— Коли почалася війна, друзі пропонували виїхати в якусь європейську країну та отримати статус біженця. На той час працювала в технічному університеті. З чоловіком були науковцями. Вирішили спробувати себе в Білорусі, — говорить 46-річна Марія Гольцова з Донецька. П'ять років тому оселилася із сім'єю в Мінську. Працює в технічному вузі. Викладає матеріалознавство й технологію матеріалів.
— В інтернеті проґуґлила білоруські технічні університети. Вибрала найпотужніший у Мінську, де хотіла б працювати. Написала їм і прикріпила наші з чоловіком резюме та перелік публікацій. За два тижні відповіли, що візьмуть нас на роботу. Але доведеться підтвердити наукові ступені. Треба повторити процедуру захисту. Тоді познайомилися з майбутніми роботодавцями.
За два місяці зібрали валізи й остаточно переїхали з чоловіком Григорієм і сином 11-річним Федором.
У Білорусі вразили хороші дороги. Продумані, зі зручними майданчиками для відпочинку, зрозумілою розміткою. Розрахуватися карткою можна навіть у найменшій крамничці. Вразили оснащені університетські лабораторії, сучасні поліклініки. У вузах навчаються шість днів на тиждень. До робочих субот уже призвичаїлася.
Довелося звикати до погоди. Тут м'яка зима, а решта року — прохолодна. Люди мовчазні.
Свят із вихідними днями менше, ніж в Україні. Нема такого, що на Новий рік багато сидимо вдома. На Великдень і Трійцю додаткового вихідного у понеділок немає.
3 
1
Коментарі