Старий-новий підкуп і договорняки "слуг": що відбувається за 3 дні до виборів

Особливість місцевих кампаній – голосуючи на дільницях, люди повинні розуміти, в якому місті вони житимуть наступні 5 років. Якою має бути комунальна система, які їх очікують комунальні тарифи, транспортна логістика? Якою має бути урбаністична політик і як ми будемо залучати інвесторів? На жаль, розяснення цих позицій не бачу у програмах більшості кандидатів, - каже Віктор Таран.

Кампанія у містах-мільйонниках має кілька відмінностей.

По-перше, вперше вона відбувається в рамках так званих відкритих виборчих списків.

По факту ми маємо "мажоритарну" систему, в якому кандидати змагаються у макроокругах.

Це позначилося на агітаційній кампанії, яку ведуть кандидати в депутати місцевих рад. Раніше вони більше працювали з виборцями, воювали з політичними конкурентами. Ми бачили цікаві політичні дебати між представниками партій, де кожний із них презентував свої програми та бачення розвитку міста.

Тепер бачимо внутрішньо партійне змагання на виживання, коли кандидати в депутати від однієї політичної сили воюють між собою, повністю забувши про опонентів.

Друге: виборці виявились абсолютно не готовими до цієї системи. Як результат ми побачимо велику кількість або недійсних бюлетенів, або бюлетенів, які будуть віддані на користь політичної партії, а не котрогось кандидата. З великою імовірністю можу стверджувати, що на перший погляд не погана ідея з відкритими списками ризикує повністю провалитися. Навіть у містах-мільйонниках незначна кількість депутатів зможе перейти виборчу квоту і піднятися у партійному списку, а що вже говорити про малі міста?

Третя особливість. У деяких містах депутати і мери почали піднімати два важливих питання - аудит міста і стратегію розвитку міста. Як показує опитування групи "Рейтинг", понад 35 відсотків українців мають такий запит. Виборці хочуть розуміти, куди рухається їхнє місто. Але, на жаль, мало кандидатів у міські голови про це говорять.

На перший погляд старі виборчі технології, за якими політтехнологи працювали багато років, відійшли на другий план. На кампанії порівняно не багато використовувались спілкування "від дверей-до дверей", намети, "телефонні центри".

Їм на зміну прийша "діджиталізація" виборчого процесу. Кандидати й виборці перевели свою активність у facebook та інші соціальні мережі.

Вони роблять величезну кількість роликів, сторіз в інстаграм та ФБ, персональні ютюб і телеграм канали. Звісно, кандидатам легше говорити з камерою, чим із виборцями, які ставлять не зручні питання. Але таким підходом кандидати самі себе загнали в пастку. Тому що ролик - це лиш один із форм агітації, який здатний підвищувати впізнаваність, а не мотивувати виборців голосувати "за" певного кандидати.

Тим паче, всі красиві ролики написані фактично за одним сценарієм. На фоні міста кандидат (або команда) кудись чимчикують під пафосну музику та голослівні заяви. Надивившись десятки таких красивих роликів виборець, на мою думку, все одно проголосує за того кандидата, з яким спілкувався особисто або на палатці, або у дворі свого будинку.

Ще одна особливість кампаній - мери у містах-мільйонниках воюють на два фронти.

Вибори - це завжди війна. Для того, аби перемогти, кандидати мають спершу пояснити виборцям, що заважає їм жити краще, а по друге пояснтити, що саме вони єдині здатні захистити їхні інтереси.

Таке собі епічне протистояння Кирила Кожумяки проти Змія Горинича. Ці вибори підтвердили цю тенденцію. Мери міст-мільйонників визначили своїм ворогом центральні еліти і свою кампанію частково побудували у протистоянні із ним.

Зверніть увагу, майже всі воюють з президентом. Ніхто з них не пішов на поклон до Володимира Зеленського, "Слуги народу". Всі ведуть свої партії, політичні проєкти. Чому? Переконаний, що Андрій Садовий із "Самопоміччю", Віталій Кличко з "Ударом", Борис Філатов з "Пропозицією" мають загальнонаціональні амбіції. Доказом є те, що ці політсили ведуть свої команди по всій Україні. І у разі гарного результату вони хочуть повернутися чи зайти у велику політику.

Так. І така ж ситуація у Владислава Атрошенка, мера Чернігова. Тому є одне важливе питання: якщо місцеве самоврядування у нас таке сильне і потужне, то, можливо, варто врешті припинити вже цю партовбивчу війну між центром та регіонами? Для цього для початку нарешті ухвалити Муніципальний кодекс, про що давно говорять як Кличко, так і Філатов. Розвести повноваження між місцевою та центральною владою, вирішити питання про повноваження обласних та районних адміністрацій. Тоді ми мали би повне розуміння, хто за що відповідає.

