На зв'язку - ад'ютант Кремля. Лукашенко перевіряє довжину путінського повідка

Самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко наполегливо готується до президентської кампанії 2025 року. Для участі в ній (об'єднання колишніх білоруських силовиків BELPOL повідомляє, що голосування може пройти 23 лютого 2025 року) необхідно зберегти життя - і фізичне. І політичне.

Секрети Лукашенка

Джойстик оперативного управління Лукашенком перебуває у Кремлі. Це не є великим секретом, навіть навпаки. Щоправда, на цей геополітичний апарат існує певний вплив Китаю: у липні Лукашенко у прямому сенсі ризикнув здоров'ям, щоб побувати в Астані на саміті Шанхайської організації співпраці, до якої офіційно прийняли Білорусь. Але безпосередній вплив на Білорусь здійснює Кремль, шляхом розміщення військових замовлень та минулого використання території Білорусі як плацдарму для агресії проти України.

Варто нагадати, що Путін та Лукашенко зовсім не друзі. Останній наприкінці 90-х років ХХ століття на основі власної ностальгії за СРСР придумав ідею Союзної держави Росії та Білорусі, намагався завоювати довіру Бориса Єльцина, паралельно придушуючи активність опозиції всередині Білорусі. Але перший російський президент (демократ та п'яниця, якщо хто забув) Борис Єльцин вирішив передати владу Владіміру Путіну - бадьорому підполковнику ФСБ. Лукашенко опинився сам-на-сам з інтеграційним проєктом, який важко кудись пристроїти, і вже майже чверть століття маневрує навколо ідеї Союзної держави Росії та Білорусі.

Втім, він вправно використовує російські медіаінструменти. Влітку минулого року на інтерв'ю до нього приїздила з Москви пропагандистка Ольга Скабєєва, якій Лукашенко розповідав про неймовірні переваги розміщення у Білорусі російської тактичної ядерної зброї. Цього року інтерв'юером став чоловік та напарник Скабеєвої Євгеній Попов. Очевидна причина: слухати брехню Лукашенка при особистій зустрічі фізично важко, не витримують навіть професійні пропагандисти.

Білоруська політична аналітикиня Роза Турарбекова відзначила, що від запису 2-годинного інтерв'ю з Лукашенком до його оприлюднення минуло понад 2 доби. Це підтверджує версію про поганий стан здоров'я білоруського диктатора, але дурниці він молов, можливо й читаючи підказки з телесуфлера, проте за власним бажанням. Очевидним каталізатором для Лукашенка стали успішні дії українських військ на території Курської області. Його, до речі, звинуватили Z-воєнкори у відведенні білоруських військ від кордону, що дозволило ЗСУ розпочати наступ на Курськ. І логіка звинувачень, і тональність виправдань виглядають доволі кумедно.

ПОПОВщина широкого застосування

Лукашенко в інтерв'ю Попову зробив чимало заяв, які мали б викликати значний резонанс, якби не одне але: самопроголошеному президенту Білорусі ніхто з серйозних політичних акторів не вірить. У ЄС та США, та й за великим рахунком у Росії, звикли до численних обіцянок, які потім не знаходять реального підтвердження. Лукашенко все частіше виглядає як хлопчик-пастушок з відомої байки, який кричав "Вовки! Вовки!". Однак для розуміння ситуації його 2-годинний потік свідомості варто структурувати з прагматичною метою: усвідомити, що саме є проявом політичної самодіяльності Лукашенка, а що - ретрансляцією наративів Кремля.

Про долю українського народу у війні з Росією. На думку Лукашенка, "Україна вже денацифікована", він стверджує, що війну розв'язали "політики-націоналісти на чолі з Порошенком та Зеленським". При цьому білоруський диктатор просуває російські наративи аж гай шумить, повторюючи тезу про недоцільність дій ЗСУ у Курській області, про те, що українські військові, вирушаючи на Курщину, прощалися з рідними та близькими. Схоже, у юнацькі роки Лукашенко брав активну участь у самодіяльності, відточивши драматичні нотки. Проте слова білоруського диктатора про те, що українські жінки в Європі займаються проституцією, не можуть викликати нічого, крім обурення. Його слова "Українці на заході нікому не потрібні" та "Українці - наші люди, і все одно будуть з нами" є кремлівським поглядом на поточний момент, переспіваним з оперетковою старанністю. Лукашенко завзято просуває сучасну варіацію тези про триєдиний слов'янський народ, який є основою політики РФ на пострадянському просторі.

