вівторок, 21 лютого 2017 12:05

"Прошу касирку говорити українською, а вона вперто своєї. То я швергицьнула на стіл решту"

Лариса Ніцой вимагає обслуговувати її українською

Із Ларисою Ніцой домовляємося зустрітися у ресторані "Мафія" в центрі столиці. Однак напередодні змінюємо місце розмови на кав'ярню на вул. Богдана Хмельницького.

– Чоловік каже, що в "Мафії" обслуговують російською. Не хотілося б починати ранок із прохань розмовляти українською і вислуховувати відмови, – пояснює Лариса Миколаївна.

– Днями була в кількох київських школах. Розробила серію уроків. Проводжу безкоштовно. Спілкуюся з дітками на різні теми – про історію, літературу, зацікавлюю читанням. По обіді їду в одну із шкіл Боярки, – зустрічає Лариса Ніцой у кав'ярні.

Діти зараз стали читати менше?

– Діти читають. А те, що сидять постійно в ґаджетах – вина дорослих. Кілька днів тому в метро бачу матусю з грудним немовлям. Ще не ходить, але вже усвідомлено сприймає світ. У метро дитині стає скучно. Мама мала б їй на вушко описувати навколишній світ: "Дивися, оце люди, а це – двері", називати нові слова. Замість цього вона витягує телефон і вмикає мультик. Щоб мале не заважало.

Ми, дорослі, забембані проблемами, закриті. Нам самим потрібна розрядка. Її можна знайти в родині, граючись у читання. Наприклад, поставте перед дитям тортик і організуйте "солодкі читання": прочитав абзац чи сторінку – і можеш вкусити торт без рук, замурзавшись. Ви теж робите це почергово з дитиною.

Раніше була традиція збиратися родинами за вечерею й обговорювати книжки. Вона зникла. В сім'ї треба повертати читання як приємне і модне спільне проведення часу.

Ви написали "Непереможні мурашки" – казку про АТО. Як потрібно розповідати дітям про війну?

– Із дітьми треба говорити про все. Тільки подавати в формі, що відповідає віку.

Якось їхала з таксистом – колишнім атовцем. Зрілий чоловік, має внучку. Каже, береже її, не розказує, що стріляв у когось. "Ми ворогів карали – закривали у темній кімнаті, щоб вони подумали", – так говорив онуці. Вона каже: "Дідусю, ти що, вважаєш мене маленькою? Ти ж, мабуть, усіх їх з автомата постріляв!" Страшні речі діти бачать легко.

  Лариса Ніцой, 47 років, письменниця. Народилася в селі Капітанівка Новомиргородського району на Кіровоградщині. Батько очолював ”Райсільгосптехніку”, мати – хімік-лаборант, працювала в санепідемстанції. Закінчила відділення української мови й літератури Кіровоградського педагогічного інституту. Вісім років учителювала. Наприкінці 1990-х переїхала в Київ. Працювала в Народному русі, помічником депутатів Верховної Ради, редагувала ”Вісник Руху”. Авторка 15 книжок для дітей. Організаторка всеукраїнського руху ”Дорослі читають дітям”. Має бібліотеку сучасної дитячої літератури. Любить мандрувати, фотографувати. Заміжня. Дочка Леся – філолог, син Ярослав – школяр. Живе у Києві
Лариса Ніцой, 47 років, письменниця. Народилася в селі Капітанівка Новомиргородського району на Кіровоградщині. Батько очолював ”Райсільгосптехніку”, мати – хімік-лаборант, працювала в санепідемстанції. Закінчила відділення української мови й літератури Кіровоградського педагогічного інституту. Вісім років учителювала. Наприкінці 1990-х переїхала в Київ. Працювала в Народному русі, помічником депутатів Верховної Ради, редагувала ”Вісник Руху”. Авторка 15 книжок для дітей. Організаторка всеукраїнського руху ”Дорослі читають дітям”. Має бібліотеку сучасної дитячої літератури. Любить мандрувати, фотографувати. Заміжня. Дочка Леся – філолог, син Ярослав – школяр. Живе у Києві

Коли ви почали писати для дітей?

– Коли викладала українську в школі від чавунно-ливарного заводу в селищі Нове в межах Кіровограда (нині – місто Кропивницький. – Країна). Туди колись багато дітей ходило, були навіть класи з літерою "Ж". Потім завод зупинився. Cелище накрило безробіття.