Партія "Слуга народу" напередодні виборів провела соціологію, яка показує, що її представники програють майже всім чинним мерам. Чому?

Ну по перше, це питання до "грамотної" соціально-економічної політики президента.

По друге, партія "Слуга народу" - це франшиза, куди перед виборами набігло багато не зрозумілих людей. За таких умов будувати ефективну камапанію – майже не можливо.

Тому вони зробили ставку на інше – завести потужні фракції у міські ради. Потім, використовуючи тиск зверху – адміністративний, бюджетний, правоохоронний — змушуватимуть мерів створювати більшості з фракціями "Слуги народу". Щоб президентська політсила отримала свого секретаря міської ради.

На днях фракція "Слуга народу" зареєструвала у парламенті постанову про зміну до постанови про скасування через коронавірус другого туру виборів міських голів. Ідея насправді водночас незаконна і геніальна.

Пояснюю. "Слуги" з великою імовірністю програють у першому турі всі мерські вибори. Тому вони мають зробити так, щоб потенційно новообрані мери не приступили до виконання своїх обов'язків.

Для чого? Тому що якщо мера не оберуть після першого туру, то місто лишається без міського голови на наступні 5 років.

Хто керуватиме містом за таких обставин? Секретар міської ради, якого оберуть новообрані депутат. А отже є вірогідність, що секретарями рад стануть депутати від "СН".

І таким чином Зеленський отримає контроль над містами, де його кандидати програють всі вибори. В такий не хитрий спосіб фактично рейдерують все місцеве самоврядування.

Насправді це страшний сценарій, оскільки делегітимізує все новообране місцеве самоврядування і веде до спроб узурпації влади з боку Зеленського.

Попередньо голосування заплановане на 3 листопада. Сподіваюсь, депутати за ці зміни не проголосують.

Публічно з мерів міст-мільйонників Зеленського критикує тільки Філатов, міський голова Дніпра. Садовий мовчить, Труханов мовчить, Кличко мовчить. Може, просто зайняті. Але може свідчити, що вони вже домовилися про більшість із "слугами." Це той випадок коли кажуть: "ваше мовчання аж занадто красномовне".

Бачимо ще одну особливість цієї кампанії. Партії загальнонаціонального масштабу програють кампанію партіям місцевого самоврядування: "Пропозиція", "Загальна справа", "Самопоміч".

Вони будують кампанію, спираючись на те, що ми звемо паттерналістський електорат, який готовий сприймати популістичні рішення. Наприклад, Труханов перейменував проспект Небесної сотні назад на Маршала Жукова. Те саме у Харкові, у Львові. Це загравання з місцевим націоналізмом. На цьому етапі це не добре, і не погано. Це "виборча ставка".

Але з часом це може стати проблемою.

Друге – вони вкладають бюджетні гроші у виборчу кампанію: будують дороги, роблять ремонти, роздають муніципальні надбавки. По факту, це непрямий підкуп із використанням адмінресурсу.

Третє – ці мери проігнорували питання загальнонаціонального карантину. Коли держава казала, що треба місто вносити у червону зону й обмежувати масові акції, вони на це не пішли, пішовши наперекір Зеленському.

У питаннях роботи бізнесу ця логіка зрозуміла. Та щодо розваг і масових заходів – це помилка, оскільки це питання безпеки людей. Інколи мери повинні брати відповідальність і ухвалювати непопулярні рішення, а не вигідні їм.

І останнє. Всі ці мери (окрім Філатова) ідуть не на перший термін. Вони мають свої фракції, ресурси, ЗМІ. І навіть якщо програють вибори, у них буде достатньо ресурсів, щоб залишатися потужними гравцями на місцевому і національному рівнях.

Соціологи напередодні виборів провели опитування, в якому ставили питання, чого люди очікують від новообраної влади і чи задоволені вони діючими очільниками?

Наприклад, питали: скільки було збудовано шкіл, садочків у Львові за каденції Садового? Кажуть: нуль. За часів Кернеса і Труханова - так само. Питаємо, що ж вони роблять? "Щось реставрують, кладуть багато асфальту". Друге питання – за кого будете голосувати? Відповідають, за Кернеса, Садового. Бо "крадуть всі, але ці хоч щось роблять. Хочемо, щоб вони й далі робили те саме, що й раніше, тільки менше крали".

З одного боку, розумію логіку виборів. Адже вперше завдяки децентралізації "гроші пішли" на місця. І на їхніх очах, починаючи з 2015 року, міста почали мінятись. Особливо центральні вулиці, які більшість мерів повністю поремонтували. Правда, іноді по кілька разів.

Однак така тактика призвела до того, що маємо міста без околиць – центр відмарафетили, а околиці в жахливому стані. У Києві така сама ситуація.

