Темники Офісу Президента та сутінки Укрінформу: зі свободою слова розібрались абияк

Влада добре усвідомлює: світ знатиме про неї не те, що насправді відбувається в її нетрях, а що і як розкажуть репортери. Тому пропагандистський супровід у діяльності завжди був необхідний можновладцям.

Це особливо важливо в період війни, коли до влади збільшується кількість критичних запитань навіть у тих, хто за неї голосував.
Отже, на єдиному телеканалі "Єдиних новин" – єдиний інформаційний трафарет. Слова, що нічого не змінюють, але підсвічують образи "божків" Печерських пагорбів.
Це все добре вмонтував у систему відомий автор темників, ексглава адміністрації президента Леоніда Кучми - Віктор Медведчук.
Останнього в Україні вже немає. Віддали московитам – зберегли життя і комфорт. Хоча варто було б підчепити, щоби повисів. Але, з іншого боку, обміняли на нього наших полонених. Однак справа його живе в нас досі.

Цензура в "кращих" традиціях

Хтось із великих сказав, що єдина прийнятна цензура – це цензура внутрішня. Суперечливе твердження, але бувають різні ситуації.
Офіс президента України спростовує всі подібні висловлювання, про що свідчать ще гарячі сліди скандалу про темники, що їх ОПУ нібито настійно рекомендував легендарному інформаційному агентству зі столітньою історією – Укрінформу. Реакція усіх причетних і суспільства не забарилась. Особливо це обурило українських фронтовиків.

Отже, цензуру в єдиному державному інформаційному агентстві Укрінформ встановили в найгірших традиціях Кучми й Медведчука.
"Єдиного марафону" з приручених держфінансуванням і "віджатих" у олігархів телеканалів, напевне, видалось замало. І в листопаді минулого року голова офісу президента Андрій Єрмак та його радниця Дарія Зарівна, колишня журналістка, прислали в агентство свою команду.
Новим генеральним директором став журналіст Олексій Мацука. До того Мацука заснував інформагентство "Новости Донбасса", працював у київському бюро "РадіоСвобода", а також був автором програм в ефірі "Громадського". З 2020 до 2023 року працював шеф-редактором державного і лояльного до влади телеканалу "FREEDOM", який створили на базі каналу іномовлення "UATV". Олексій Мацука демонстрував особливу прихильність до нинішньої влади з початку каденції Володимира Зеленського.

Він неодноразово потрапляв у скандали, які медіаспільнота трактувала як підігрування російській пропаганді та непатріотичні погляди. Наприклад, світоглядна цитата Мацуки прозвучала в 2018 році в інтерв'ю "Радіо Свобода": "Журналистская работа – это не патриотизм. Если вы хотите быть патриотом, значит, не стоит работать журналистом". Уже на посаді гендиректора Укрінформу Мацука говорив про необхідність створити "Дом-2" – ще один державний російськомовний телеканал.
Тобто, з позиції ОП, це людина вочевидь непересічна і однозначно здатна на "плідну роботу".
Сам медійник не приховував своїх зв'язків з ОП.

"День бабака" для медійного бренду

Отже, Укрінформ було засновано ще в 1918-го році. За понад століття існування він пережив УНР, диктатуру Сталіна, Другу світову війну, застій Брежнєва, "покращення" Януковича, революції 1990-го, 2004-го та 2014-го років, початок повномасштабної війни.
Влада завжди намагалася впливати на Укрінформ. Цим вірусом – ототожнювати себе з державою і вважати, що державне медіа має обслуговувати "єдину партійну лінію", а не працювати для суспільства - заражаються будь-які політики.

Декілька журналістів Укрінформу розповіли, що всі місяці керівництва Мацуки в агентстві нагадували управлінський хаос – тиск на працівників, інформаційні перекоси на користь влади, звільнення десятків журналістів і редакторів, а потім різкі спроби все "зам'яти", щоб інформація не вийшла назовні. Журналісти в своїй більшості відчували себе в ролі героя пам'ятного фільму "День бабака", в котрого кожен день починався з одного й того ж. Майже щодня Мацука поширював у редакційних чатах теми, які "бажано висвітлювати", а також, як "краще пояснювати" політичні, військові та міжнародні події. Простіше кажучи, "темники". Творчі редакції також отримували списки експертів з контактами, до яких варто звертатися при підготовці новинних і аналітичних матеріалів. Цензурувались спікери, котрі не мали прихильності Банкової.
Саме визначення "темник" та програма його функціонування може пояснити чому Укрінформ зі своїм мільйонним охопленням, потрапив у поле зору Банкової лише нещодавно.