1991-го почала писати розповіді для своєї дитини. Доня народилася в час розпаду СРСР. На полицях усе зникло, книжок не було. А вона мені – читай і читай. Писала і для своїх учнів, бо на уроках не вистачало сучасних текстів.

Через вісім років учителювання переїхала в Київ. Мого чоловіка запросив на роботу В'ячеслав Чорновіл. У цей час якраз грянув розкол Руху. У В'ячеслава Максимовича настали тяжкі часи. Молодіжне крило висунуло претензії: "Інші партії заробляють на виборах, беруть від олігархів гроші, а ви не робите цього".

Чорновіл збирався іти в президенти. Організували розкол партії, щоб не міг висунутися від неї. Коли стало зрозуміло, що партія склеїлася і В'ячеслав Максимович усе ж балотуватиметься, поставили на дорозі КамАЗ (В'ячеслав Чорновіл загинув 25 березня 1999 року в автокатастрофі під Борисполем. – Країна).

Десять років пропрацювала в партійних структурах. А потім вирішила: баста. Не можу більше дивитися на Верховну Раду, на це притворство і продажність. Звільнилась і пішла додому. Там сіла за свої книжки.

За останні три роки в Україні з'явилося сильне громадянське суспільство?

– Змінилася свідомість людей. Ми почали розуміти глибинні речі, реальні причини зла в державі. Суспільство випереджає у своєму розвитку владу. Громадяни підштовхують своїх лідерів, як воза під гору.

Як приклад – подані у Верховну Раду законопроекти про мову. Якби на те воля політиків, вони б і досі не піднімали мовного питання. Два роки теперішня Верховна Рада мовчала про цю проблему, наче її не існує. Врешті ми не витримуємо і запускаємо хвилі в соціальних мережах. Батьки починають вимагати викладати у школах українською мовою предмети, які викладають російською. А законодавча база не готова. Суспільство взяло депутатів за шкірку: сідайте і пишіть нарешті цей закон.

Чому ситуація в країні досі катастрофічна?

– Не тільки тому, що в цьому зацікавлена Росія. Не треба мати ілюзій щодо європейських держав. З одного боку, вони зацікавлені у мирній Україні. А з другого, для чого їм міцний розвинений сусід? Їм треба, щоб ми приїжджали, мили їм унітази, будували дороги. Щоб і далі працювали на них.

2020 року очікується початок фрагментації Росії, за прогнозом американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor. Зміститься геополітичний вектор і особливої ваги набудуть Польща, Румунія й Угорщина. У прогнозі написано: ці країни захочуть поставити перед Києвом питання про повернення їхніх територій, які відійшли до України після Другої світової війни.

Можна сказати: маячня. Але на Закарпатті багато шкіл з угорською мовою навчання. 68 відсотків їхніх випускників не володіють українською, за даними Міністерства освіти. Приїжджаємо в Берегове. Бачимо багато угорських вивісок, фінансовані Угорщиною культурологічні заходи, відремонтовані її кош­том дороги. Подруга нещодавно сказала, що хотіла там поселитися в готелі. То українською її вже не зрозуміли. А уявімо, що через кілька років на Закарпатті хтось захоче провести референдум, як це було в Криму і на Донбасі.

Ми з активістами надіслали листа президенту України з проханням скликати Раду національної безпеки та оборони і розробити план дій щодо убезпечення від подібної ситуації на західному кордоні. Отримали відписку.

Яких заходів варто вжити?

– Посилати туди вчителів української мови, підвищувати їм зарплатню, забезпечувати житлом. Міністерство культури може організувати там українські бібліотеки, привозити вистави.

У деяких населених пунктах на Закарпатті висять два прапори – український і угорський. Тільки сірника не вистачає.

У ратифікованій нами Хартії про національні меншини говориться: всі вони повинні інтегруватися в суспільство через оволодіння державною мовою. У гаазьких рекомендаціях заборонено створювати сегреговані школи для меншин, бо це заважає дитині влитися в суспільство і призводить до сепаратистських настроїв.

У Франції національні меншини навчаються французькою, у Німеччині – німецькою, в Латвії – латвійською. Школою для меншин у Канаді вважається така, де лише два уроки викладають їх мовою.

Як довго очищатиметься наша влада?

– Обираємо таку владу, бо мало читаємо. Саме читання виробляє критичне мислення. Його відсутність не дозволяє відрізнити брехню від правди. Ми думаємо серцем, ведемося на емоції – і на них вправно грають політики.

