Москва втратила шанс перетворити Кишинів на союзника - Портников

Безпрецедентна перемога на парламентських виборах партії, очолюваної чинним лідером країни Маєю Санду, – це величезний мандат довіри від громадян Молдови. Востаннє результат однопартійної більшості був на парламентських виборах у Молдові у 2001 році. Але тоді президента країни обирали у парламенті. А зараз у партії "Дія і солідарність" пані Санду є і обраний більшістю голосів президент, і парламентська більшість. Уряд сформує ця більшість.

Ще одна важлива особливість – якщо раніше проєвропейські сили спиралися насамперед на підтримку діаспори, яка завжди за них голосувала на загальнонаціональних виборах, то зараз партія пані Санду отримала більшість саме всередині країни. Для Молдови це шанс провести реальні реформи, позбутися залишків олігархічного правління і почати шлях до зближення з Європейським Союзом, що, абсолютно очевидно, є важливим з точки зору подальшого розвитку цієї країни.

В історії молдовсько-українських відносин уже були періоди, коли Кишинів декларував вступ до ЄС. Зокрема в часи президентства Януковича у Молдові були при владі проєвропейські сили. Європейському Союзу була потрібна історія успіху. Нею могла стати історія успіху Молдови. Однак тодішні молдовські лідери не змогли використати цей шанс. І тут є велике питання: якщо Україна не виправдає сподівань щодо розвитку з точки зору європейських реформ та боротьби з корупцією – то є можливість, що Захід зробить прикладом реформування саме Молдову. Але я хотів би, щоб Україна і Молдова діяли разом, і їхні спільні дії наблизили їх до ЄС.

Євроінтеграція може розтягнутися на десятиліття. Але, діючі в тандемі, Україна і Молдова могли б заручитися підтримкою таких членів Євросоюзу, як Польщі, що зацікавлена в Україні, та Румунія, що зацікавлена у Молдові. Об'єднання зусиль Києва і Кишинева також потрібне для вирішення територіальних конфліктів обох країн. Російський анклав "Придністровська республіка" розташований якраз між Молдовою та Україною. Якщо наші країни діятимуть разом, що наблизити територіальне возз'єднання Молдови не на російських умовах, а на умовах цивілізованого світу – це допоможе також повернутися до питання відновлення територіальної цілісності України. І мова тут не лише про Донбас, питання якого можливо вирішиться легше – протягом майбутніх 20-25 років. Але й щодо проблеми Криму, а вона може розтягнутися на 3-4 десятиріччя. Спільні ж дії з деокупації можуть все це прискорити. Якщо через 10-15 років ми побачимо возз'єднання Молдови, то через 25 років відбудеться возз'єднання України. Шлях обох країн до Європи дуже довгий. Про нього можна говорити тоді, коли закінчиться євроінтеграція країн Західних Балкан.

Росія сама створила всі умови для подібної ситуації. Вона фактично домовилася із Заходом про правління найбільшого молдовського олігарха Влада Плахотнюка, що став безроздільним господарем Молдови і на якого ніхто не мав впливу. І тільки зовнішня підтримка гравців дозволила проєвропейським і проросійським силам об'єднатись і поставити крапку на правлінні Плахотнюка у Молдові. Але після втечі олігарха Росія, як це завжди буває з нею, знехтувала усіма попередніми домовленостями, і її союзники в Кишиневі витіснили проєвропейські сили з уряду, Мая Санду позбулася посади прем'єр-міністра, і влада перейшла до рук Ігоря Додона, партія якого навіть не мала більшості у парламенті.

Додон фактично узурпував владу, не маючи конституційних повноважень. Отже, операція Росії з метою привести до влади в Молдові проросійського президента була проведена блискуче. Але кремлівські політтехнологи не врахували інтересів молдовського народу. В результаті Ігор Додона програв президентські вибори, а його партія – головна проросійська сила "Блок комуністів і соціалістів" – вибори парламентські. Саме російські зусилля, спрямовані на демонтаж олігархічного режиму, призвели до нинішньої ситуації в Молдові. Москва сподівалася, що до влади прийдуть проросійські сили, але не взяла до уваги настрої всередині молдовського суспільства і прорахувалася. Молдова ніколи не була союзником Росії. Ігор Додон не мав можливостей перетворити країну на такого союзника. Так що Росія втратила не союзника, а потенційну можливість його мати.

Я б не став порівнювати Санду із Зеленським. Я б порівняв наявну ситуацію в Молдові із 2014 роком в Україні. Йдеться про політичну силу, яка має чіткі політичні й економічні орієнтири, та президента, який сприймається саме як представник проєвропейського курсу та чинить опір проросійським силам. Тоді як у 2019 році в нас була боротьба людини з невизначеними політичними пріоритетами проти європейського курсу. Якщо молдовська влада не впорається з усім обсягом завдань із європейського реформування країни – тоді до влади в Молдові може прийти умовний Зеленський. Але до цього ще 5 років.