Під цим словом слід розуміти пряму вказівку засобові масової інформації, що має на меті змінити редакційну політику цього ЗМІ і таким чином вплинути на точку зору аудиторії щодо тих чи інших суспільних подій. Темники не є рекомендаціями, у них більше спільного з наказами. Сенс темника не в подачі ідеї, а в поєднанні страху, примусу і фінансової привабливості, що робить можливим його донесення до аудиторій. Примус в редакційних колективах забезпечується простим тиском редакторів і менеджерів на журналістів. Фінансова привабливість – це великі гроші, втратити яких провідні журналісти не бажали, навіть якщо їхні політичні погляди розходилися з тим, що вони повідомляли своїм читачам, слухачам і глядачам.

Іще одна складова, без якої жоден темник не буде діяти: усі головні ЗМІ повинні бути поставлені у єдині умови, коли присутність на ринку мас-медіа визначається покірністю владі. Ті широко популярні мас-медіа, котрі не дотримуються цього примусового мовчання, піддаються репресіям, і змушені або зникнути, або піти з ринку у підпілля. Бо якщо не забезпечити підпорядкованість одних ЗМІ, але тиснути на інші, то більш лояльні опинились би у менш вигідних ринкових умовах. Саме тому влада намагалася забезпечити тотальність своєї вимоги виконувати темники.

Укрінформ став впливовішим за "Єдині новини", тому його слід було загнати в "стійло".

Темний час "білого" списку

Бунт в Укрінформі – масове звільнення працівників на початку 2024-го року став ударом для агентства. З початку цього року з Укрінформу пішли приблизно два десятки фахівців, зокрема, це керівники творчих підрозділів, журналісти, відеооператори, фотокореспонденти, маркетологи. Серед них і заступниця гендиректора – кураторка майже всіх творчих редакцій, відома журналістка Марина Сингаївська. Всі вони працювали в агентстві роками, однак впродовж останніх шести місяців чимало зусиль ішло на протистояння тиску згори.

"Плідна робота" нового топменеджменту призвела до того, що навесні 2024 року Укрінформ вперше за багато років не потрапив до "білого списку" ЗМІ Інституту масової інформації (IMI).
"Ми почали фіксувати появу новин із перекосом балансу в бік Офісу президента. Наприклад, у листопаді 2023-го кількість згадок Єрмака на Укрінформі зросла на 28% порівняно з вересневою вибіркою. У грудні – на 60%, і трималась на такому рівні до лютого 2024-го", – зазначила в коментарі журналістам директорка ІМІ Оксана Романюк. - З початку березня ми бачимо падіння. Зараз кількість згадок Єрмака приблизно на рівні вересня минулого року. Втім, частка "паркету" в структурі інформаційних повідомлень суттєво зросла. І новини, які стосуються критики ОП, або не з'являються на "Укрінформі", або з'являються "запакованими", як бекграунд, у заяву когось із представників влади".

Занурення в проблему послів G7

Варто зазначити, спроби ОП впливати на інформаційну політику ЗМІ – це не щось нове чи екстраординарне. Але на початку 2024-го відносини між владою і журналістами відчутно загострилися. Йдеться про стеження за командою "Bihus.info", а також залякування журналіста Юрія Ніколова. Ці випадки не оминула увагою міжнародна спільнота.

Наприкінці січня посли країн G7 зустрілися з українськими журналістами та редакторами, щоб розібратися, що насправді відбувається в українському медіапросторі.
Неформальне спілкування тривало кілька годин.

На цю зустріч від "Укрінформу" запросили не Олексія Мацуку, а його заступницю Марину Сингаївську, яка на той момент ще працювала в агентстві.
Журналістка, не стримуючи сліз, розповідала про тиск і намагання цензурувати роботу Укрінформу з боку нового керівництва. Також вона показала послам і колегам "рекомендації", які Мацука надсилав регіональній редакції.

Упродовж кількох місяців в ОП і МКІП (міністерстві культури) обговорювали можливість запросити на роботу в агентство експерта, який спостерігав би за дотриманням стандартів. Згодом з'явився варіант створити незалежну наглядову раду. Але рішення так ніхто й не ухвалив.
Зрештою на Банковій вирішили піти перевіреним шляхом – прибрати Олексія Мацуку. Немає людини – немає проблеми.

