Арестович, Лобода та яйця по 17: які скандали розбурхували нас у 2023 році

Словосполучення "суспільна дискусія" або заява на кшталт "ця новина збурила суспільство" - це видавання бажаного за дійсне. Той, чия аудиторія має, наприклад, 25 тисяч підписників на ютуб-каналі власного виробництва, щиро вважає своє слово вагомим та впливовим. І всякий раз, озвучуючи або описуючи чергову проблему, переконаний: до нього прислухаються й з ним рахуються. Погана новина: це не так, і так буде дуже нескоро. Швидше закінчиться війна, хоч досі неясно, коли це станеться і яку форму матиме кінець. Але напевне зрозуміло: якщо суспільного договору не змусила укласти навіть найжорстокіша фаза війни Росії з нами, по завершенні буде точитися боротьба різних "бульбашок" за право луснути гучніше.

Насамперед це стосується подій, котрі відбувалися в неполітичній царині. Зокрема - й року, що минає. Мешканці соцмереж, автори колонок та блогів, медійні експерти, митці та інші особи, котрі щиро вважають себе публічними, звитяжно виходять на герць із будь-якого приводу. Журналіст, а нині військовослужбовець Дмитро Лиховій на своїй Facebook-сторінці навіть почав складати щомісячний перелік срачів. Виглядає, без скандалу не було й дня. Проте найцікавіше - і це може засмутити автора ідеї! - в тому, що переважна більшість із перерахованого на суспільство в ширшому розумінні не вплинуло ніяк. Ризикну навіть заявити: 99% із того, що обговорюється в соцмережах та навіть верифікованих інтернет-виданнях, невідоме пасажирам метро й маршруток, відвідувачам супермаркетів, продавцям на стихійних базарах та нашим із вами сусідам, котрі щоранку виходять на пробіжку, а щовечора вигулюють собак.

Бо що таке суспільство в розумінні соціологів? Це організована сукупність людей на певному етапі історичного розвитку, об'єднаних характерними для них відносинами. Але, за твердженням німецького соціолога ХІХ-го століття Георга Зіммеля, суспільство відповідає подібному визначенню лише тоді, коли протиставлено арифметичній сумі окремих індивідів. Тобто окремі спільноти, сформовані за принципом таких собі "клубів за інтересами", не є виразниками настроїв усього суспільства. Йдеться про "бульбашку", в якій перебуваєте ви, і з якихось причин себе нею обмежили. Якщо мешканці цієї "бульбашки" реагують на якесь слово чи дію позитивно або негативно, це зовсім не означає, що так само реагуватиме й суспільство.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дивитися ширше. Український контрнаступ не провалився - і ось чому

Вплив культурного продукту й культурних процесів на суспільство був, є й лишається важливим, бо формують культура й освіта, а не політика. Політика є наслідком або розвитку культури та освіти, або їхнього занепаду. Економіка, до речі, теж. Саме тому активні громадяни зі сформованими світоглядами й підвішеними язиками звикли проєктувати власну "бульбашку" та її звичаї на все суспільство. Але це так не працює.

Причина: попри стрімкий розвиток науково-технічного прогресу й високих технологій Україна лишається однією з тих країн, де відсутній єдиний інформаційний простір. Не плутати з Єдиним марафоном, хоча негативний приклад - теж приклад. Адже саме майданчик Єдиного марафону зробив блогера Олексія Арестовича реальною зіркою, яку точно впізнає кожен громадянин. Як оцінювати діяльність Арестовича - то вже індивідуально. Факт лишається фактом: можна любити Арестовича, можна ненавидіти, можна високо оцінювати або знецінювати, проте певну суспільну вагу за відносно короткий час він здобув.

Чого не скажеш про Ірину Фаріон. Її різкі виступи нібито на захист української мови що далі, то частіше межують із хамством чи навіть переходять цю межу. Знаєте чому? Бо Ірина Дмитрівна не така дурна, якою її вважають опоненти. Вона чудово відчуває свій мінімальний вплив на суспільство. Тому злиться й додає змісту відверто агресивної форми. Кожен, хто це зараз читає, бодай раз був у схожій ситуації: переконуєш когось у своїй правоті, тебе не чують, ти заводишся й поступово підвищуєш градус дискусії. Настає момент, коли перекричати опонента стає важливішим, ніж докричатися до нього.

