Галина Ковальчук, 76 років, усе життя прожила без газу та електрики. На хуторі Загайполе, що в Липовецькому районі на Вінниччині, їх ніколи не було. Торік померла її єдина сусідка, баба Марія. Відтоді Галина Ковальчук живе на покинутому хуторі сама. Довкола її хати — дрімучий ліс.
До хатини, над якою в"ється димок, не підпускають троє цуценят і рудий дорослий пес.
— Хто ви? Навіщо я вам здалася? — непокоїться бабуся.
Розповідає, що влітку приїхали до неї начальники. Походили лісом та й поїхали.
— Янукович перед президентськими виборами приїжджав у Турбів. Дай, думаю, піду на нього подивлюсь. Як була в цій куртці, — мацає стареньку болоньєву одежину, — та в сапожках резинових, так і пішла. А тоді така пилюка була. От і прийшла в центр грязнюча. Янукович як побачив мене, то аж зупинився. Каже: "Ви, напевно, щось мені хочете сказати". А я з переляку розгубилася, та про все і забула.
Хвалиться, що тримає 16 курей, 8 індиків, 5 гусей.
— Гуси старі вже, як я. Ходять собі по двору, я їх не трогаю.
Каже, що хутір Загайполе в турбівському лісі заклали сто років тому.
— Збудували 16 хат, — розповідає. — Під час колективізації хутір поділили наполовину: праву віддали колгоспу, всіх людей переселили, а їхні хати знесли. Другої частини не чіпали.
Про колишній хутір тепер нагадує одна мазанка та де-не-де рештки прогнилих воріт. Бабуся каже, що Загайполе опустіло років 10 тому. Відтоді тут вони із сусідкою жили вдвох.
Поштарка боїться сюди йти, у неї ж повна сумка грошей
Єдина донька баби Галини, 49-річна Ніна, живе у Вінниці.
— Виховувала її сама, — згадує. — Із чоловіком прожила три роки, а потім розійшлися. Дочка привезе хліба та до хліба і поїде додому. Більше нікого не маю.
Бабі Галині пропонували переселитися до селища Турбів.
— Ну, видали мені квартиру, — жаліється. — Так вона ж без вікон, без дверей, підлоги немає. Це ж які гроші на ремонт треба.
— Не страшно вам у лісі? — запитую.
— А кого боятися? Цей дім мені в спадщину від батька залишився, — витирає очі стареньким носовичком. — Я ж і ліс цей своїми руками висівала. Вовки тут не живуть. Красти в мене нічого. Правда, якось залізли хлопці з села, забрали тазіка, в якому стірала. Дільничний сказав, що мало доказів, щоб відкрити проти них справу.
Галина Ковальчук отримує 380 грн пенсії, по які ходить до Турбова.
— Поштарка боїться сюди йти, у неї ж повна сумка грошей, — пояснює.
Четверо псів ані на крок не відходять від своєї господині.
— Був у мене лиш цей рижий Рекс, а тепер ціла зграя: Барсік, Топа і Мусік. Півроку тому підкинули їх у мішку манюньких. Молоко з центру мусила носити, щоб виходити. А місяць тому мене машина збила. Якраз збиралася на велосипеді повертати, як той "жигуль" мені на плечі виїхав. Ласка Божа, що жива залишилася і не поламалася. Водій дав 160 гривень, на цьому і розійшлися.
Цікавлюся, як минає її день у лісі.
— Нарубаю дров, затоплю грубку, прийму ліки, відпочину. Якщо дорога нормальна, то переїду в Турбів на велосипеді, куплю два буханці. Їх мені вистачає на два тижні. Зима ще дозволяє їздити, бо в обидва кінці пішки три години йти.
30 років Галина Ковальчук працювала на Турбівському цукрозаводі.
— Ноги скалічила, Голодомор пережила, війну, — розповідає, важко видихаючи повітря з грудей. — Як молода була, на хуторі багато людей жило. І колядували, і щедрували. А зараз для мене всі свята, як звичайний день. Така, доця, зараз епоха времені. До дочки на Новий рік не поїду. До знайомих не піду, а вони до мене тим більш. Спати ляжу.
1930, 28 серпня — Галина Тишківська народилася на хуторі Загайполе Липовецького району на Вінниччині
1955 — пішла працювати на Турбівський цукрозавод
1956 — одружилася з Юхимом Ковальчуком
1957 — народилася донька Ніна
1958 — розлучилася із чоловіком
1960 — батько Іван Тишківський збудував хату, в якій зараз живе Галина Іванівна
1985 — отримала медаль ударника праці
2005 — померла єдина сусідка — Марія, що залишалася з бабою Галею на хуторі Загайполе
2 
1
Коментарі