Якщо дивимося українське кіно, читаємо українські книжки, то живемо в українському світі, мислимо нашими категоріями. Якщо в Україні читати переважно російські книжки і слухати російську музику – російський світ проникає в людину. І коли настає момент істини, вона вибирає те, що їй ближче.

Не треба вигадувати велосипеда. Знайома працює юристом в Англії, каже: "Нам, в Україні, як трієчникам, треба просто взяти європейські закони і списати".

У Європі всі вивіски, афіші в кінотеатрах, меню в ресторанах – державною мовою. Кажу їм: "Які ви свідомі й відповідальні". А власник ресторану сміється: "Якщо викладу меню недержавною мовою, то закрию свій заклад. Бо не зможу розрахуватися за штраф".

Ми апелюємо до свідомості: "Люди, майте совість! Де ваша культура?" Забудьте про совість, культуру і свідомість – запровадьте штрафи.

На кордонах держав Європи немає ні рову, ні шлагбаума, ні прикордонників із вівчарками. Просто бачиш табличку, що ти вже в іншій країні. Але є інші кордони – мовні.

Гостро відчула це в Чехії. Кордон із Німеччиною проходить по містечку. Половина його жителів говорять чеською і вивіски – чеські. А друга половина – німецькою. І немає змішування. Чия мова – того й територія, того й країна.

Нам втюхують, що українська мова буде не потрібна, бо "треба інтегруватися" і "ми йдемо в Європу". Але кожна європейська країна чітко окреслює: де моя мова, там моя територія.

Чоловік знайомої – німець. Вчить українську. З нього всі сміються: "Тобі ж вигідніше російську знати. Вона універсальніша". Він дивується, бо знає: в Німеччині мусиш знати німецьку мову.

Ви вже місяць відстежуєте, якою мовою обслуговують у магазинах?

– Скоро 30 років, як прошу обслуговувати мене українською. Раніше лояльно до цього ставилася: попросила, відмовили, "облизалася" та й пішла. Загострилося питання у зв'язку з війною проти нас Росії.

Місяць тому не витримала. Так дістала касирка. Запитала її, чи знає українську. Вона відповіла ствердно, але вперто своєї – продовжувала обслуговувати мене російською. Хоч я кілька разів просила робити це українською. У результаті я швергицьнула рештою, яку поклала на стіл касирка. Так, я проявила агресію. Але почекайте: скільки українці будуть ангелами?

Три дні ходила й думала, писати чи не писати про це у "Фейсбуку". Коли виставила, полилось багато бруду. Але почалася й хвиля обговорень. Люди стали розповідати про подібні випадки, як ледве до бійок не доходило. Замовчували це, а тепер прорвало.

Як ви особисто перейшли з російської на українську?

– Я народилася в райцентрі. В юності, коли потрапляла в якусь модну тусівку, комплексувала через свою українську. Мої батьки не бідували. Тато був начальником районного масштабу, мав службове авто, персонального водія. Влітку ми відпочивали на морі. Я вчилася в українській школі, але немодно тоді було бути українцем.

Просила маму, коли їхали до родичів у Київ: "Давай там будемо російською розмовляти. Мені соромно, що на нас оглядаються, коли говоримо українською".

У школі російською розмовляли доглянуті вчителі, а українською – ті, що сапали на городі. Перелом відбувся в інституті. Побачила, що всі викладачі, рафінована інтелігенція – україномовна. Це був перший шок.

Другий: із подругами в російськомовному Кіровограді бігали по магазинах і жартома зверталися до продавчинь українською. Вони перепитували: что-что? Нам це було смішно. Ну раз смішно, два смішно, на 23-й раз думаєш – та я ж українка в Україні, чому це смішно?

Потім мені дали почитати вірші Ліни Костенко. Я була здивована, що її 15 років не дозволяли друкувати. Не могла зрозуміти: чому?

Пам'ятаю, як читала книжку Миколи Жулинського "Із забуття в безсмертя" – про наших розстріляних і репресованих поетів. Жила з дівчатами в кімнаті. Вони спали. А я сиділа на вікні, дивилася на зоряне небо, плакала всю ніч. Запитувала небеса: "За що убили цих талановитих людей? Що вони вкрали, кого зґвалтували? Їхня провина тільки в тому, що думали по-українськи". Це було як відкриття паралельної реальності.

Зараз ви читаєте новину «"Прошу касирку говорити українською, а вона вперто своєї. То я швергицьнула на стіл решту"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі