12 лютого в столичній лікарні "Феофанія" на 82-му році життя помер дипломат та колишній міністр закордонних справ Геннадій Удовенко. У клініці лежав два тижні. Кажуть, хворів на рак шлунка.
— Усе життя мене прослуховували КДБ, ФБР, польська розвідка. Я знав про це. Головне в моїй роботі було не болтать, — казав Геннадій Йосипович. — Але найстрашніше для дипломата було мати родичів репресованих або за кордоном. У мого друга тітку дівчиною вивезли в Німеччину, він її ніколи не бачив. Але його на роботу не взяли й зробили невиїзним.
Геннадій Удовенко народився у місті Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Закінчив факультет міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка. Працював головою колгоспу в селі Домантівка Сквирського району на Київщині.
— У 24 роки партія направила мене головувати в колгоспі. Три роки в гумових чоботях місив болото.
У 1985-1991 роках був постійним представником України при ООН у Нью-Йорку. Працював послом у Польщі, чотири роки був міністром закордонних справ. Головував на засіданнях Генасамблеї ООН. Знав англійську, французьку та польську мови.
— Радянські прийоми завжди мали багатий стіл. Ми в ООН дбали, щоб була українська кухня, самі робили домашню ковбасу. Я ніколи на прийняттях нічого не їв. У дипломатії головне — бесіда. Ти ж не поїсти приїхав. Міг узяти склянку віскі й тримати її для годиться. У липні 1985-го в СРСР ввели сухий закон і нашим посольствам заборонили подавати спиртні напої. Після того на зустрічах було гнітюче, як на похоронах. Гості не розуміли: то завжди горілка "Московська", "Столична", а тут нічого. Наприкінці свого головування у Раді Безпеки ООН я давав обід. Ризикнув виставити випивку. Горілка наша, з перцем була, поставили ще "Древньокиївську", віскі, джин, біле й червоне вино.
Після загибелі В'ячеслава Чорновола 1999 року очолив Народний Рух.
— Чорновіл і Удовенко довіряли один одному, були близькими друзями, — каже редактор газети "Час/Time" Микола Влащук, який працював з Удовенком у 1990-х роках. — Тоді Рух не мав політичних рейтингів, але місія Удовенка була врятувати те, що створив Чорновіл. Він не був схожий на традиційного "рухівця", які були готові "всіх порвати і всіх посадити в тюрми". Він звик жити в толерантному світі: весь час за кордоном. Ніколи не кричав, тому й толерантно вирішував проблеми. Це наклало свій відбиток на тодішній Рух. Удовенко був дипломат від Бога. Його потенціал наша країна використала несповна. Завжди казав: "Миколо, ну що у нас за країна така? Я дипломат, можу на чашку кави зайти до голови ООН. Президенти країн роками чекають на зустріч із ним. А наші президенти навіть не скажуть: "А може, ви б посприяли нашій зустрічі?". Я був свідком, як йому подзвонив Мандела (Нельсон Мандела, південноафриканський політик, екс-президент ПАР. — "ГПУ"), щоб розказати свіжий анекдот.
Геннадій Удовенко мав феноменальну пам'ять.
— Пам'ятав кожну людину, яка в нього працювала. Якось бухгалтер Руху розповідала, що на Різдво й Новий рік виписувала премії працівникам. Принесла список Геннадію Йосиповичу. Він читає і надибує прибиральницю. Перетинався з нею раз за два роки до того. Каже: "У тої Марини двоє дітей, і вона одна їх виховує. Дайте їй премію".
Його ліпшими друзями були водій і помічник. Щоразу, коли ми сідали трапезувати, він кликав їх: "Хлопці, йдіть сюди. Мені з вами смачніше їсти. Бо ті чиновники тільки про одну політику думають". Не любив хвальби. Із 80-річчям ніхто не зміг його привітати. Бо поїхав за кордон і вимкнув телефон.
Поховали Геннадія Удовенка на Байковому кладовищі в Києві. Залишилися дружина Діна Григорівна, донька 58-річна Олена, онук Олексій та правнучка Аліса. Донька живе у Болгарії, заміжня за дипломатом.
2 
1
Коментарі