Художниця Емма Кшуташвілі, 65 років, довго пояснювала мені, як знайти її майстерню на Андріївському узвозі. Назвала навіть кількість сходинок, що ведуть до її будинку.
У темному коридорі, на дверях студії, приклеєно папірець: "Емма Кшуташвілі". Пані Емма єдина грузинка — член Спілки художників України.
Її майстерня велика, проте вільного місця немає – всюди меблі, фарби, пензлі, ескізи, скульптурки, картини. Біля вікна — інвалідна коляска.
Емма, невисока жінка в чорному, повільно йде назустріч, тримаючись за стільці.
— Добрий день, генацвалі! Будемо пити каву з тістечками, — приязно каже вона і накриває на стіл. Їй важко ходити. Я намагаюся допомогти, та вона енергійно відмовляється:
Емма схопила зі столика фігурку Будди і жбурнула в лікарів
— Я сама!
Показує мені ікону Божої Матері на шафі:
— Оберігає мене і мою майстерню... А це — халтура, — повертається до картини з Леніним. — Колись за неї добре заплатили.
У скрутні часи перебудови Емма Іванівна зі своєю матір"ю, нині вже покійною Дарією Токашвілі, виживали, розпродуючи домашню бібліотеку.
— Книги нас рятували, — серйозно каже вона. І додає, що в Тбілісі було ще гірше: там у квартирах топили меблями.
Розмовляє пані Емма російською, з легким колоритним грузинським акцентом.
Життя цієї грузинки сповнене містики і драматизму. Колись, 34-річною, Емма збиралася заміж за нащадка грузинських князів, але захворіла. Лікарі діагностували грип. Вона ніяк не одужувала, і мама домоглася, аби дочку поклали в клініку ЦК у Тбілісі (батько Емми був дуже високопоставленим чиновником). І з"ясувалося, що насправді у неї — запалення спинного мозку.
Молоду жінку повністю паралізувало. Мама, емоційна грузинка, погрожувала навіть підірвати лікарню, якщо доньку не поставлять на ноги. Приїздив якийсь рудий прокурор з обіцянками, що засудить винних за халатність. Коли горе-медики прийшли до них додому, Емма схопила зі столика фігурку Будди і жбурнула в лікарів. А потім знепритомніла.
У храмі з нею почали творитися дива – вона вперше змогла підвести голову
Ходити художниця почала аж через 14 років. Стара мати, за порадою лікарів, вивезла її з Тбілісі до Києва. Заміж Емма так і не вийшла. Вона "відпустила" благородного нареченого, який обіцяв чекати. Від нього в Емми залишився лише ланцюжок з іконкою Божої Матері.
У Києві сім"я оселилася у центрі, на розі бульвару Шевченка та вулиці Пирогова, неподалік Володимирського собору. Емму часто возили на службу до храму. Там із нею почали творитися дива – вона вперше змогла підвести голову.
А 1986-го, після багатьох років нерухомості, підвелася на ноги.
— Лікарі сказали, що мені... допомогла радіація, — сміється Емма.
Художниця багато працює. Щороку має кілька персональних виставок у кращих київських залах.
Колись, ще школяркою, Емма приїздила до Києва на екскурсію. Гуляла Андріївським узвозом і заблукала. Постукала у якесь вікно, попросилася подзвонити. Її впустили, пригостили чаєм. А через багато років, у 1987-му, Спілка художників надала їй під майстерню саме це помешкання.
Пані Емма любить малювати козаків, українських дівчат, селян. Її перша картина після хвороби називалася "Мій Київ".
7 
1
Коментарі