"Навіть якщо спіймають – відпустять. Хабар? Ви що? Криза ж"

5

Як Греція переживає світову кризу

Сміття на узбіччі, графіті з напи­сами "Трахни державу" й "Анархія" – такий вигляд має сьогодні грецьке місто Салоніки. Розташоване в зоні землетрусів, тому будинки мають не більше п'яти поверхів. ­Подекуди стирчать комини – ­після того як дизель подорожчав, помешкання опалюють дровами.

Нас, українських журналістів, запросили грецькі чиновники та Асоціація власників грецьких готелів.

– Добре, що в Україні зараз купа чорного налу невідомо звідки. ­Витрачайте його тут, – ­припрошує 46-річний гід Константин Дімітріадіс – кремезний балакучий ­вусань із шкіряними браслетами на ­руках. ­Їдемо туристичним автобусом до острова Евбея у Центральній ­Греції. – В українців і греків менталітет однаковий: нехай держава сама горбатиться, а я гребтиму під себе, коханого.

Константин, як і п'ять поколінь його предків, народився у російському місті Геленджик.

– 1967-го до нас у Союз із гірського села під Салоніками вперше приїхали родичі, – розповідає. – Мій дідусь не бачився з братом і двома сестрами з 1922 року. Ми жили краще. У них щой­но з'явилась електрика. А в нас лампочка вже була давно. Але через якусь чверть століття жити в Росії стало неможливо. 1998-го я переїхав до Салонік. Тут важко, але безпечно. Дочці 22 роки, синові – 17. Можуть гуляти до опівночі, і я за них не хвилюватимусь.

Паркуємося біля таверни в центрі Салонік близько 14.00. Саме обід.

На літній терасі під білими парасольками й олеандрами ряд столиків. Двоє чоловіків, молодий і старший, виносять із кухні тарілки з грецьким салатом, баклажановою запіканкою – мусакою та жерстяні кухлі з домашнім вином. Поряд – продуктовий супермаркет. Хліб коштує 60 центів. Кілограм м'яса – 4–5 євро, фруктів – 60 центів. Літр молока – 5 євро, а вина – 1,5 євро.

– От що значить криза, – каже гід. – Власники таверни змушені були звільнити весь персонал. ­Тепер батько і син накривають на столи, невістка стоїть за прилавком, мати – на кухні.

До кризи 2008-го більшість грекинь не працювали. Їх утримували чоловіки. Середня зарплата була приблизно 1500 євро, її вистачало на двох. Коли грек помирає, вдова отримує його пенсію, доки їхні діти не одружуються. Часто жінка живе з іншим, але не розписується – щоб отримувати пенсію покійного першого чоловіка.

Дочці 22 роки, синові – 17. Можуть гуляти до опівночі, і я за них не хвилюватимусь

– Правда, що ваш президент від ­початку кризи відмовився від зар­плати? – питаю Константина.

– Чого б не відмовитися? У нього пенсія 3 чи 4 тисячі євро! Живе в президентському палаці в центрі Афін. А його діти – у Німеччині. Це ж не рядові греки із зарплатою 700–800 євро.

Розповідає, що уряд після кризи знайшов "двох офіційно винних".

– "Ліві" й "праві" влаштували показові ув'язнення, щоб народ не обурювався. За розтрату посадили мера Салонік Василіса Папагеоргопулоса. На початку 1970-х він був одним із найкращих спринтерів Європи, потім пішов у політику. А ще віце-прем'єра Акіса

Цохадзопулоса взяли за відкати на німецькій зброї. Це було 10 років тому, а посадили зараз.

– Греція має близько тисячі островів, – розповідає Константин Дімітріадіс. – На Санторіні живе ­Анджеліна Джолі. Міконос – все­світній острів кутюр'є, там усі ходять одностатевими парами. На ­Ск'яфосі зняли мюзикл Mamma Mia із Меріл Стріп, і народ туди валом повалив. Ми їдемо на Евбею – там є і гори, і море, і водоспади. Але місцевим ­чиновникам не вдається хоч якогось голлівудського режисера заманити.

Від Салонік до Евбеї 560 км. Автобан новий, із 12 контрольно-пропуск­ними пунктами. На кожному треба заплатити від 1 до 3 євро.

– Раніше було 2 євро скрізь, – каже Дімітріадіс.

Поряд є безплатна об'їзна дорога.

– На 3 години довше, ще й ходову вб'єш, – пояснює водій Леонід.

Бензин коштує 1,7 євро за літр. На заправках можна курити. Поряд із лічильниками стоять столи з попільничками.

Авто греки купують переважно не нові, за 1200–1600 євро. Поліція їздить у Citroen Xsara.

– На нові грошей нема, – каже ­Дімітріадіс. – Ще й здеруть з тебе 500 євро податку.

Мерседес S500 обганяє нас і виїжджає на зустрічну смугу. Питаю: де дорожня поліція?

