Зараз як вийду на балкон — нічого не впізнаю: там, де були село і грушеві сади, виросли цілі масиви. Гігантські будинки перекривають телевежу, на свята не видно салюту. А колись найвищим був дім за кілька кілометрів від мене. У ньому жили Біда і Бідон.
Їхня квартира — трикімнатна: батьків кабінет, спальня і дитяча з двоповерховим ліжком. Внизу спав Біда, нагорі — його менший брат Бідон. У них кожен був сам по собі. Батько займався наукою, мама тягнула всю хатню роботу. Бідон не знав, де ходить Біда, і на самоті йому ніколи не бувало сумно.
Обидва брати високі, чорняві, хоча дівчатам більше подобався Біда.
Якось його перестріли наркомани і примусили зняти нові чорні кросівки. Наступні два дні Біда ходив по масиву з кульком, у якому носив уламок арматури. Наркоманів він знайшов, але кросівки вони вже збули.
В армії важче, ніж у тюрмі
Деякий час у тій квартирі батьки жили самі. Коли я дізналася, що сталося з Бідою, подзвонила Бідону. Трубку взяв батько. Розповів, що Біда — у тюрмі, а Бідон покинув університет, і його забрали до армії.
— В армії важче, ніж у тюрмі, — міркував батько, — треба багато бігати. В тюрмі не такі фізичні навантаження. Але з морального боку в армії все ж таки легше...
Минув час. Якось у мене задзвонив телефон. Піднімаю трубку — Біда. Голос такий самий — веселий, безшабашний. Обережно запитала:
— Ти... в Києві?
— Ну да. Вдома!
Біда запевнив, що почав нове життя, на роботу влаштувався — журналістом.
Потім мені розказали, що він працює в газеті сторожем.
Бідон теж удома. Вже й дівчина в нього є. Біда, мабуть, теж когось знайшов. Він завжди вмів сподобатися. Але сплять брати так само разом: Біда — на нижньому ярусі, Бідон — на верхньому. Цікаво, коли Біда був у тюрмі, яким було його місце?
1 
1
Коментарі
1