Для Олександри Кольцової Україна почалася з "брехунця" на стіні
19 січня у вестибюлі Київського телецентру грає симфонічний оркестр Українського радіо. "Суспільне мовлення" святкує першу річницю. Біля музикантів стоять обігрівачі – у приміщенні прохолодно. Слухачів пригощають мафінами, що гіркою викладені на столі.
Відповідальна за розважальний напрям на суспільному телебаченні Олександра Кольцова слухає півгодинний концерт, аплодує після кожної композиції. Коли музиканти розходяться, підіймаємося ліфтом на 16-й поверх. Сідаємо за круглим столом у кімнаті для переговорів.
"Суспільному мовленню" – рік. Ви працюєте тут вісім місяців. Чому вирішили долучитися?
– Із Зурабом Аласанією (голова правління Національної суспільної телерадіокомпанії України. – Країна) почали про це спілкуватися кілька років тому. Після того, як написала статтю про стан української музики. Потім прийняли Закон про суспільне мовлення. Зураб запитав, чи хочу бути в команді. Пропозиція здалася авантюрною. Не думала, що політики дозволять працювати незалежному мовнику.
Яка музика має звучати в його ефірі?
– Важливо не нав'язувати людям те, до чого вони не готові. Треба враховувати їхні смаки і показувати – може, вони щось упустили. Наприклад, обійшли увагою "Даху-Браху". Можливо, їх зацікавить народна музика? Чи музичні колективи в діаспорі?
Конкуренція з російським, американським, британським продуктом триває. Хоча зараз ми у набагато кращому становищі, ніж раніше.
Рейтинги "Суспільного мовлення" – невисокі. "UA: Перший" має аудиторію 0,23 відсотка. Як будете її нарощувати?
– У нас максимальна аудиторія під час Олімпіади, біатлону та Євробачення. Біатлон дивляться близько 4 відсотків. А фінал "Танців із зірками" на "1+1" – 25 процентів. Це привід замислитись. Найвищий рейтинг на нашому каналі – у програми "Фольк м'юзік".
Держава відпустила суспільного мовника?
– Політики не можуть до нас звикнути. У регіонах заходять без стуку: "Я місцевий голова, маю право на 20 хвилин ефіру на місяць". Ми відмовляємо, вони болісно реагують.
Відмовилися від політичної реклами в невиборчий період. Приходять люди з товстими гаманцями, а ми кажемо: "Вибачте, це порушує закони. Бо ми – суспільний мовник".
У вересні Зураб Аласанія казав про недофінансування.
– Нам пообіцяли 990 мільйонів гривень на 2018 рік. Хоча за законом ми маємо отримати майже мільярд 400 мільйонів. Дали половину – 770 мільйонів.
Ви відмовилися транслювати жеребкування Кубка світу з футболу з Москви, бо подія може нести елементи пропаганди країни-агресора. Матчі транслюватимете?
– Не впевнена, що український глядач хоче бачити це – з їхніми коментарями, картинкою з Росії. Хотілося б вести радіотрансляції – з нашими коментарями.
На прифронтових територіях люди дивляться і слухають російські канали "Оплот", "Новороссия ТВ".
– Ми мовимо там, але конкурувати важко. Кремль потужно фінансує свою пропагандистську машину.
Востаннє була в Донецьку до війни. Вже тоді мене обслуговували в кав'ярні українською. То був мій шостий приїзд. Донецьк змінювався з кожним роком. З'являлося все більше людей, які вважали себе українцями.
Ви – з російськомовного середовища. Як відбувся ваш перехід на українську?
– Пощастило з батьками і викладачами. Перші сказали: "Ми переїжджаємо до України. Маєш тут свою історію. Ось Байкове кладовище – тут твоя баба з дідом, дід твого діда".
Історія нашої родини в Києві почалася 100 років тому. Прабаба приїхала сюди 1919-го з Підмосков'я. Після того, як побувала у Софійському храмі, писала російською у щоденнику: "Люди тут моляться за Україну українською мовою. Я би хотіла відчути те саме, що й вони". З чоловіком-росіянином жила на Хрещатику. Прадід робив чорнило і розвозив по Подолу.
У дитинстві чула українські пісні, мені показували алфавіт із дивною буквою "ї". Але було непросто. У 7 років опинилася в країні, де лунали незнайомі слова "борщ", "квач", "ю-зе-фа" (так у Києві називали гру "камінь, ножиці, папір").
