"Між Україною та окупованим Кримом постійно зберігається живий зв'язок"

 

— Я весь час порівнюю Україну до 2014 року і зараз. Пам'ятаю, як колись говорили, яка різниця між нами і ними. І ось прийшла ця "різниця" у вигляді військового чобота, у вигляді російського терориста до нас на Батьківщину. Де ми — люди різних національностей і віросповідання — мирно та спокійно жили, — говорить заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу 54-річний Ахтем Чийгоз.

Він три роки провів у російській в'язниці. Відчув на собі всю міць російської каральної системи. Тиск і тортури не зламали його. Зараз Ахтем Чийгоз іде у парламент від партії Петра Порошенка "Європейська солідарність". Упевнений, що московський ворог буде переможений, а Крим возз'єднається з Україною, говорить Ахтем в інтерв'ю сайту "Главком".

Зараз постійно говорять про можливий реванш Росії. Він справді може відбутися?

— Один яскравий приклад: сьогодні відбувається спроба фашистами, я їх по-іншому не називаю, повернути назви вулиць діячам радянського періоду. Таким як Жуков. Вони ненавиділи і нищили наш народ, даремно вбили мільйони людей. У проросійських реваншистів виняткова ненависть до України, до фундаментальних цінностей нашого народу і держави. Особливо це було відчутно у Криму протягом 25 років.

Ви народилися в Узбекистані, куди радянська влада депортувала вашу родину з Криму. Що вам розповідали батьки про історичну батьківщину?

— Пам'ятаю, як наші дідусі й бабусі розповідали нам про Крим, наче якусь казку. Вони згадували про чудових людей, родинні вечори, тепле море та яскраве сонце. І тільки пізніше, коли підросли, ми зрозуміли, що за цією казкою ховається біль.

Коли кримські татари почали на початку 1990-х років повертатися до Криму, їм не було де жити. Ваші будинки були заселені іншими людьми. Ви намагалися повернути колишній дім ваших батьків?

— Ми не хотіли конфліктів. Бо росіяни цілеспрямовано сіяли страх серед місцевого населення, що кримські татари, мовляв, несуть із собою всілякі жахіття і виселятимуть мешканців із будинків.

І коли ми почали ­знаходити спільну мову з іншими кримчанами, то Росії це не сподобалося. Москва прагнула перетворити Крим на одну із "гарячих точок", що масово з'являлися на пострадянському просторі. Ми не дозволили нами спекулювати. Шукали мирних форм вирішення конфліктів. І саме це Росію завжди дратувало.

Коли Росія захопила Крим, і там з'явилися "зелені чоловічки", ви все це бачили зсередини. 26 лютого 2014 року ви з вашими соратниками зібрали великий мітинг біля стін Верховної Ради Криму за збереження територіальної цілісності України. Нам усім на материковій Україні тоді здавалося, що кримські татари нізащо не віддадуть Крим, але ситуація розвинулася інакше. Що відбулося пізніше?

— Так, 26 лютого ми не дали сепаратистам нічого зробити. Проте із Севастополя у Сімферополь приїхала банда злочинців із приватної військової компанії "Вагнер", яка зараз орудує в Сирії. З їхньою допомогою терористам удалося захопити Верховну Раду Криму. Крім того, там уже знаходилося терське козацтво, яке перебазувалося з Ростова-на-Дону. Також 90 відсотків особового складу міліції було на боці сепаратистів.

І 27 лютого о 4:30 ранку до приміщення Ради без будь-якого спротиву увійшли озброєні ГРУшники Росії. Цього ми, звісно, не чекали. Сподівалися, що СБУ, внутрішні війська, міліція відреагують на захоплення, але виявилося, що більшість із них уже були у змові з російськими окупаційними військами.

І коли вранці ми туди приїхали, збагнули, що на нас чекає серйозна боротьба. Однак ми відразу дали зрозуміти росіянам, що "кримські татари не договірні" і не підуть на співпрацю з окупантами.

Ви час від часу їздили до Києва, і вас попереджали про можливий арешт. Але ви все одно повернулися до Криму. Чому?

— Після однієї з зустрічей Мустафи Джемілєва (один із провідників кримськотатарського національного руху, правозахисник, учасник дисидентського руху, політв'язень, народний депутат. — ГПУ) із президентом Петром Порошенком, він мене попередив, що мені краще залишитися у Києві. Проте я сказав, що не можу покинути наш народ. Бо вже почалися репресії, людей викрадали, катували, вбивали. Тому для себе я не мав би виправдання, якби залишився у Києві. Я повернувся, і за 10 діб мене арештували.

Три роки ви провели у російській в'язниці. Крім фізичних тортур, до в'язнів росіяни застосовують і психологічний тиск. Вам навіть не дозволяли зустрітися із тяжкохворою матір'ю.

— Від мене довго приховували хворобу матері. А потім, коли я дізнався і попросив про зустріч, наді мною почали знущатися — не давали можливості побачитися. Але якось одного дня в обідню перерву мене вивели, одягли мішок на голову і кудись повезли.

Ви знали, куди вас везуть?

— Ні. Ми довго їхали. Привезли на якесь подвір'я. Тільки там дізнався, що на побачення з мамою. Я попросив конвоїрів зняти з мене кайданки, щоб їх не бачила мати. Але вони просто накинули мені на руки куртку.

Мати лежала, побачила мене. Там стояли феесбешники і не дозволяли нам залишитися наодинці. Вона підвелася. Я попросив у неї пробачення, що в такі важкі дні мене немає з нею поруч. Вона мені відповіла при феесбешниках, що пишається мною. І щоб вони почули, голосно сказала їм, що "ви не зламаєте мого сина". Я був просто вражений у той момент. Бо говорила вона це з останніх сил. Після чого мене підвели, і в мене з рук упала куртка. Мати побачила кайданки і почала кричати. Я лише попросив її мене дочекатися. Але потім окупанти навіть не відпустили мене на похорон.

Коли у ситуацію втрутився президент Туреччини Реджеп Ердоган, Путін був змушений відпустити вас і ще одного політв'язня Ільмі Умерова. Що ви відчували, коли знову опинилися на свободі?

— Я відчую себе на свободі, коли опинюся вдома у Криму, коли буду зі своїми внуками. Моєму батькові 83-й рік. Я його не бачив три роки. Коли він приїхав до Києва, я його просив залишитися. Але батько сказав, щоб я продовжував свою боротьбу на материку, а він повинен бути там, на окупованій території. Бо до нього щодня приходять люди, які також потребують підтримки. Саме тому я прийняв запрошення Петра Порошенка балотуватися у Верховну Раду від його політичної сили "Європейська солідарність". Бо в парламенті буде за що боротися. І буде з ким.

Зараз інколи можна почути слова про розчарування, про втому від боротьби. Де ви знаходите сили?

— Ми боремося за майбутнє своїх дітей, Криму і всієї України. Тут і беруться сили.

Ви вірите у те, що ми повернемо Крим?

— Обов'язково! Я ніколи у цьому не сумнівався. Між Україною і окупованим Кримом постійно зберігається живий зв'язок. Тому ми обов'язково переможемо ворога.

×