Про Зеленського. У Лукашенка, як виявилося, "є питання до легітимності Зеленського". З уст політика, який перебуває біля стерна управління Білоруссю вже 30 безперервних років, ці претензії звучать смішно, тим більше, що Лукашенко обмовився, що Зеленський реально керує Україною. Зневажливий тон неформального покровителя щодо Зеленського Лукашенко використовує не вперше, але про можливість "ліквідації Зеленського українськими агентами" після завершення президентської кар'єри розмірковує вголос вперше.

Про готовність спільно з Росією діяти в разі нападу на Білорусь. Лукашенко розповів Попову про "відсутність червоних ліній" та готовність застосувати тактичну ядерну зброю в разі нападу на Білорусь. Я невипадково згадав вище про спілкування Лукашенка зі Скабєєвою минулого року. Річ у тому, що об'єктивних підтверджень наявності на території Білорусі російської тактичної ядерної зброї нема. Лукашенко може публічно роздувати власне самолюбство заявами про її використання, проте цей блеф навряд чи є життєспроможним. Щоправда, заява про те, що в Україні будуть раді, якщо Росія застосує проти неї тактичну ядерну збрю, лежить за межами добра і зла. Це не лише приклад безвідповідального популізму, але і виправдання неспроможності Росії реагувати на дії ЗСУ у Курській області відповідно з нормами міжнародного права.

Показово, що білоруський диктатор розповідає про третину білоруської армії, яка стягнута до кордонів з Україною, та "надійно прикриті" західні кордони Білорусі. Ще смішніше виглядає обурення Лукашенка порушенням повітряного простору РБ українськими дронами, з якого він намагався роздмухати інформаційний привід. У середині липня над Білоруссю кілька разів пролітали російські "шахеди", проти тоді Лукашенко мовчав, як партизан на допиті.

Про необхідність підтримати Кремль. Визнаючи, що у відносинах з Росією у Білорусі були різні часи, Лукашенко закликав пострадянські республіки підтримати Кремль у протистоянні із Заходом. Поки до його закликів прислухалися хіба що у Баку та Тбілісі. "Мінський нелегітимний" наголошує, що "разом із Путіним витягували розвідників". Це він так коментує обмін ув'язненими між Росією та Заходом, під час якого російських кілера та шпигунів-нелегалів обміняли на політичних опонентів Путіна та довірливого німця, який став жертвою оперативної гри білоруських і російських спецслужб. Нагадаю, що винесення Ріко Кригеру смертного вироку в Німеччині помітно прискорило процедуру обміну, адже у ФРН повірили у спроможність Мінська розстріляти німецького громадянина.

Про завершення війни Росії та України. Лукашенко - далеко не єдиний політик світу, який закликає до завершення російсько-української війни. Проте він продовжує просувати кремлівський наратив про використання для цього Стамбульських домовленостей. Особливо кумедно це звучить на тлі успішних дій українських сил у Курській області.

Про політику Заходу. Лукашенко заявляє про готовність до "війни проти цих тварин", натякаючи на Захід, наголошує, що у російсько-українській війні зацікавлені "політики американського походження". На перший погляд, нічого дивного, стандартна антизахідна риторика проросійського міньйона, проте білоруський диктатор продовжує шукати можливості для реабілітації в очах Заходу у контексті прийдешніх президентських виборів. Щоправда, його заяви свідчать, що отримати геополітичну амністію йому буде непросто, для цього доведеться "засклити білоруський балкон Кремля" євроатлантичними безпековими гарантіями. Такий розвиток подій сьогодні видається малореальним.

Замість післямови. Лукашенко продовжує перебувати на чолі країни, населення якої часто сприймає його часто як менше зло та визнає його роль у збереженні суверенітету Білорусі. Не всі білоруси готові миритися з Лукашенком, але про масові протести на кшталт подій серпня 2020 року - зараз не йдеться. На жаль, білоруські демократичні сили виявилися неспроможними створити реальні механізми тиску на Лукашенка. Вони захопилися з'ясуванням відносин та не являють собою загрозу Лукашенку. Немає єдності і між країнами Люблінського трикутника, а лідери Заходу більше опікуються власними політичними проблемами, ніж прагненням демократизації останньої диктатури Європи. Дарма, адже доки самопроголошений президент Білорусі буде почуватися вільно, він і далі публічно служитиме Путіну.

×