Ірина Фаріон спершу образила військових, котрі на фронті спілкуються російською. Потім, коли її позицію підтримав студент із Криму, похвалилася цим, виклавши його персональні дані у відкритий доступ. Результат - студента "прийняла" ФСБ РФ. Пані Фаріон напевне знає, як на таке зреагувала "бульбашка". Ось тільки за її межами мало хто знає дану історію. Адже вона стосується лише особистих проблем пані Фаріон та реально торкає струни відносно невеликої в масштабах воюючої країни спільноти.

Так само треба оцінювати вплив на суспільство телевізійного фільму "Юрик". Так, на День Незалежності його подивилася велика аудиторія. Але лише глядачі з активною громадянською позицією, ще й дотичні до індустрії кіновиробництіва, звернули увагу на свідомо перекручені факти показаної облоги Маріуполя. Так, зміни здебільшого генерує активна меншість, і виник скандал, на який болісно відреагували автори "Юрика". Так, він став своєрідним попередженням для наступників: тепер знімати "юриків" небезпечно для репутації. Біда в тому, що більшості глядачів побачене щиро сподобалося. І скандал виявився локальним. Суспільство не зрозуміло, чому "Юрик" для суспільства шкідливий. Тому й толерує схожі речі.

Наприклад, кліпи Потапа і Світлани Лободи. Перший випустив кліп "Волонтер", який зачепив людей із патріотичною позицією своєю нещирістю. І водночас набрав велику кількість переглядів. Що підтверджує очевидне: у Потапа є велика пізнаваність, він публічна особа, і його сприйматимуть або не сприйматимуть незалежно від створеного ним контенту. Лобода взагалі протягом року зі скандалів не вилазила: то дівчинку назве продажною, то витупить із росіянами на одній сцені, то запросить на роботу звільненого таксиста-українофоба. Тільки ж усе це та інше налаштувало проти співачки тих, хто й до того часу не надто її шанував. Прихильників не зменшилося, бо суспільного осуду не спостерігалося.

Або - скандал із Спартаком Субботою, який виявився не психологом і не психотерапевтом, за яких себе видавав. Цьогоріч розкрився обман, який тривав десять років, до всього спливли звинувачення в сексуальних домаганнях. Але чимало навіть постійних мешканців соцмереж дізналося про існування Субботи лише після звинувачень на його адресу. Процесу, який прийнято називати суспільним резонансом, викриття афериста не запустило. Суспільство в правильному, соціологічному розумінні активніше реагувало і далі реагує на скандал із закупівлею Міноборони яєць по 17 гривень за штуку.

Те, що соцмережі вважають скандалами, здебільшого є бурями в склянках води. Царини культури це стосується особливо. Українці досі не перебувають у такому єдиному культурному просторі, який колись створили в СРСР. Так, він був вихолощеним, цензурованим, повністю контрольованим, і українське в ньому лишалося маргінальним. Як, зрештою, будь-яке, крім питомо російського. Проте в нас і зараз, на другому році гарячої фаз війни з Росією, на десятому році від початку російського вторгнення й на тридцять третьому році Незалежності суспільство чомусь досі більше знає про Аллу Пугачову, ніж, наприклад, про британську королівську родину. Не кажучи вже про процеси, котрі бурлять у склянці своєї, української культури.

Все це є прямим наслідком відсутності єдиної інформаційної політики. Не контролю над нею, цього з головою вистачає в Єдиному марафоні й коментарях речників ОП. Бракує поінформованості максимально широких суспільних прошарків про те, що таке добре, що таке погано, чому воно добре, а чому - погано. Налагодити такий діалог із суспільством, вийти з "бульбашок" і означатиме в результаті той самий вплив, якого бракує і якого дуже хочеться.

×