Росіяни: залякані бідолахи чи народ, що вартий свого "царя"?

Майже вісім місяців росіяни обстрілюють наші міста, вбивають дітей, крадуть наше майно та знищують інфраструктуру. Ми ненавидимо їх за це, але водночас… "Не всі росіяни погані, – пишуть жалісливі коментатори під деякими моїми дописами. – Не треба узагальнювати". Так, дійсно, росіяни ні в чому не винні, це все злий та страшний Путін та його посіпаки, які взяли в заручники цілий народ. Якщо ви дійсно схильні до цієї думки, у мене для вас погані новини.

Нещодавно мене запросили на роль експерта в документальне кіно про – увага! – те, "як російська верхівка залякала людей, тож вони нічого не можуть зробити". Якщо точніше, мене попросили прокоментувати, як так вийшло, що влада фактично тримає цілу державу в полоні. Зі зрозумілих причин я відмовився. І, власне, хочу дещо детальніше розібрати тему "нещасних руськіх". Та пояснити, чому народ так само відповідає за злочини, як і обраний ним президент, та чому нам не варто чекати на великі зміни у свідомості нашого кволого сусіда.

Обрання недолугого царя як народна розвага

Пропоную швиденько пригадати російський фольклор, зокрема казки. Зазвичай сценарії схожі: дурний цар, якого зневажають, але терплять та прислуговують, нестримне бажання лежати на печі – так, щоби саме все робилося (на крайній випадок, нехай все робить щука) тощо. Якщо ж відійти від народної творчості та пригадати історію, великої поваги до правителів ви теж не побачите. Навіть якщо просто послухати росіян, переглянути їхні соцмережі чи почитати коментарі – ситуація аналогічна. З одного боку: "Мы не виноваты, нам тоже сложно", "А что нам делать? Нас посадят!", а з іншого – "Мы великий могучий народ!"

Це все про особливості менталітету, якщо точніше – статичну ментальність. Загалом ви навряд чи знайдете інший народ, окрім росіян, який би визначав власну велич шляхом оцінки впливу на власне життя царя. Я б назвав це їхньою унікальною особливістю.

Тобто якість життя, вплив на геополітику чи світову історію їх мало хвилюють. І тому вони завжди обиратимуть собі правителя, який буде максимально суворим, жорстким і при цьому не зважатиме на їхні потреби.

У такий спосіб жителям РФ не лише легко виправдовуватися за низьку якість свого життя – це взагалі єдине комфортне для них середовище. Росіянин не росіянин, якщо в нього немає царя. Цар був і залишається однією з ключових ознак російської державності.

 

Правитель як виправдання

А тепер щодо зручної позиції: "Мы маленькие, нас запугали". По-перше, хочу нагадати, що згідно зі ст. 3 конституції РФ, "носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Російській Федерації є її багатонаціональний народ". Тож думка про те, що всі проблеми безпосередньо через Путіна – дещо помилкова.

Президент – це наймана людина, яку обрав народ, надавши йому владу та легітимність. Тож за кожні його дії так само відповідає і народ. Не лише Путін приймає рішення – їх приймає кожен росіянин, який обрав його на посаду президента. І як би не хотілося перекласти відповідальність на одну людину, це так не працює.

Як я вже зазначав, для росіян цар – не просто апарат влади та насильства, а й можливість виправдовувати власну слабкість та нікчемність, тобто їхня національна риса – це бездіяльність та пасивність.

Ще один гарний приклад перекладання відповідальності – відео, яке досить широко розійшлося пабліками, де жінка надривно плаче, дізнавшись, що її син помер у так званій спецоперації. І вона в істериці кричить: "Кляті українці, аби не ви, російські чоловіки б не помирали!" Тобто, на її думку, не вона винна, що покірно прийняла рішення влади, не Путін, який розв'язав війну, а саме Україна.

Річ у тім, що дуже складно визнавати факт того, що ти маєш стосунок до того, що все навколо тебе руйнується. Визнати це – означає прийняти те, що джерело проблеми також в тобі, і, відповідно, ти можеш це змінити. Росіяни ж не хочуть нічого міняти. Тому наратив про заляканість та "не все мы такие" – не більш ніж тиха згода та відмова від відповідальності.

Схожа історія й із частковою мобілізацією, яку оголосили в вересні. Тоді навіть деякі політичні оглядачі та експерти допускали думку про те, що тепер вже точно населення Росії вийде на протест. Однак "мітинги" плавно перетворились на чергу в бік Грузії та Казахстану. І знову тиша. Тобто між смертю та протестом росіяни обирають смерть або втечу.

Ой, тільки не треба узагальнювати

У мене був випадок, коли у своїх соціальних мережах я розмістив допис про деякі особливості російської культури. І одразу з'явилися коментарі на кшталт: "Не треба узагальнювати! Не всі росіяни такі", "Не можна характеризувати всю націю" тощо.

Насправді ми цілком можемо надавати подібні узагальнені судження. Річ у тім, що існує таке поняття, як статистична норма. Вона визначається переважною більшістю та найяскравішими випадками, які пов'язані саме з масовістю. Оскільки у нас є велика кількість масових прикладів, ми цілком можемо спиратися безпосередньо на них.

Як приклад, росіян називають безвольним народом. І це проявляється в абсолютної більшості. Попри диктатуру, беззаконня, втрату благ та низький рівень життя, практично ніхто не виходить на протести. І говорячи "всі безвольні" ми орієнтуємося саме на масовість, тому що це і є поняття статистичної норми. Якщо 98 осіб зі 100 здійснюватимуть певний вчинок, то у соціальній ієрархії вчинків він вважатиметься нормою.

Тож ідея про "хороших русских" досить утопічна. Власне, як і мрії, що зі зміною царя все буде інакше. Якщо в Росії колись і будуть зміни, то лише тоді, коли від російської культури там нічого не лишиться. До речі, люди дарма недооцінюють культуру, адже саме вона формує уявлення про те, як жити треба і як не треба. А як живе наш недолугий сусід, ми бачимо. Висновок простий: королівства отримують тих правителів, на яких заслуговують.

×