Внутрішній дракон

У цьому контексті не можна оминути тему внутрішньої цензури. Заради справедливості зазначимо, що й до приходу Мацуки присутність нехай і не оголошеного офіційного впливу та внутрішньої цензури на Укрінформі все ж почасти відчувались і без згаданих темників. Вочевидь, тінь президента-утікача Віктора Януковича маячила ще з тих часів, коли його адміністрація заборонила "Укрінфрму" висвітлювати події Євромайдану. АП Януковича зробила агентство "партійним листком" Партії регіонів.

Про це найкраще, зі слів топменеджерів агентства 2014–2023 років, свідчить той факт, що укрінформівський фотоархів не наповнювався знімками подій на Єврмайдані, бо тодішні керівники забороняли там фотографувати. Усе ж за роки роботи попередньому гендиректору Олександру Харченку вдалося перетворити Укрінформ на ресурс, який дев'ять років був серед лідерів рейтингів за результатами моніторингів дотримання журналістських стандартів.
Також останніми роками покращився контент агенції, - скажімо, з'явились цікаві аналітичні передачі на ютубканалі Укрінформу, - водночас відчувався стримуючий державний контекст. Принаймні, гострих, принципових авторських оцінок діяльності чи бездіяльності влади, що спричиняють суспільні вибухи, тут уникають. Здорову, суто журналістську, необхідну в цій роботі, шибайголівство професійні емоції та гостроту пера стримував вічний ворог справжнього журналіста – той самий внутрішній цензор, котрий шепоче, що зарплата журналістам агенції виплачується з державного бюджету.
Звісно, потрапляти до списку викинутих на вулицю не дуже хочеться.
Тому, вочевидь, Мацука дуже постарався, щоб у настільки поміркованому журналістському колективі стався вибух.
Підозрюю, звернення до Генеральної прокуратури, що його підготувала група народних депутатів, щоби та дала правову оцінку цій історії з темниками, навряд чи щось дасть.
У даному моменті "свободи слова" ГПУ може не побачити чогось поганого. Хіба воно може бути від Офісу президента? Та ніколи!
Мовляв, сумніватись у щирості перших осіб немає підстав, водночас, не можна виключати й можливість того, що вони є всього лиш заручниками давно встановленого порядку.

Кого захотіли?

А між тим, не покидає відчуття дежавю. Бо це не перший випадок тиску влади на свободу слова. Наочний приклад час від часу демонструється у головному дворі країни на Банковій. Скажімо, на пресконференції президента Володимира Зеленського охорона завжди пропускає строго за списком акредитації, в котрому опозиційних ЗМІ та непокірних журналістів немає. Завжди для них або не вистачає місця у дворі президентського палацу. Або, як, скажімо, під час пандемії опозиційних медійників "берегли" від зараження ковідом.

Пресслужба президента не вбачає в цьому чогось поганого, усі офіційні відмовки слід читати як, - не трапилось нічого екстраординарного, кого захотіли, того й пустили, не вистачало ще виправдовуватись… І в своєму розумінні вони праві.
А що, раніше такого не було? Та постійно! Завжди й усюди журналістів ділять на "своїх" і "чужих" борзописців, котрі на відміну від перших, лізуть не в свої справи. А тому їх від цих справ, як правило, намагаються відлучити.
І на цьому фоні цензура, в початковому значенні цього слова – "правка червоним олівцем", - відпочиває.
Це дійсно було і є. Просто сьогодні - в такий буремний, трагічний і героїчний час, коли негативні процеси сприймають ще гостріше, ніж раніше, всі сфери вимагають повної прозорості й перезавантаження. І зрозуміло, що ніхто зі справжніх журналістів не хоче бути професійно "стерилізованим".

Не забувати себе як журналіста

Водночас, гамір довкола темників ОП в Укрінформі декотрим досвідченим журналістам нагадує, а зовсім молодим початківцям колегам дає на практиці зрозуміти - будь-який куратор від офісу президента, чи прессекретар зовсім не є невід'ємним образом журналістики.
Як і те, що зовсім не обов'язково стояти в позі відданого Рекса з капцями в зубах, очікуючи команди, котра зазвичай буває лише двох типів: "фас" і "лизати".
Що як не можуть бути помилковими усі урядові рішення і розпорядження президента, так і все, що оголошується опозицією, не завжди є істиною.
Що правда й об'єктивність, зазвичай, співзвучні з внутрішнім голосом. У журналіста – це ще й постійна, безупинна боротьба за прагнення зберегти за собою право називати чорне чорним, а біле білим.
А інакше – гайки.

×