Ядерні апетити Кремля - що там у Мінську?

З моменту бойового застосування Сполученими Штатами у Хіросімі та Нагасакі у 1945 році - ядерна зброя у світовій політиці була фактором стримування. Удосконалювалися засоби доставки, зростала потужність боєголовок, однак головним було саме стримування. Проте Росія вирішила змінити усталений порядок речей, натякаючи на готовність використати ядерну зброю як аргумент у війні проти України.

Ядерні козирі

На початку травня 2024 року Володимир Путін оголосив про проведення у Південному військовому окрузі РФ навчань щодо використання нестратегічної ядерної зброї. Нестратегічної - тобто тактичної, авіаційних бомб та боєголовок для "Іскандерів" та "Кинджалів" (про них трохи нижче). Причина, за версією кремлівського диктатора - агресивні дії західних країн, їхня готовність постачати Україні далекобійні ракети. Тобто, з одного боку, парадигма стримування продовжує працювати. Але це, у даному випадку, лише ілюзія - адже російське керівництво продовжує називати бойові дії проти України "спеціальною військовою операцією".

Південний військовий округ - це військово-адміністративна одиниця на південному заході РФ, особливістю якої є включення до неї територій України, які окупував Кремль. Його штаб розташований у Ростові-на-Дону, нагадаю, що його захоплювали "вагнерівці" під час заколоту Євгенія Пригожина. Сам округ фактично розташований між Каспійським та Чорним морями. Оголошуючи про навчання з ядерною зброєю на цій території, Путін наче натякає всьому світові на спроможність використати ядерну зброю під час війни з Україною.

Однак буде спрощеним розуміння, ніби Путін просто хоче розіграти вже заяложену карту ядерної загрози, пов'язану з використанням міжконтинентальних балістичних ракет. Їх можна застосувати проти США, розпочавши тим самим Третю світову війну. Намагатися погрожувати США використанням ядерної зброї Кремль може хіба що в контексті прийдешніх президентських виборів. Очевидно, що для Путіна дестабілізація ситуації всередині Сполучених Штатів являє значний геополітичний інтерес. Проте такий варіант розвитку подій не на часі зі зрозумілих причин - голосування на президентських виборах у США пройде на початку листопада.

"Білоруський балкон"

Цей вислів часів радянсько-німецької війни активно використовують у Росії, оскільки Білорусь розташована в центрі Європи, межує з Україною, Польщею, Латвією та Литвою (очевидно, що і з Росією). Росія сприймає свого сателіта саме як плацдарм для свого тиску на Захід. Оскільки Кремль активно вживає риторику часів Другої світової війни, варто нагадати, що його пропаганда значною мірою спирається на радянські наративи, дещо вдосконалені протягом останнього часу. Логіка використання Білорусі як російського форпосту очевидна: це і стримування гіпотетичного наступу військ НАТО, і можливість завдати удар з території іншої, формально незалежної держави (хоча Олександра Лукашенка не визнають президентом більшість європейських країн, Білорусь залишається членом світової спільноти, щонайменше ООН та ОБСЄ). Очевидно, що формат відповіді НАТО "заточений" на протидію Росії, Білорусь може бути невідомим у цьому рівнянні.

Ще 25 березня 2023 року Путін оголосив про розміщення "на прохання Лукашенка" тактичної ядерної зброї на території Білорусі. Можна припустити, що це була асиметрична відповідь Кремля на ордер Міжнародного кримінального суду на арешт Путіна та дитячої омбудсменки РФ Львової-Белової. Їм інкримінують викрадення українських дітей. Лукашенко радо погодився на розміщення тактичної ядерної зброї на території Білорусі, вбачаючи у цьому можливості для збільшення власної політичної суб'єктності.

Проте варто відзначити, що протягом майже року наявність на території Білорусі російської тактичної ядерної зброї підтверджував лише начальник ГУР Кирило Буданов. Хіба в останні пару місяців з'явилися публікації у авторитетних західних медіа на цю тему. Проте місця можливого зберігання ядерних зарядів охороняють російські військові, відповідно посилено і контррозвідувальний режим. Тобто створено повну ілюзію розміщення ядерної зброї РФ у Білорусі.

Одного разу у Мінську

23-25 травня Путін перебував у Мінську, прилетів пізно ввечері та відбув додому серед ночі. Переговори з Лукашенком тривали 14 годин, про що повідомили офіційно. Цікаво, що кремлівського диктатора, який вправно перекинув звання "останнього у Європі" білоруському міньйону, супроводжували міністр оборони Бєлоусов, міністр закордонних справ Лавров та керівник "Росатому" Ліхачов. Можна було припустити переговори про використання тактичної ядерної зброї чи чергову фазу навчань з її застосування (на неї ще 9 травня радо погодився Лукашенко), але цього не сталося. Натомість Путін наголосив, що Росія дотримується зобов'язань з нерозповсюдження ядерної зброї (читай - Лукашенко може лише мріяти про власну "ядерну кнопку").

 

Зверніть увагу на показові факти: потенційні носії ядерної зброї, що є на озброєнні білоруської армії, це фронтові бомбардувальники Су-24 (або штурмовики Су-25) та ОТРК "Іскандер", дивізіон яких був переданий російською армією білоруським колегам. До речі, це як раз ті пускові установки, які використовувалися для обстрілу України у березні-жовтні 2022 року. Проте достеменно невідомо, де у цьому питанні закінчується вигадка та амбіції, а де - починається сувора реальність. Наприклад, Су-24 доволі давно зняті з озброєння білоруських збройних сил, а Су-25 - дозвукові, і їхнє використання для бомбардування ядерними бомбами перетворює екіпаж літака на смертників. Щодо "Іскандерів" та "Кинджалів", то це, безумовно, найбільш "медійні" ракети з російського арсеналу, це пояснює активні згадки про них в інформаційному просторі.

Як видається, ситуація наступна: Кремль не може переконати Лукашенка у доцільності безпосередньої участі білоруських військових у бойових діях. Для самопроголошеного білоруського диктатора подібний розвиток подій несе загрозу. Тому він наполягає на поглибленні забезпечення агресора. Для цього і був присутній новий міністр оборони Росії, якому розповіли про можливості білоруського ВПК, який і без того сьогодні активно забезпечує потреби Росії. Ця ситуація, зрештою, відповідає і інтересам Кремля.

P.S. Щодо "літака Януковича", який 24 травня приземлився у Гомелі. За дивним збігом обставин, ніхто не бачив у білоруському місті українського президента-втікача. Можливо, з Гомеля до Мінська прорили підземний хід понад 300-кілометрової довжини? І чому ми вирішили, що Кремль у процесі "розкуркулювання" Януковича вирішив залишити йому приватний літак? Схоже, чимало з нас стали жертвами клікбейту.

×