Коли Сергій Фоменко востаннє
Сміявся
Більш як 10 років тому, коли з гуртом "Мандри" виступав на з'їзді партії "Наша Україна". Політики дуже хотіли почути пісню "Не спи, моя рідна земля". Режисери події пояснили: "Вийдете на сцену після того, як ведучий скаже: "Адже Україна в нас одна". Мали в запасі 10–15 хвилин. Наш бас-гітарист Серьога пішов на перекур. Доки його не було, режисер повідомив, що плани змінилися: на сцені мали з'явитися після гімну. За кілька хвилин Серьога повернувся, взяв бас-гітару і став біля лаштунків. Після спітчу чергового оратора ведучий, як і планувалось, каже: "Адже Україна в нас одна". І Серьога почимчикував на сцену з інструментом. Про зміну сценарію попередити його забули. Включили гімн, усі піднялися з крісел. А Серьога стоїть посеред сцени і махає нам руками – виходьте. Режисер перелякано жестикулює, щоб повертався назад. Сергій зайшов за лаштунки "місячною ходою" Майкла Джексона. Від реготу хапалися за животи.
Носив фрак
Восени 2010 року. Тоді в одному з антикварних салонів на Андріївському узвозі влаштували концерт для збору коштів на пам'ятник співаку Олександру Вертинському. Дрес-код події був відповідний – фрак, метелик, сорочка з накрохмаленим комірцем і лаковані туфлі. Фрака не мав. На блошиному ринку знайшов трохи поношений, але мого розміру. Відніс у хімчистку. Сорочку, запонки, метелик і туфлі купив у магазині. Не знаю, скільки грошей зібрали на концерті, але пам'ятник Вертинському в Києві так і не відкрили.
Давав концерт у рідному селі
8 жовтня виступав у селі Косівка Олександрійського району на Кіровоградщині. Хоч народився в Києві, там проводив усі шкільні канікули – у бабусі й дідуся. Після виступу влаштували традиційну сільську культурну програму. З місцевим бомондом пили горілку і говорили за життя. Горілки майже не вживаю. Та цього разу зробив виняток, щоб підтримати розмову із земляками. Потім усі гуртом пішли на дискотеку. Дівчата там красиві, було весело. Але постійно підходили хлопці, говорили про ситуацію в країні та про АТО.
Плакав
Останні чотири роки плачу досить часто. Востаннє – на концерті в Маріуполі, присвяченому Дню Незалежності. Виконували "Гради вогняні". За нашими спинами на екрані транслювали кліп на основі документальних знімків та відеоматеріалів фотографів Олександра Глядєлова, Максима Дондюка, Маркіяна Лисейка й Олеся Кромплітца. Наприкінці кліпу вояк-доброволець усміхається на камеру й каже: "Да поможет нам Бог! Слава Україні!" Далі його обличчя розчиняється в зірковому небі. Цей воїн загинув в Іловайську. Коли побачив його на екрані, заплакав. Сльози текли не лише у мене.
Виступав поблизу лінії фронту
Цьогоріч у серпні разом зі своїми музикантами розпочав тур "Час летить" зі сходу. Виступали перед вояками і цивільними в Авдіївці, Попасній, Бахмуті, Торецьку, Волновасі та Маріуполі. У Попасній на Луганщині треба було грати у місці дислокації бойового підрозділу 10-ї штурмової бригади – за кількасот метрів від лінії фронту. Комбат був не дуже радий цьому. Говорив: "Мені цей концерт нафіг не треба. Сєпари почують музику і почнуть накривати мінами. Вчора було двоє "трьохсотих". Коли почали грати, з окопів прийшли всі, хто мав можливість. Після виступу комбат сказав: "Наступного разу треба піти в окоп із колоночкою і там сєпарам заграти гімн України. Тебе своїм тілом прикриватиму, якщо що".
Співав в оперному театрі
У жовтні під час презентації проекту "Пісні війни" – у Львівській опері. Концерт приурочили до Покрови й 75-річчя створення УПА. Останнім номером був гімн України. Виконували всі учасники. Підмовив їх замість "ще не вмерла України" співати – "є і буде України і слава, і воля". А наприкінці додати "і покажем, що ми – браття й сестри козацького роду". Слова гімну поміняв чотири роки тому. Не подобається "ще не вмерла" і здається дивним не згадати про жінок. Тож співаю тільки так. Думаю подавати до Верховної Ради пропозицію на зміну цих рядків у тексті гімну.
Ходив з охороною
Маю знайомого Василя. Кремезний, професійний охоронець-вишибала. Іноді беру його з собою на гастролі, щоб наводив лад – у разі непередбачуваних ситуацій. Василь допомагає, коли під сценою збирається великий натовп і я не можу пройти до машини або ж коли п'яні лізуть зробити селфі. Кілька днів тому їхали з Василем у моїй машині. Я – за кермом, він – поряд. Нас підрізали якісь чуваки на "Мерседесі" – хотіли стати першими в правий ряд. Та я їх випередив. Один відчинив вікно і збирався щось парити. Але вираз обличчя Василя його зупинив. Мовчки зачинив вікно і став другим у черзі на поворот.
Їздив у метро
Останні кілька років у нью-йоркському сабвеї буваю частіше, ніж у київському метро. Минулої осені мав записувати голос і гітару на студії в Північному Брукліні. Жив у друга, в районі Брайтон-Біч. По мапі – 20 хвилин через затоку, але сабвеєм треба було добиратися майже годину з пересадкою. Так і доїхав. Нью-йоркське метро – брудне, замальоване графіті. Станції, колії й залізні конструкції побудовані на початку минулого століття. Назад повертався теж сабвеєм. Доїхав до зупинки Central Park. У парку зустрів актора Роберта де Ніро. Катався на велосипеді з онуком.
3 
1
Коментарі