Про що говорять у Київському метро

11 березня, о 16:20, на станцію столичного метро Лук'янівська спускається жінка з двома картатими сумками. Від неї пахне квашеними огірками.

– Яйця продавала по 40. Треба було казати по 50. Розгрібали все, – кричить у слухавку старої Nokia. – Три слоїки капусти купили, всю картоплю і буряк. Давно додому з пустими торбами не їхала. Думала, завтра теж на базар виберуся, але син каже, будемо город орати. Сусіди 8 березня садили картоплю. Хочуть один урожай зібрати на Трійцю, а другий – на Спаса.

Щоб не допустити поширення коронавірусу Covid-19, Кабмін закрив навчальні заклади на тритижневий карантин. Це спровокувало черги в супермаркетах. Кияни купують крупи, м'ясо. Із повними пакетами спускаються в метро.

 

– Солі треба було взяти зо 2 кіло. Ти бачив, як усе розмітали? А якщо комендантську годину введуть? – жінка з фіолетовими нігтями заносить дві поліетиленові торби у вагон. З однієї стримить гроно бананів, по дві пачки гречки, гороху, сочевиці й рисової вермішелі. З другої виглядають кілька пачок мівіни і сітка картоплі.

– Ми що, сіль ложками будемо їсти? Ти й так пів холодильника вареників скупила.

– А як заводи зупинять? – кладе під язик валідол. – Володя Тамарин від завтра вдома працює. Ти теж попитай, чи можна в офіс не їздити. У нас із соплями людей уже тиждень не пускають. Секретарці видали термометр. Якщо температура вище 37, відправляють додому за власний рахунок.

На станції Золоті ворота у вагон заходить жінка в марлевій пов'язці. Очі сльозяться. Чхає в лікоть. Люди стороняться. Троє поступаються місцем, перебігають до сусіднього вагона.

– Востаннє Костю бачили п'ять років тому. Він екскурсії в зону АТО возив, – жінка в синьому пальті притуляється спиною до дверей. Тримає букет тюльпанів і пучок цибулі. Над нею схиляється на дві голови вищий чоловік у спортивній куртці з капюшоном.

– Усі спочатку думали, що в полон попав. Але ні в тюрмах, ні в моргу волонтери його не знайшли. Батьки перестали надіятися, що живий. Поставили пам'ятник, щороку правили за ним панахиду. А 29 лютого додому прийшов. Сказав, приснилося, ніби мати помирає. Напередодні в неї діагностували рак.

– А де він був усі ці роки? – чоловік протирає руки антисептиком.

– Каже, мусив лягти на дно, бо погрожували. Купив на хуторі хату, розводив кіз і програмував. 42 роки, а в нього ні дітей, ні дружини. Постригся, побрився, скинув 20 кіло. Його тепер мало хто впізнає. У банку тримав 20 тисяч доларів. Усі гроші зняв і мамі на лікування віддав. Тиждень удома побув і на 8 березня як випарувався. У листі просив його не шукати. Телефона не має. У Facebook зареєструвався під жіночим ім'ям.

– В мире пандемия коронавируса. Ты веришь, что у нас только один больной? Раз в 100 лет приходит вирус, который косит миллионы. Оспа убила 300 миллионов человек, испанка – 50 миллионов, чума – четверть населения мира, – блондин із червоним чубом заскакує на ескалатор метро Хрещатик. Він у рваних джинсах. Ховає в рюкзак навушники.

Його товариш – у зелених кедах – бере під руку книжку з програмування Java. Широко розставляє ноги, аби втриматися і руками не торкатися поручнів.

– От пневмонии и туберкулеза ежедневно в мире умирает по четыре тысячи человек, но об этом молчат, – бурчить. На смартфоні з тріснутим екраном збиває дзвінок від матері. – Карантин сделали, чтобы люди не смогли выйти на митинг. До конца марта землю сделают товаром, а мы и не пикнем, – сідає у поїзд, що прямує до станції Лісова.

– Чувак, если карантин не введут, пол Украины потеряем. Врачей не хватает. Палаты забиты. Брат гриппом переболел. С воспалением доставили в инфекционную, а мест нет. Начали колоть антибиотики, а легче не становится. Врач меняет на другие – и те не помогают. Говорит: "Наверное, подделку в аптеке продали. Просите, пусть купят лекарства в Польше". Бывшая девушка живет с семьей под Римом. Улицы пустые. Даже собаку боится выгуливать. За хлебом выходит раз в три дня. В магазин охрана пускает по два человека. Автобусов нет. Таксисты ездят в респираторах. Подняли цены вдвое.

– А у нас ни масок, ни респираторов. Все, что нашили, продали в Китай.

