші гасла? Чому вони ліплять їх собі на бігборди, не змигнувши й оком?! Бо їхні політтехнологи теж про цей факт добре знають.
Коли ж питомо наш виборець бачить єдиного кандидата від націоналістичних сил, у нього виростає віра в перемогу. Тут, якщо хочете, теж спрацьовує "рефлекс", набутий досвідом багатьох виборів. Але вже інший: "єдність дорівнює перемога".
І саме тому дехто у найстрашнішому своєму сні боїться бачити нашу єдність. Бо єдиний кандидат від націоналістів багатьом карти сплутає.

 

Ось цей урок і врахували. Сьогодні вже всі розуміють, що якби націоналісти об'єдналися перед виборами 2014-го, то зайшли б до парламенту сильною фракцією. І вона була б не меншою ніж у "Батьківщини" чи "Радикальної партії".
Нагадаю, на парламентських виборах 2014-го "Свобода" набрала 4,71 % голосів. Для проходження бар'єру забракло якоїсь третини відсотка. "Правий сектор" тоді отримав 1,8 %. А були б ми тоді разом — здобули би щонайменше 6,51 %. А це, у свою чергу, більше, ніж тоді у партії Тимошенко, яка пройшла в парламент із 5,68 %.
Вже не кажу про ймовірний "кумулятивний ефект", який зазвичай дає всяке об'єднання. Плюс народні депутати-націоналісти, які пройшли через мажоритарку... Гадаю, не треба пояснювати, що якби була зараз у парламенті повноцінна фракція націоналістів, історія була б інакшою.
Тепер же наша єдність свідчить: роботу над помилками провели, висновки зробили — відкинули амбіції та ухвалили рішення про єдиного кандидата. Звичайно, ми усвідомлюємо, що цю єдність націоналістів вороги нації намагатимуться розбити будь-якою ціною, спробують дискредитувати нас, применшити наші сили…Але не вдасться. Сьогодні націоналісти, як ніколи, єдині.

Впевнено ставлю під сумнів ваше твердження. По-перше, більшість кандидатів у президенти, які навіть "Слава Україні!" сказати боялися, сьогодні зробилися великими "націоналістами". Це ознака того, що націоналістична ідеологія сприймається українцями. Націоналістичні ресурси в Україні величезні. Бо у суспільстві є запит на українське. У людей пробуджується патріотичне єство.
Наше ж завдання сьогодні — максимально донести свої ідеї до українців і показати, що вибір, за який потім не буде соромно, — є.

Поширення української пропаганди. Здобуття українських перемог. Максимальний захист всього українського: люби своє, пропагуй своє, купуй у свого.

 

Усвідомлення часу. Уявіть: ви — артилерист, ви маєте прорахувати всі свої дії до найменших дрібниць, виконати завдання і щонайшвидше втекти з позиції, щоб не зловити удар у відповідь. Ви відслужили та повернулись до тилу. Що ви бачите перед собою? Парламент іде на канікули, головнокомандувач на курорті. Як на це реагувати? А що було б, якби бійці роз'їхались на канікули? Миттєва поразка. Цю поразку влада наближує кожного дня, витрачаючи час на особисті забаганки.

Крім совісті? Владі саме нічого не бракує. Ні грошей (подивіться на їхні декларації), ні привілеїв (недоторканість і реальна безкарність - є), ні солодкого життя під час війни (Мальдіви, Сейшели, Куршавелі та нескінченні парламентські "канікули").
Бракує хіба що українцям — нормальної національної влади, яка, найнявшись до них на роботу, працюватиме на їхню користь.

Як можна пришвидшити те, що пришвидшуватися ніяк не бажає? Ніяк. Звичайно, треба контролювати владу, тиснути, вимагати виконувати обіцяне. Активна громадськість, у принципі, це і робить. Утім, за 27 років олігархи настільки вкоренилися в Україні, що змінити ситуацію можна лише одним способом: вирізати під корінь, змінити владу на іншу. Що швидше — то краще.

