Перед вікнами поштукатуреної набіло хати Анатолія Варова в селищі Рожищі на Волині у яблуневому саду стоять дев"ять вуликів. Cині й червоні, з намальованими у два поверхи віконцями — схожі на будиночки. На одному виведено: "День пасечника — 19 августа". Поміж вуликами ростуть капуста і цибуля.
87-річний господар Анатолій Варов відчиняє синю металеву хвіртку, що глухо рипить. Сивий пасічник у смугастій майці, у руках тримає бриль із сіткою. Навколо чоловіка кружляють бджоли.
— Не бойтесь, не ужалят, — запевняє. — Главное — не махать руками. И на мой русский внимания не обращайте, я же кацап.
Велике подвір"я перед хатою заасфальтоване. Під розлогим горіхом дзьобають зерно кури, біля лавки лежить великий чорний пес.
— Жук, ану пішов геть! — з хати виходить огрядна жінка у чорній спідниці та рожевій блузці. Лузає соняшникове насіння й відмахується від бджоли.
— Вот сколько тебе говорить, Оля, не махай руками! — свариться Варов. — Моя жена, знакомьтесь. Встретились два одиночества, как говорят.
68-річна Ольга Лук"янчук — друга дружина Варова. Перша, Катерина, померла 32 роки тому. Анатолій Пилипович, залишивши синові Петру хату, пішов у прийми. Каже, йому пощастило — в Олиному садку є багато місця для нових вуликів.
Анатолій з дружиною сідають на лавку під хатою. Господар, крутячи в руках бриля, розповідає, що він — бджоляр-самоук. У Пермі, звідкіля пасічник родом, ходити коло бджіл навчився у приміському колгоспі. Згадує, як 12-річним хлопчиком перелякався, коли колгоспна пасіка почала роїтися.
А я і до бджіл, і до меду байдужа
— Ну, думаю, жальте, ироды, мясо поболит и перестанет, а кости вы мне не переломаете! — згадує.
— А я і до бджіл, і до меду байдужа, — відказує жінка, спльовуючи насіння під ноги. — Усе життя продавцем працювала, тепер на пенсії, дім доглядаю. А чоловік мій завжди коло бджіл. Як іде селом, то вони за ним летять. Мед продавати не хоче, сусідів задурно пригощає.
— Я вам сейчас что-то покажу, чтобы не говорили, что я только пчеловод! — підхоплюється Варов. Виносить з веранди сірий піджак, перебирає пальцями воєнні нагороди. — Вот медаль "За отвагу", а это орден Отечественной войны...
Розповідає, що встиг побувати у кавалерії, у контррозвідці. Тицяє пальцем в орден Слави III ступеня. Розповідає, що отримав його, коли виконував обов"язки командира взводу — тоді його підрозділ відбив шість контратак супротивника.
— Да, я в молодости бравый был, — одягає піджак. — Знаете, почему и сейчас так молодо выгляжу? Я люблю стакан меда сразу из-под медогонки выпить! А водку не пью, хоть и кацап.
1948-го Анатолій почав серйозно займатися бджолярством. Створив у Рожищенському районі бджолооб"єднання. Обслуговував пасіки 83 колгоспів у Ківерцівському, Маневицькому і Рожищенському районах. Зізнається, що суворих керівників часто медом задобрював.
Задум створити бджолине містечко у себе в саду Варов виношував іще до пенсії.
— То ти ж на фотографії таке побачив, да? — перепитує його Ольга.
— Земляк фото подарил, как же, помню, хоть и давно дело было, — пригадує пасічник. — А вот только на пенсии решил разрисовать ульи под домики.
Навесні Варов узявся за пензля і розмалював свої вулики для 13 бджолосімей різними кольорами.
— Ми якраз ремонт робили у хаті, то вже і для вікон фарбу взяли, і для вуликів, — Ольга Степанівна струшує з фартуха залишки насіння курям. — Чим би не дитя не тішилося? — і йде на кухню.
— Мастера ищу, чтобы один из уликов на церковь переделал, купол поставил, разрисовал красиво, — каже Варов. — Сам так не нарисую. Хочу, чтобы пчелы в церковь ходили. А то как же: пчелиный городок есть, а храма в нем нету.
1919 — народився у місті Перм, у Росії
1945 — оселився у смт Рожищі, на Волині
1946 — одружився з Катериною
1948 — народився син Петро
1948 — у Рожищенському районі створив бджолооб"єднання
1974 — померла дружина
1976 — почав жити громадянським шлюбом із Ольгою
2006 — розмалював у саду вулики під будиночки
2 
1
Коментарі