Ще один елемент – вибори без виборів. Згадані мери міст-мільйонників своїх конкурентів знищили, поки ті були "політично маленькими." Когось підтягнули у свої команди, когось корумпували, когось – "знищили". Як результат всі місцеві еліти – підтримують мерів.

Давайте домовимось, що оцінню Труханова як політтехнолог і політолог. Тому, виносячи за дужки "ореол руського міра" та всю неоднозначність його іміджу, констатую, що він успішний регіональний політик. У нього ділова хватка. Уміє тримати удар, працювати з електоратом. Судячи з опитувань, всі його опоненти від нього відстають у 2-3 рази.

Його сильно підтримує консервативний електорат. Їм подобається, що він ходить до церкви, по неділях п'є з ними каву, їздить інколи у громадському транспорті. Він – Лис Микита. Усім усміхається, говорить правильні слова. Може так подати інформацію, щоб усім сподобатися.

Правда, реальні дії у нього такы самы, як у Лиса Микити. Кому цікаво – перечитайте Франка.

Також Садовому щастить, що у Львові аж занадто багато лідерів, які готові воювати, але не готові до об'єднання. Кошулинський заявив, що у другому турі, можливо, підтримає Синютку. Зараз у Кошулинського 12 відсотків, а у Синютки – 24. У Садового – під 40. Якби об'єдналися у першому турі, було би цікаво.

Також є багато малих локальних партій, які реально конкурують. Кажуть, Садовий їм підігрує та надає організаційну допомогу, що створює у виборців викривлену картинку. Оскільки агітаційна кампанія коротка – місяць, за це час, маючи медіа і фінансові ресурси, у голови виборців можна засунути будь-яку викривлену інформацію.

І ті, хто мають ресурси, цим користуються.

Голосування вплине позитивно на рейтинги Зеленського у всіх містах. Ексжурналіст, який працює в Укрзалізниці останнім часом, постійно інформаційно підтримує Зеленського, каже, що ця політтехнологія повинна додати "слугам народу" 3 відсотки.

У цих партій загальнонаціональні амбіції. "За майбутнє" веде потужну команду не тільки на Волині чи Івано-Франківщині. Чинні мери із "За майбутнє" - Біла Церква, Полтава, Черкаси. У них є міцні кандидати зі складу колишніх депутатів. Як сказав Ігор Палиця на ефірі одного з телеканалів: "Я хочу бути не просто господарем у цій країні, а прем'єр-міністром".

Борис Філатов же хоче робити загальнонаціональну партію місцевого самоврядування. Довгий час вони вели про це переговори із Гройсманом та Кличком. Потім Кличко вирішив реанімувати "Удар". А оскільки загальнонаціональні амбіції у Філатова лишились, він висунув потужні команди у міські ради та своїх кандидатів у мери.

Не виключаю: якщо їхні мери виграють, а партії наберуть 3-4 відсотки, то підуть на загальнонаціональний рівень.

Нагадаю, в Україні зараз прохідний барєр до парламенту 5 відсотків. З урахуванням явки це 700-800 тисяч. Якщо "Пропозиція", "Удар", "За майбутнє" кожний наберуть по країні хоча б 400- 500 тисяч голосів, то вони можуть гострити лижі на дострокові парламентські вибори, які можуть бути вже весною.

Геннадій Кернес і Геннадій Труханов – інша історія. Вони добре "закопались", як феодали, і свою вотчину не віддадуть. Соціологія показує, що Кернес до обласної ради набирає майже 45 відсотків. Уявіть на хвилинку, він може сформувати монобільшість одразу на обласному та міському рівнях, утворивши вертикаль "область-місто". Так мери міст будуть мерами регіонів.

Вірить. Але шанси на це мінімальні. Щоб відродити "Самопоміч", у партії мають бути люди того самого штибу, що у 2014-му. Маю на увазі Єгора Соболєва, Оксану Сироїд, Вікторію Пташник, Ганну Гопко. Це була потужна команда. Там кожна людина була багатогранною, із колосальним бекграундом. Кожен у парламенті робив чудеса. Садовий цих людей втратив.

Як і у 2015 році, дивляться на особистість. На місцевому рівні важливе особисте спілкування і вміння переконати, що ти хочеш робити. Записувати ролики на таких кампаніях неефективно. Виборців цікавить не лише живе спілкування, але й хто пообіцяє дати соціальний рай – майданчик, муніципальну надбавку, пайок, 300 гривень. На жаль, підкуп на цих виборах нікуди не дівся.

Як вже казав, ми отримали бридку модель мажоритарки. Округ виріс у кільканадцять разів, час для агітації зменшився, видатки на кампанію збільшилися. Для активістів без великих ресурсів похід у політику став складнішим. Ця система чи не найгірша зі всіх, що були. Судячи з тенденцій, у місцеві ради оберуться ті, хто має більше коштів. Це у свою чергу негативно відіб'ється на якості роботи органів місцевого самоврядування.