Упав у ванну. Арію виконував мокрим

Ігор БОРКО був учнем Костянтина Огнєвого

У дитинстві постійно слухав пісні Робертіно Лоретті – O sole mio та Santa Lucia. Співати намагався в його тональності. Коли на свята до нас приходили гості, ставав на стілець і виконував ці пісні.

Коли вчився у школі, нас прослуховувала Елеонора Виноградова з хору "Щедрик". Відібрала трьох хлопчиків. Узяла й мене. Почав ходити на репетиції в Будинок піонерів. Розучували пісні "Крейсер Аврора" і "Про водителя".

Із хлопцями гралися на вулиці. Набрали каміння й вирішили розбити шибки в музичній школі. Коли підійшли, з будинку доносилися звуки баяна, скрипки, барабана й труби. Товариші покидали каміння у вікно й розбіглися. Я ж лишився, бо було цікаво слухати різні музичні інструменти. На звук битого скла вибіг викладач Володимир Корнілов. Схопив мене за вухо. Я закричав, що нічого не кидав. Показав на камінець, що лежав поруч. Тоді він завів мене у свій клас. Думав, лупцюватиме. А він запропонував мене прослухати. Спитав, чи хочу займатися музикою. Кивнув. "Скоро будуть іспити. Приходь".

Ігор БОРКО, 56 років, оперний співак. Народився 11 червня 1961-го в Києві. Мати очолювала одне з поштових відділень. Про батька розповідати не хоче. ”Він з нами не жив. Мене виховувала мама”. Закінчив музичний факультет педінституту імені Михайла Драгоманова. У Київську консерваторію вступив за другим разом. Був останнім випускником оперного співака Костянтина Огнєвого. Працював солістом Національного будинку органної та камерної музики. Співав у капелі бандуристів, чоловічому квартеті ”Явір”, у військових ансамблях. Гастролював в Угорщині, Румунії, Австрії, Нідерландах, Італії, Іспанії, Франції, Німеччині, Канаді, США й Китаї. Переможець п’яти міжнародних конкурсів вокалістів. Останні п’ять років викладає у столичній консерваторії. Мріє відкрити свою вокальну школу. Улюблена книжка – ”Три товариші” Еріха Марії Ремарка, фільм – ”Спартак” американського режисера Стенлі Кубрика. Хобі – збирання грибів і риболовля. Дружина Оксана – донька оперного співака Анатолія Мокренка. Мають доньку Олену й онука Тимофія. Тримають таксу Адіну

Вступив на клас баяна. Багато займався вдома. Дехто з сусідів сварився, коли грав одну й ту ж мелодію по 20–30 разів на день. Питали: "Ну чого ти граєш одне й те ж?" Це стимулювало вивчати новий репертуар.

Із першого разу в консерваторію не вступив. Мене прослуховував відомий професор. Після виконання сказав: "Ти можеш стати ким завгодно, але співаком не будеш ніколи". Ці слова мене приголомшили. Вердикт професора вибив із колії років на шість-сім. Тільки починав співати, згадував його слова. До горла підступав клубок.

1989 року поїхав у Москву прослуховуватися у військові колективи, що працювали в Чехії, Польщі та Німеччині – там розташовувалися групи радянських військ. Запросили одразу в два. Обрав Німеччину. Працював там п'ять років. 7 жовтня 1990-го брав участь у концерті до об'єднання Німеччини. Він проходив на площі перед Рейхстагом. Зібралося майже 30 тисяч глядачів. Наш виступ тривав чотири години.

1994-го вдруге складав іспити в консерваторію. Прослуховувала комісія на чолі з оперним співаком Миколою Кондратюком. Після виконання першої арії він сказав: "О, ще один Костя прийшов". Той Костя виявився Костянтином Огнєвим. Він узяв мене у свій клас. Усі роки навчання на мої іспити приходив професор, який дав мені відкоша. Він зрозумів, що помилився. Одного разу сам про це сказав.

Костянтин Огнєвий був моїм учителем чотири роки. 1998-го, коли складав останні іспити, він захворів. Це був його останній випуск. Наприкінці осені подзвонив і попросив приїхати до нього. Сказав, має передати мені ноти. Наступного дня був у нього. Довго говорили про життя. За два тижні його не стало.

Під час навчання в консерваторії порадили піти у квартет "Явір" – вони саме шукали тенора. З ними багато гастролював. Коли йшли вулицею, перехожі зупинялися, просили автограф, зверталися на "ви".

Ця повага вразила.

У Київську оперу пішов прослуховуватися 1996 року. Сказали, що в мене ліричний голос, а їм потрібні драматичні. Поїхав працювати в Одеський оперний театр. У постановці "Лючія ді Ламмермур" виконував головну чоловічу партію. Після прем'єри отримав кошик квітів від прими Київської опери Євгенії Мірошниченко. Через місяць зателефонували зі столиці. Сказали, ставитимуть "Лючію ді Ламмермур", запросили на прослуховування. Приїхав, заспівав. Не сказали нічого. Ввечері вирушив в Одесу. Вранці подзвонили: "Ви де? Чекаємо на репетиції".

1999 року з ансамблем "Київська камерата" поїхали в Китай на дні України. Виступали в Пекіні й Шанхаї. Концерти транслювали на всю країну. Під кінець гастролей мер Шанхая замовив банкет у рибному ресторані. У стіну був убудований акваріум. Там плавали чудернацькі риби, змії, повзали креветки, лангусти. Один із оркестрантів замовив собі смажену змію. Після страви йому стало зле. Ледь відкачали. Лікувався ще й після повернення до Києва.

Одна прихильниця кілька місяців поспіль дзвонила о 10-й ранку і питала: "Ігоре Миколайовичу, як ви? Як спали? Що їли? Як у вас сьогодні голос звучить?" Довелося змінити номер телефону.

2007-го в Америці співав арію герцога з "Ріголетто" Верді. На сцені мав сходами спуститися у ванну. Під час репетицій вона була порожня. Для вистави в неї напустили води й піни. Через це сходів не було видно. Зробив крок уперед – і шубовснув у воду. Упав на півтораметрову глибину. Зал завмер. Арію виконував мокрий. Глядачі аплодували.

Упав у ванну. Арію виконував мокрим

Коментарі