У Революції гідності було 3 завдання: усунення Януковича, подолання наслідків його режиму і недопущення реваншу. Перше завдання ми виконали, на другому й третьому нас обдурили. На виборах 2014-го українцям замилили очі, обіцявши завершити війну за 2 тижні й не красти з бюджету, "бо й так багаті". Ми бачимо, що сталось насправді.
Люди, яким українці довірили державу 2014-го, після виборів отримали все: президент, конституційна пропрезидентська більшість, пропрезидентський Кабмін. Вони могли щодня голосувати хоч по одному закону зі своєї коаліційної угоди, миттєво відправляти на підпис до президента і реформувати країну. Що ж ми бачимо протягом 5 років? Галасливу бутафорію, імітацію реформ, другорядні напівкроки і пафосні політичні жести, замість докорінних змін.
То чому не вдалося? Бо й не збирався ніхто.

Це був вишкіл. Влада може спокусити, налякати, переконати. Тому, йдучи у владу, мусиш мати твердий ідеологічний стрижень і мужність давати відсіч навіть тоді, коли пістолет тримають біля скроні.

 

Він уміє бути кон'юнктурним — враховувати вимоги часу. Для нього це і добре, й погано водночас. Розуміючи бажання регіонів, він колись став засновником "Партії регіонів". Відчув силу Медведчука — став членом фракції СДПУ(о). Відчув силу Ющенка — опинився біля нього. Знову відчув силу Януковича — пішов в уряд Азарова. Зараз у суспільстві зростає націоналістична сила — стає націоналістом, декларує відповідні речі. В один час він був проти вступу до НАТО, зараз активний прихильник цього. Ця гнучкість давала йому змогу виживати у будь-яких ситуаціях і як бізнесмену, і як політику.
Проблема Порошенка в тому, що він завжди забував про українське суспільство та його пам'ять.

Націоналісти чітко окреслили її ще минулого століття. Ярослав Стецько казав: "Україна вільна, Україна соборна, Україна без холопа і без пана!"
У преамбулі нашої програми ця ж ідея звучить так: "…Побудова могутньої Української держави на засадах соціальної та національної справедливості. Держави, яка посяде гідне місце серед провідних країн світу та забезпечить безупинний розвиток української нації."
Ця ж ідея наскрізно звучить у програмових документах усіх істинно націоналістичних організацій. Довкола неї та заради втілення національної ідеї й об'єднуємося.

Олігархію як панівний клас. Нема різниці, які чергові кольорові політпроекти він продукує. Це як міфічне Чудо-Юдо, що на місці одної відпалої політичної голови одразу відрощує кілька свіжих "нових облич".

 

А де, крім України, до влади прийшли популісти? Дехто он Трампа звинувачував у популізмі. Прийшов до влади — зробив. Обіцяв знизити податок для бізнесу — знизив. Обіцяв закрити кордн із Мексикою — закриває. То який популізм?
У світі повага до політика вимірюється вагою його слова. Якщо не виконав, — більше не вибереться. А в нас немає такого запобіжника, щоб більше не допустити популіста до влади.
Наші політики обіцяють те, що не відповідає навіть їхнім повноваженням. Наприклад, президент постійно каже про збільшення зарплати. Але це ж не справа глави держави! Так само президент обіцяв за тиждень закінчити війну…Уявляю, якби це сказав британський політик і не виконав. Там за такі речі суспільство карає політичною смертю. І нам потрібно цьому навчитися.
Для початку варто було б за 3 місяці до виборчої кампанії заборонити платну політичну рекламу на телебаченні. Як це є, скажімо, у Франції. Щоб не "красівого мужчіну" вибирали, а державотворця.

Перше. Зберегти життя українців, перемогти у війні та встановити твердий мир на своїй землі.
Друге. Завершити Революцію гідності: виконати всі вищевказані докорінні перетворення в державі та суспільстві.
Іншого шляху в нас просто немає.