Майдан не вів нас до раю, але вказав шлях крізь пекло

"І снилося йому: й ось драбина поставлена на землю, і вершина її сягає небес, й ось янголи Божі піднімаються і спускаються нею".

Вісім років тому здавалося, що це неможливо. Люди з дерев'яними щитами біжать не від куль, а прямо на них. Заради майбутнього. Заради України. Розстріли, які були, по суті, публічною стратою громадян просто в центрі столиці, мали назавжди прищепити суспільство від протестів. Посил був очевидним: "У нас зброя – змиріться. Ваша воля – ніщо проти нашого права сильного". Але українці чинили спротив і перемогли владу кровожерів. Вісім років тому здавалося, що після такого ми станемо іншими, що іншою буде країна. Усе справдилося, тільки не всі це помітили.

 

Є два діаметрально протилежні погляди на Майдан, його підсумки й значення. Російський офіційний наратив пояснює протестами захоплення Криму й розв'язання війни на Донбасі. Мовляв, Путін боїться кольорових революцій, тому й не витримав – скористався моментом. Водночас замовчує, що активна фаза окупації Кримського півострова почалася 20 лютого. Тобто в день, коли в Києві ще тривала стрілянина. Російська влада неодноразово говорила щось на кшталт: "Не треба було захоплювати владу в Києві" або "доскакалися" та інші подібні нісенітниці. Кремль досі намагається нав'язати народам країн колишнього СРСР думку, що будь-яка спроба запобігти встановленню авторитаризму обернеться для них утратами територій. "Ми не хочемо, як в Україні", "у нас тут не Майдан" – скандували протестувальники в Білорусі й Казахстані.

Причесаніший варіант версії, що Майдан спровокував окупацію, видають на-гора патріотичні українські експерти. Вони переконують, що окупація українських земель є такою собі неадекватною емоційною реакцією керівника Кремля на перемогу народу над авторитарним правителем. Загалом це те саме, що пояснювати зґвалтування провокаційним вбранням жертви, тільки без осуду останньої. Від проросійських спікерів їх вирізняє тільки те, що вони не виправдовують окупацію, не намагаються "зрозуміти Путіна". Але річ у тім, що окупації сприяла бездіяльність Януковича, який був чинив розправу над власним народом і відверто ігнорував наявну воєнну небезпеку.

Підготовка подібних до "русской весны" військових операцій потребує не один місяць, якщо не рік. Потрібно послабити супротивника, направити й натуралізувати безліч агентури, побудувати мережі й домогтися проникнення своїх людей у всі життєво важливі для виживання країни сфери. Ну й перекидання військ. Варто нагадати, що з березня до вересня 2013 року на території сусідньої з Кримом Тамані відбулося вісім загальновійськових навчань, про що свідчать дані із сайту російського міністерства оборони. На двох із них був присутній особисто Путін. У січні 2014-го під приводом убезпечення Олімпіади в Сочі в цей регіон перекинули додаткові сили, які згодом використали в кримській операції. Найцікавіше в цій історії те, що саме в січні українська розвідка доповідає про прибуття на український півострів російських військових, які таємно розміщувалися на базах і в санаторіях. У Крим під виглядом цивільних товарів ввозили додаткові об'єми пального, аптечок, їжі та амуніції, які одразу ж накопичувалися в російських військових частинах. Ці дані оприлюднили на суді проти Януковича, тож це не є секретом. Іншими словами, Росія готувалася до захоплення Криму ще до того, як стало відомо про перемогу протестувальників. А тодішня влада в Києві якщо не сприяла їй, то свідомо й не заважала.

Є і третій погляд на Майдан не як на причину російської агресії, а як на умови для виникнення українського спротиву. Чому ми дотримуємося версії, де Росія не напала б, якби не втеча Януковича? Вона не напала б на Януковича, але де гарантія, що тих, хто воліє будувати Україну як європейську державу не піддали б тиску й переслідуванню? Хто сказав, що Україна уникла б російського загарбання, якби авторитарний режим тримався при владі? Протест об'єднав людей під українськими прапорами, а втеча російської маріонетки відкрила дорогу до відродження української армії, економіки, культури, духу. Створені під час протестів волонтерські, медичні, інформаційні й безпекові структури змогли майже миттєво переорієнтуватися на оборону держави. Чи вдалося б це, якби багатотисячний протест проти повільного курсування країни в бік посилення російського впливу не об'єднав людей навколо ідеї порятунку України від російської військової агресії?

Майдан від початку не вів нас до раю, щоб там не розповідали всі ті, хто почав знецінювати його значення буквально одразу після того, як припинилася стрілянина. Жодної європейської країни з розвиненою економікою і сприятливою людині бюрократією, жодних кришталево чесних чиновників і торжества правосуддя не настало. І не могло настати. Запустити еволюційний процес і еволюціонувати – це різні речі. Навіть за умови масового катарсису. Майдан указав нам шлях крізь пекло. Жертовність загиблих із Небесної сотні зробила спротив агресору єдиним можливим засобом колективного виживання. Ми навчилися, що коли тріскотять кулі, випущені в нас ворогом, вибір один: "Бийся або помри. Жодних компромісів. Жодних напівтонів. З тим, хто націлив на тебе зброю, діалогів не ведуть. Бийся. Підводься і бийся. У тому єдина твоя надія на виживання". Тоді ми думали, що не можемо здатися, тому що це означатиме кінець для кожного з нас. Відтоді ніщо не змінилося. Україна досі в бою. Сотні, тисячі, мільйони готові й далі чинити спротив. І плювати на співвідношення сил і шанси на виживання. Понад усе!

×