— Якось були на позиції втрьох — Зюганов, Калінін і Кисельов. Якби сепари зайшли, подумали б, що до своїх потрапили, — сміється 39-річний Олег ЗЮГАНОВ із села Матусів Шполянського району на Черкащині. Півтора року воював на Донбасі. Демобілізувався у липні 2016-го. Тепер працює далекобійником.
З Олегом Зюгановим зустрічаємося у сквері поблизу Черкаської облдержадміністрації. Має під два метри зросту. Його рід походить із села Мимріно Орловської області РФ. Звідти родом керівник російської комуністичної партії Геннадій Зюганов.
— То — батьківщина мого діда, — розповідає Олег. — Разом із бабою жив в Україні, а потім покинув сина і повернувся у своє Мимріно. Батько теж зі мною не жив. Мене виховували бабуся і мама. Підозрюю, цілком можливо, що ми із Зюгановим — родичі. Однак його поглядів я не поділяю. Як тільки Росія напала на Україну, одразу попросився на фронт. Оббивав пороги військкомату, не брали. Боявся, що війна без мене закінчиться. На фронт потрапив з другої спроби — у квітні 2015-го. Думав, що буде, як у кіно — окопи, суцільна лінія фронту. Де там! Тут ось блокпост, за 700 метрів — наступний. Кажуть, диверсійно-розвідувальні групи проникали. Та вони там підводою могли їхати і пісні співати. Воював у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Складалася переважно з мешканців Закарпаття. Багато хлопців мали угорські та румунські прізвища. Місяць вивчали нашу мову, а ми — їхні. Тепер знаю, що парадички — це помідори, крумплі — картопля.
П'ять місяців був на передовій.
— Біля селища Опитне на Донеччині нам треба було замінити систему зв'язку, — пригадує. — Пішли змотувати на стару котушку дроти. Офіцер стрибнув у канаву і йшов там, пригнувшись. Ми з товаришем сунули в повний зріст. Він підвів голову: "Що, жити набридло?" — "А чому ми маємо ховатися? Онде хлопці їжу варять і не таяться". Офіцер відповів: "То не хлопці, то — передова сепарська позиція".
Воював біля Донецького аеропорту. Коли його будували, нагорнули вал довжиною 300 метрів і висотою до 17 метрів. Порили окопами і назвали позицію — "мурашником". Через конусоподібну форму туди важко потрапити — або переліт, або недоліт. Якось за 30 метрів від нашої позиції вийшов якийсь чоловік. Я вагався, думав, наш. Гукнув товариша. Той каже: "Вали, це ж сепар!". Ворог вистрелив першим із підствольного гранатомета. Дякувати Богу, не влучив. Тоді я вже почав стріляти без мук совісті. Чоловік сховався в очерет. Я ще півгодини спостерігав, чи не ворушиться. Ознак життя він не подавав.
Запитую, коли було найстрашніше.
— Мали їхати в одне село, але не знали дороги. Командири сказали: "Розпитаєте у місцевих". Ті дивувалися: "Там 12 перехресть. Як вам пояснити?" Три перехрестя я минув, а на четвертому засумнівався. Послав хлопців у найближче село розвідати. Прийшли в магазин, подивилися, чим розраховуються. Бачать — гривнями, а не рублями. Зрозуміли, що приїхали правильно.
Олег Зюганов демобілізувався 2,5 року тому. Працює далекобійником.
— Коли приїхав додому, продовжував дивитися на дерева і кущі — шукав розтяжки, — розповідає. — Новачки незвиклі — дивляться під ноги. А міна може бути на висоті голови. З 2017-го побував у 14 країнах. Подобаються Нідерланди. Однак там жити не став би. Люблю Україну. Трохи зароблю грошей — знову почну фермерувати. Зараз за день роботи маю 50–70 доларів.
2 
1
Коментарі