"У якийсь момент Олександр Янукович став тіньовим президентом України"

 

— Відгороджуватися від Росії треба всюди. Неможливо це зробити лише на окупованому Донбасі. Вибір простий: або ми, або вони, — каже директор Центру досліджень соціальних перспектив Донбасу, головний редактор сайту "ОстроВ" 45-річний Сергій Гармаш.

Говоримо українською. Час від часу переходить на російську.

Часто буваєте на Донбасі?

— Поїхав із Донецька 5 травня 2014-го, коли по вікнах випустили чергу з Калашникова. Таємно приїздив потягом. Припинив 5 липня, коли банда "міністра оборони" ДНР Ігоря Гіркіна увійшла в Донецьк і почалася окупація. Мене звинуватили в роботі на ЦРУ. У новинах казали, завербували в київському ресторані. Хоч не раз був у США.

Коли відчули, що війна буде?

— У березні 2014-го давав інтерв'ю. Починався терор на Донбасі. Казав, що ці люди кличуть війну й не на рік. Коли наші почали звільняти міста, повірив, що повернемо Донецьк. Після Іловайського котла, коли Росія ввела війська, зрозумів, що це надовго.

Координував "Комітет патріотичних сил Донбасу" — об'єднання понад 20 проукраїнських організацій. Створили, коли на мітингу в Донецьку 13 березня вбили Дмитра Чернявського (був речником обласного осередку ВО "Свобода". — ГПУ).

Чи були ще протести?

— Після смерті Чернявського ми ввели мораторій на великі акції. Але наближалася зустріч у Женеві 17 квітня 2014-го. Були дип­ломати з України, США, ЄС і Росії, весь світ дивився. Вирішили провести мітинг. Показати світу, що Донецьк — український. Зайнявся організацією. Почали дзвонити незнайомці, що веду людей на бійню. Питали, чи готовий відповідати за смерті. Тиск був шалений. По телевізору місцева влада й міліція щодня застерігала людей не йти. Але ніхто не наважився скасувати акцію.

Не боялися?

— Розумів, люди — не барани і йдуть туди, усвідомлюючи ризик. Мав створити їм умови. Хоча досі багато хто пише, що домовився з Рінатом Ахметовим і терористами. Бо це був єдиний мітинг, який не побили. Насправді це — наслідок ретельного планування. Ми розробили план із відвернення уваги. Розпускали плітки, що хочемо захопити обладміністрацію, яку тримали бойовики. Мовляв, вийдуть нас бити, а ми захопимо будівлю. Мітинг охороняли близько тисячі Внутрішніх військ.

Ви родом із-під Єнакієвого. Чи перетиналися з Віктором Януковичем?

— На виборах мера Єнакієвого на початку 2000-х підтримував знайомого бізнесмена. Губернатор Янукович — іншого. Виграв його ставленик. Виявився ніяким. За кілька місяців той забрав його до себе начальником торговельного відділу. Я запитав, для чого. Є ж бізнесмен, який міг стати хорошим мером. "Може, людина й нормальна, але — не моя. Влада — це контроль. А так я і посаду не віддав чужинцеві і тут отримав свою людину".

Це був 2002 рік. Янукович збирався йти на Київ. Тому вирішив познайомитися, бо в регіоні я представляв "Радіо Свободу", "Інтерфакс", писав для "Української правди", "Дзеркала тижня". На першій зустрічі сказав, що планує йти в прем'єри. Я оцінив довіру й не розголошував це. Але зрозумів, що буде потреба в інформації з регіону. Тому створив "ОстроВ". До особистого знайомства Януковича вважав тупуватим. На заходах він повільно говорив, можна було писати без диктофону. При спілкуванні побачив, що він дуже цілеспрямований. Роками йшов до успіху через приниження і хитрощі. Достатньо мудрий, хоча не інтелектуал і без освіти. Натякнув, що націлений на президентство. Вважав, воно йому нашкодить. Так і вийшло. Це — не його рівень. Міг би бути непоганим губернатором.

Чому не зрозумів цього вчасно?

— Думаю, його обманули тоді екс-президент Росії Володимир Путін і президент Дмитро Медведєв. Харківські угоди (2010-го продовжили до 2042 року перебування у Криму російського флоту, що мав піти 2017-го. — ГПУ) були чистим "розводняком". Не міг цього визнати, бо гордий і себелюб. У якийсь момент поступився сину Олександрові, який став тіньовим президентом. Це викликало спротив у оточенні. Втратив лояльних людей і контроль ситуації.

Мав нещасливе дитинство. Весь час доводив, що може бути багатий і успішний. Це стало одним із факторів падіння. Але без згоди Росії не втік би. Вже відомо, що 20 і 21 лютого 2014-го помічник Путіна Владислав Сурков і один із генералів ФСБ були в Києві. Доти через Віктора Медведчука серйозно впливали на процеси.

Яка влада потрібна Донбасу?