– Гончарук – красавчик. Треба мати щастя – піти у відставку за тиждень до кризи, – короткострижений із татуюванням змії на шиї всідається біля бороданя в окулярах. Ліктем підбиває жінку, яка поряд плете шарф.

– Сьогодні всі гроші з карточки зняв і долари купив, – його знайомий чухає кучеряве волосся. Лупа сиплеться на плечі чорного піджака. – Дешевшим він уже не стане. Росія тоне, і нас тягне на дно. До травня Brent (еталонний сорт нафти. – Країна) буде по 10 доларів за барель.

– Це Путіна змусить війну припинити. Таня з госпіталя писала. За тиждень – десяток 200-х і пів сотні ранених. А по телевізору – мовчать. Цензура на все, що стосується влади. Відкати йдуть по повній. Снігу всю зиму не було, а вони на його прибирання витратили 11 мільйонів. Цю країну вже ніяке Prozorro не спасе. Було шість президентів, а нема на честь кого вулицю назвати.

У переході зі станції Хрещатик на Майдан Незалежності чоловік у шкірянці несе на плечі гітару, жінка – футляр зі скрипкою. Сивий музикант на акордеоні грає стрілецьку пісню "Ой хмариться, туманиться".

– Если говорю "Путин", "Зеленский" или "война", включается прослушка. Начинаю слышать сам себя. Телефон становится горячим. Батарея садится за несколько часов. Переписываюсь только через Telegram. Когда с войны вернулся, из Facebook удалил половину друзей.

Крізь натовп пробирається до голови поїзда. Двері зачиняються. Чоловік розстібає шкірянку. Залишається у футболці з портретом Франка.

– В ресторане на Печерске больше не поешь?

– Его с апреля закрывают. Владелец говорит, еще один кризис не переживут. А я бы кризиса не пугался. Как ни крути, это время перемен. Если бы брата в 2009 году не уволили, он бы до сих пор на страховую работал. А теперь – операционным директором в IT-компании. На встречу выпускников приехал на Tesla. Однокурс­ника в 2016-м прогнали из рок-группы. Он был такой злой, что инструменты продал. Выучился на криптоконсультанта. Зарабатывает 5 тысяч долларов в месяц.

– За свою жизнь человек переживает в среднем четыре финансовых кризиса. Плохо, если они совпадают с черной полосой в личной жизни, – дівчина протирає рукавом запітнілі окуляри. – Купила книжку Big money. Прочитала за вечер. На следующий день бросила курить. Планирую с музыкой завязать. Хочу запустить курсы нового поколения. Пока все готовят программистов, я буду выпускать сторитейлеров (ті, що розповідають історії з метою навчання і привернення уваги до певної проблеми. – Країна) и скрайберов (оповідачі, які доповнюють промову замальовками, доносять інформацію через ілюстрації. – Країна).

– Здавай квитки на поїзд. Хрестини перенесли, бо кума не може з Італії прилетіти, – жінка виходить на станції Чернігівська. Цокає у замшевих чоботах на шпильках. Плечем притискає до вуха iPhone. – Недільної служби ніхто не відмінятиме. Отець Михайло просить приходити тільки здорових. Іншим – молитися вдома. Священник учора на похороні чхнув – усі розступилися. У кімнаті лишилися тільки покійний і найближча родина. Отця не запросили на поминальний обід.

– Я з депресії не можу вилізти, а Рита давно не знає, що таке стрес. Приїхала у Штати. Влаштувалася офіціанткою, потім – у клінінгову компанію. Коли мити унітази набридло, пішла на курси фумільє (вибирає поєднання сигар і спиртного для клієнта, обрізає і подає сигару. – Країна), – блондинка в сірому пальті зупиняється, аби поповнити е-квиток на Академмістечку.

Її рудоволоса подруга одягає зелений берет.

– На день народження вислала мені "Дивачку, яка закохалася в мозок", – дістає зі шкіряного портфеля книжку Венді Судзукі англійською. – Каже, щоб здолати стрес, достатнього когось обійняти або пострибати на скакалці. Я почала крутити хулахуп.

– Коли вже ти закінчиш книжку про секс? – подруга розмінює їй 200 грн по 50.

– У видавництві дали ще тиждень. А в мене ступор. Після квартирника поїхали з Ігорем у готель. За вечір придумали 46 синонімів до слова "секс", бо тавтологія дістала. Мої улюблені – тири-пири, інтим, кекс, дзінь-дзінь і тралі-валі, – пригощає подругу жуйкою, мастить губи гігієнічною помадою. – Жінки мають чотири статевих партнери за життя. А в мене, крім Ігоря, нікого не було.

×