47-річна Лариса Осадчук керівник київського клубу орігамі. Це японське мистецтво конструювання з паперу. Щомісяця, останнього вівторка, запрошує всіх бажаючих у японське посольство на відкриті уроки. У посольстві я просиділа дві години. Пішла звідти з трьома чудернацькими коробочками, двома паперовими журавлями і жабкою.
Мешкає Лариса на Печерську, поряд із Ботанічним садом. У неї простора квартира. Хвилини зо три Лариса намагається заспокоїти собаку.
— Арсен у нас — філантроп, — сміючись, пояснює. — Але сумлінно гавкає, коли у квартиру заходять чужі.
Висока, струнка, чорноволоса жінка виглядає ледь на 35, одягнута у напівспортивну кофтинку і джинси. Зачіска — каре. У квартирі скрізь іграшки: м"які, дерев"яні, орігамі. Назустріч виходить чорнокоса, смуглява Анастасія — восьмирічна донька Лариси. Вона серйозна, а її мама, навпаки, всміхається.
Пані Лариса дістає із шафи коробки з готовими виробами. Паперові різнокольорові кулі, новорічні прикраси, звірятка, квіти в натуральну величину, карнавальні маски рудого лиса з двома лисенятами...
Я тобі —англійську, театр...
А ти конюхом станеш!
— Усе це робиться без клею і надрізів, з одного паперового квадрата, — розтлумачує вона. — Німець Марк Кершинбаум складає з паперу, один бік якого чорний, другий — білий, контрабасиста з контрабасом! Музикант у нього — чорний, а інструмент — білий... До одного полтавського санаторію колись потрапив хлопчик із дитбудинку. Замкнутий, неговіркий, але чудово вмів складати з паперу усілякі цікаві штуки. Головний лікар викликав його і сказав: "Я не вірю, що ти це міг зробити сам. Сідай біля мене і складай". Хлопець став героєм. Про нього писали газети, ним захоплювалися. Дитина стала відкритіша, спокійніша.
Я мрію, щоб орігамі займалися в дитбудинках і лікарнях, а в метро люди, замість читання детективів, складали журавлів.
Пані Лариса зізнається, що для неї це неприбуткова справа. Але у світі майстри орігамі добре заробляють.
— Є люди, роботи яких оцінюються десятками тисяч доларів, — серйозно зауважує.
—На одному благодійному аукціоні в Москві маску Путіна продали за $4000.
Раніше пані Лариса була біологом, працювала на кафедрі генетики в університеті. Тему для дисертації обрала про білок у хромосомах. Поїхала шукати матеріал до Москви. Ще Лариса захоплювалася ляльковим театром. У бібліотеці при ляльковому театрі ім. Образцова зустріла майбутнього чоловіка.
— Ми рік не спілкувалися. А потім випадково перетнулися знову. Замість дисертації я народила Михайлика, — пані Лариса зіскакує з дивана і виходить з кімнати. — Це була дуже творча сім"я, — лунає її голос із коридору. Жінка заходить до вітальні з маріонеткою. Віртуозно вирізьблений з дерева гостроносий чоловічок розтуляє рота, ворушить одним оком, а на другому — чорна піратська пов"язка.
— Це наш Дросельмейєр, із вистави "Лускунчик", — гордо повідомляє Анастасія.
— Це тато вирізав з дерева і розфарбував.
— Олег дуже талановитий, — тепло каже Лариса. — Його однокімнатна квартира в Москві, де ми жили, більше схожа на майстерню. Разом жили і Олегова мама, й ми з чоловіком, і Михайлик, а потім дочка Ася народилася. Але казки та іграшки й реальне життя — різні речі... Тож ми розійшлися.
Коли Асі був рік, я з дітьми повернулася в Україну, — продовжує. — Жили втрьох. Малі до тата їздять кілька разів на рік. Я інколи дзвоню. Коли Мишкові було 16, там трапилася історія з паспортом... Він поїхав з дитячими документами, а повертатися мав уже з дорослими. Сина з Росії не випустили. Тепер він збирається вступати там до сільськогосподарського інституту. На генетику, як колись я! Кіньми хоче займатися. Я йому жартома кажу: "Мишку, я тобі — англійську, театр... А ти конюхом станеш!".
1958 — народилася в Києві
1981 — закінчила біофак Київського держуніверситету
1985 — переїхала до Москви
1987 — вийшла заміж за лялькаря Олега Єрмакова
1989 — народила сина Михайла
1997 — народила доньку Анастасію
1998 — повернулася до Києва
2000 — організувала клуб орігамі в Києві
2 
1
Коментарі