— Господар, який піклуватиметься про регіон, а не про себе. На Донбасі немає облради. Людей позбавили можливості обирати. Присилають губернаторів. Ті ходять у вишиванках і поводяться так, ніби решта — корінні індіанці зі скляними бусами. Привозять своїх людей і фірми, що виконують держзамовлення за відкати, а місцеві — без роботи. Це показник недовіри України до Донбасу. Хоча той зупинив нашестя Росії. Могло б бути, як у Криму, якби не піднялися.

Що вже тепер може зробити Україна, щоб показати інше ставлення?

— Спростити пропускний режим. Треба просити дозвіл СБУ на в'їзд завчасно. На комп'ютері бувають збої. Родичка виїжджала. Повернутися туди не могла, бо дозвіл закінчився. Паперового не мала. Людина показує паспорт. Чому цього мало?

Не можу побачити племінників, бо сестри розлучилися з чоловіками й потрібен нотаріальний дозвіл вивезти дітей. А в нас не визнають документів звідти. Це — розділення сімей. Якщо там усиновив дитину й сюди везеш — відберуть до дитбудинку. Люди не можуть вивезти звідти речі.

Не вирішуємо цих ­проблем лише через інтерес влади. На контрабанді роблять великі гроші, попри блокаду. Логістичні центри, у які вклали мільйони — не запрацювали. Бо неможливо було встановити "дах" над контрабандою.

Що робити з пенсіями?

— Громадяни України приїжджають на підконтрольну територію. Мають право отримати її. Байдуже, зареєстровані переселенцями чи ні. Це наші інформаційні посланці. Хто скоїв злочин — не поїдуть, бо доведеться за це відповісти.

Якщо Росія піде з Донбасу, забере терористів?

— Є дані, начебто існують домовленості між Росією й Заходом. Україна виконає політичну частину Мінська, дасть особ­ливий статус окупованим територіям, проведе вибори, контрольовані Росією, але їх визнають Захід і Україна. Після цього закриють кордон. Але Росія забере до 15 людей із "верхівки". Решту залишить нам. Бо це люди, які нестимуть її політику за лінію розмежування на всю країну. Тому Мінськ для нас небезпечний.

Чи є стратегічні рішення з обміну полоненими?

— Немає. У Мінських угодах прописаний "обмін незаконно утримуваними". Там є три мільйони наших громадян. Можуть хапати їх, садити на підвал, і ми будемо змушені обмінювати. На цьому можуть піаритися різні медведчуки. Робить нас учасниками злочину, бо "незаконно" утримуємо терористів.

Цікаво вийшло з екс-мером Торецька Володимиром Слєпцовим (2014-го вносив на сесію міськради питання про незаконний референдум. За це загрожувало до 15 років. — ГПУ). Прокуратура попросила суд випустити його з-під варти, бо погодився на обмін. В останню мить відмовився і повернувся в Україну вільним. Добре, якщо хитро обманув.

Потрібна амністія для бойовиків?

— Злочинці мають відповідати за злочини. Амністія — це процес: засудити, а потім амністувати. Не можна амністувати зрадників — чиновників і правоохоронців, які працюють на терористів. Хто вбивав. Хай тікають до Росії. Тут непотрібні ні амністовані, ні арештантами. Але важливо розрізняти злочинців і тих, хто став жертвою обставин.

У ЛНР був "переворот". Бойовики підкоряються Росії чи самостійні?

— Оперативне управління там було завжди місцеве. Росія не розноситиме пенсії по квартирах, і Путін не визначатиме, кому давати премію. Інша річ, що усі кадрові питання, зокрема призначення "глав" районів — вирішують у Москві. Про це вони часто обмовляються у виступах. То були змагання ФСБ і політиків за фінансові потоки й контрабанду.

Чому Крим випав із нашого порядку денного?

— Бо на Донбасі — війна, а в Криму її немає. У Мінських угодах є пункт "виведення усіх іноземних збройних формувань із території України". Крим — теж Україна. Але про нього не йшлося. Влада по суті обміняла Крим на Донбас. Час від часу ухвалюють резолюції щодо півострова в ООН. Кожну подають як велику перемогу. Це — імітація. Крим включили у склад РФ. Щоб забрати, треба оголосити війну Росії. Їхня конституція не передбачає добровільного виходу. Це буде проблемою, доки Росія існуватиме в межах імперії.

Із літа 2014 року в Донецьк не повертався

Сергій Гармаш народився 27 лютого 1974-го в місті Юнокомунарівськ (із 2016 року — Бунге. — ГПУ) поблизу Єнакієвого на Донеччині. Мати — штукатур.

— Тікав із дитсадка, — каже Гармаш. — Був книжковий хлопець, багато читав. Ненавидів ходити строєм.

Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка. 10 років пропрацював кореспондентом "Радіо Свобода". У серпні 2002-го з друзями заснував Центр досліджень соціальних перспектив Донбасу. За три місяці — сайт "ОстроВ" про соціально-політичне життя регіону. Жив на два міста — Донецьк і Київ. З літа 2014 року в Донецьк не повертався.

Мріє писати детективи. Розлучений, дітей не має.

×