Вивчити мову допомогли школа, книжки, радіо "Промінь". Багато в чому Україна для мене почалася з "брехунця" на стіні. Українське радіо – правильна націєтвірна штука. Звідти вперше почула Віку Врадій (рок-співачка. Сценічне ім'я – Сестричка Віка. Виступала з "Братами Гадюкіними". – Країна). І завмерла: не знала, що по радіо може звучати таке зухвале.
Нещодавно лідер "Танка на Майдані Конґо" Олег Михайлюта підтримав російськомовних патріотів, чим викликав обурення частини україномовних. Яка ваша позиція?
– Мовне питання в Україні – тимчасове. За 100 років тут усі розмовлятимуть українською.
Моя російськомовна мама просто тане, коли 3-річний племінник розповідає віршик українською. Маю знайомого з Дагестану. Його дитина пішла в український садок. Вдома сказала: "Тату, я за тобою скучила". З цього моменту Україна вже в її серці.
Українських артистів, які виступають у Росії, пропонують позбавити ліцензії на концерти на батьківщині. Це правильно?
– Багато наших громадян їздять на заробітки в Росію. Ми їх впускаємо назад. Я проти цькування артистів. Але не розумію, як Ані Лорак 23 лютого може розважати армію, яка вбиває її співвітчизників.
Я не поїду виступати в Росію. Але, якщо ви це робите, скажіть чесно: "Я вибрав кар'єру, інший ринок. Не поділяю ваших цінностей, не відчуваю пуповини, яка пов'язує мене з українським суспільством". А говорити "я за мир во всем мире" – неакуратненько.
Світлана Лобода в Україні збере дві тисячі слухачів раз на рік, а в Росії за цей час – 10 разів по 100 тисяч. Вона виступає там. Це її вибір. Вона не клялася нам у вірності.
Ви очолюєте благодійну фундацію Дарини Жолдак, яка збирає книжки для сільських бібліотек.
– Фундація популяризує дитяче читання. 2015-го провели акцію "100 тисяч книжок дітям". Люди знесли 70 тисяч, і "Нова пошта" безкоштовно розвезла їх по бібліотеках. Потім запустили київський проект "Книжкобус" – бібліотеки на колесах. Із дитячою письменницею Олесею Мамчич і журналісткою Наталею Даньковою стали придумувати вправи для дітей. Наприклад, пропонуємо: уявіть, що ви – жабка, у вас – ангіна. Тепер читаємо цей віршик, як жабка з ангіною. Або: уявіть себе іржавим втомленим роботом. Або маєте прочитати вірш, як інопланетянин. Діти – в захваті. Недавно так одного народного депутата навчила. Чоловік у костюмі з краваткою взяв текст і пищав, як мишка.
Домовилися із сільськими бібліотеками, що передамо їм нові книжки. А вони пройдуть цей практикум із тамтешніми дітьми. Зголосилися 319 установ. Присилали нам звіти, фотографії. Ми хочемо, щоб їх було 500.
Як ставитеся до високого рейтингу Святослава Вакарчука як імовірного політика?
– Не бачу в нього менеджерської команди. Але знаю, звідки у Славка гроші. Він їх наспівав. Якщо цю квіточку кинути в багнюку політики, на якийсь час можемо втратити артиста. Але хай спробує.
Якщо доведеться вибирати між Вакарчуком і Юлією Володимирівною, проголосую за нього. Можливо, навколо Святослава збереться спільнота з іншими цінностями, вільніша і менше пов'язана з минулим.
У Голлівуді триває сексуальний скандал із продюсером Харві Вайнштейном. Про сексуальне насильство розповідають усе більше жінок. Українки ж на таке не зважуються.
– Бо там є судді, які посадять Вайнштейна, а в нас зробити це нікому.
Не складно в Україні бути вегератіанцем?
– Ідеально. Тут Великий піст, є багато овочів, фруктів. Є вегетаріанці різкі, які заберуть у вас шматок м'яса, обіллють шубу фарбою. А я – нудна. Хочете їсти телятину – їжте.
Треба слухати себе. Якщо організм просить ковбаски, а ти йому: "Ні, ти веган, їж пелюстки троянд", – то тіло бунтуватиме.
Ви займаєтесь тим, що найбільше любите, – книжками, музикою і спортом. Що переважає у житті?
– Не вистачає часу на музику – і мені зле. Повинна займатися нею щодня. Людина, яка хоче бути психічно і фізично здоровою, має робити те, для чого створена. Зараз я роблю корисну справу, але є ще й інші речі, які я собі і Всесвіту винна.
Шлях до щастя – постійно вчитися і працювати. Бо, щойно в активного мозку з'являється забагато часу, коли він нічим не зайнятий, починає пожирати сам себе. Творчим людям не можна мати вільний час.
3 
1
Коментарі