"За кількістю котів скоро дожену Бриджит Бардо"

 

У Чорнобилі, на вулиці Миру, 2, до зеленого дерев"яного паркану прибитий стенд із газетними вирізками: "Собачий рай під Одесою", "Чотириногі сапери". Під склом — знімки поросят і котів із журналів.

З-за паркану чутно кукурікання й пронизливе каркання. На подвір"ї під яблунею Валентина Зоріна, 56 років, перебирає дивну фіолетову картоплю. Поруч, на столику — горнятко кави, в попільничці димиться сигарета. На пальцях у жінки кілька срібних перснів, зроблений манікюр. Вона в квітчастій спідниці. На столі — мобільний і радіотелефон.

— Привезли картоплю з Києва, кажуть, урожайна й смачна, — каже пані Валентина.

Із-за винограду виходить боксер і кладе їй на коліна голову. Дивиться на нас недобре. На ошийнику пса — великий срібний перстень із голубим каменем.

— Це моя Лакі, — представляє господиня. —  Киянка. Привезла її сюди з Києва. Боксер.

Миє руки і пропонує каву, коньяк, домашнє вино.

— У мене живуть 6 собак, 37 котів, 2 ворони, голуб, 2 гусей і 13 курей, — розповідає.

Ви, мабуть, за освітою біолог?

— А от і ні! — сміється господиня. — Я філолог, закінчила в Києві педінститут. Працювала в школі N185, потім викладала російську мову іноземцям в індустріальному технікумі. Цікаві хлопці — монголи, бангладешці, в"єтнамці. Навіть із Марокко двоє було. Та захворіла на горло — почав пропадати голос, тому пішла в готель "Братіслава". Останнім столичним місцем роботи був готель "Червона зірка" на Хрещатику, нині — "Козацький".

Пані Валентина каже, що працювати в готелях було нудно, тому й поїхала до Чорнобиля. У Києві залишила квартиру на Хрещатику.

На кожного заводжу паспорт

— Ми ж були тоді патріотами й романтиками, — усміхається. — Хотіли зробити щось героїчне для своєї країни. Працювала при радіоекологічній експедиції Московського інституту морфології тварин. Вивчали, як впливає радіація на хутро чорнобильських норок і лисиць. На березі ставка-охолоджувача була звіроферма.

Пояснює, що частину звірів годували брудною їжею, а частину — чистою. Літали за рибою вертольотом аж у Чернігів.

Як сім"я поставилася до вашого рішення поїхати в Чорнобиль? — питаю.

— Покійна мама та донька від першого шлюбу Катруся були проти. А другий чоловік, його Романом звали, теж захотів сюди. Він — інженер-зварювальник, такі спеціалісти у зоні на вагу золота. Та коли дійшло до оформлення документів, сказав: "Як хочеш — їдь, я не проти, а мене мама не пускає." Спочатку я подала заяву на роботу в Чорнобилі, а тоді — заяву на розлучення.

Питаю її про перше враження від зони.

— Ужасноє! Спочатку всі ходили в сірих зековських стьоганих куртках. Це вже пізніше почали вдягати "афганки". Думала, рік попрацюю тут, а як склалося... Чорнобиль — це як наркотик.

Із будинку вилітає ворон, сідає на гілку.

— Я раніше в гуртожитку жила. Ми закривали бродячих собак і котів у себе в кімнатах, доки не закінчать облаву. Їх тут відстрілюють. У мене прижилися три собаки — Аліса, Джекі й Маржі та два коти — Брат і Дінка. Брат зустрічав мене біля головпоштамту, коли приїздила автобусом на вахту. Знав, коли перевахтовка! — дивується. —  А сучка Аліса, коли хотіла, щоб я її пожаліла, прикидалася хворою, навіть кашляла.

Через собак довелося виїхати з гуртожитку, — веде далі. — Підшукала будинок на вулиці Миру, подзвонила колишньому господарю Семенові Зарецькому в Білу Церкву. Він каже: "Я не проти, живіть. Тільки горішок біля хвіртки не рубайте". Потім він виїхав до Америки.

Валентина запрошує до хати. На стінах багато картин і дзеркал у дорогих рамах. Жінка позбирала їх у покинутих будинках.

Вона ставить на маленький журнальний столик два графини — з виноградним і малиновим вином. Із великої миски на підлозі  п"ють воду собака, плямиста кішка і ворон.

— На кожного заводжу паспорт,— розповідає. — Записую ім"я, рік народження. Голуба Філа знайшла в Києві, хтось облив його олією і зламав ногу. Ворон Карл уже сліпий від старості, але мене ще впізнає.

Вона перераховує імена усіх своїх 37 котів: Акбар, Фіма, Івасик, Пеппі, Жанетта...

— За кількістю котів скоро дожену Бриджит Бардо.  — сміється.

Щомісяця Валентина витрачає на корм 600–700 гривень. А пенсію отримує дві тисячі, як інвалід Чорнобиля.

×