– У неї є важливіші справи, – відмахується Константин. – Але навіть якщо спіймають – відпустять. ­Хабар? Ви що? Криза ж. На його місце із зарплатою 700 євро десяток охочих. А у вас, – примружується, – німців серед родичів нема? Мені недавно водій туристичного автобуса розказував: заїхав за подвійну суцільну, а німець, який сидів там, ­подзвонив керівництву водія – стукнув про порушення. Ну чого ти ­виступаєш? Ти ж у Греції! Водій відповідає! Ні – мента-а-альність!

За вікном мелькають будинки та недобудови з табличками "продається". Під час кризи ввели податок на нерухомість – від 5 євро за "квадрат".

Ну чого ти виступаєш? Ти ж у Греції! Водій відповідає! Ні – мента-а-альність!

– Людям доводиться продавати будинки, які здавали туристам, – розповідає гід. – Раніше грек жив у власному домі, бабусин здавав і брав кредит у банку на ще один, щоб потім теж його здавати. Але ­після кризи туристи зникли, тому зайві квадратні метри завдають збитків. Їх "скидають" іноземцям. Добре продаються в курортних зонах на островах.

Наступного дня наша мета – острів Роса. Його продає син іспанського

художника Пабло Пікассо – Клод. Пливемо катером. З туману з'являється пагорб із червоним кам'яним муром. На причалі стоїть чоловік, на вигляд років 40, у шльопанцях. Це – власник готелю Атаназіс Зафіріс.

– О-он ту церкву бачите? – показує на острів навпроти. Це – Ла Роса.

Посередині острова біліє цятка з хрестом. – Поряд із церквою стоїть будинок Марії Каллас (одна з найкращих оперних співачок ХХ ст. 11 років вона була коханкою грецького мільярдера Арістотеля Онассіса. – "Країна"). – Вона попросила Арістотеля звести дім поряд із храмом. Коли Онассіс одружився з Жаклін Кеннеді, Каллас приїжджала сюди сама.

На залізних воротах вілли Пікассо – замок і табличка грецькою "Вхід заборонено". Зафіріс ставить ногу в дірку у мурі, підтягується на воротах і перестрибує у двір. Ми робимо те саме й опиняємося на майданчику, вимощеному каменем розміром із людську голову. Ліворуч – ґрунтова дорога, обсаджена оливковими деревами. Із хащів вискакують двоє диких кролів і здіймають стовп червоного пилу. На узбіччі стоїть заросла бур'яном косарка.

– Поламана? – питаю Атаназіса.

– Чому?

– Там трава виросла.

– І що? Коли знадобиться, траву обірвуть і заведуть.

Підходимо до великого жовтого будинку. З червоної черепиці стирчить іржава супутникова антена. На дверях полущилася жовтогаряча фарба. Над входом нависає барельєф із зображенням корони, чудернацького вензеля з буквою "а" і цифри 1875.

– Колись острів належав ­княжні Ользі Костянтинівні – онуці російського імператора ­Миколи І, – ­пояснює Зафіріс. – Клод Пікассо придбав ці землі 20 років тому. Він – художник, як і батько. Жив то в Парижі, то в Америці, а на літо прилітав із дружиною сюди. Часто з друзями із Голлівуда. У цьому будинку відпочивали Річард ґір та Клаудіа Шиффер. Тут вони купалися, – показує на порожній басейн, всипаний сухим оливковим листям.

У глибині оливкового гаю стоїть будинок із червоної цегли. Стіну підпирає дерев'яна конструкція у вигляді букви "п". Поряд припадає пилом стіл для пінг-понгу.

– Тут жив Клод, а там, – киває Зафіріс праворуч, – його сестра Палома.

Коли Онассіс одружився з Жаклін Кеннеді, Каллас приїжджала сюди сама

Будинок Паломи Пікассо нагадує буханку білого хліба. Шибки зачинених вікон замальовані блакитною фарбою. Пахне гвоздикою. Кам'яна тераса поросла диким виноградом. Посередині лежить кам'яне жорно.

– Палома – ювелір, а ще випускає власні парфуми. Раніше вони бували тут часто, – продовжує Зафіріс. – Але Клод розлучився з дружиною, і суд дозволив йому бути на острові лише три місяці. А дев'ять місяців – колишній дружині. Тепер обоє не хочуть на Росу приїжджати. Тому острів продають. Задешево.

– За скільки?

– 300 тисяч квадратних метрів – за 10 мільйонів євро. Нещодавно купівлею Роси цікавився мер Москви.

– Лужков? – питає перекладачка.

– Ні, прізвище на С… Собянін!

Селище Рав'єс на острові ­Евбея – суцільний оливковий гай із двоповерховим готелем посередині.

– У готелі нема телевізорів. ­Тільки книжки й журнали різними мовами, – каже чорнява власниця Марина Валлі. – Люди сюди їдуть за тишею й натуральною сільською їжею.

Родина Валлі живе з продажу оливок та олії. Збирати урожай наймають пакистанців або жителів Африки. Греки за 30 євро на день працювати відмовляються. Із 6 кг плодів виходить 1 кг олії.

– Цього літа гарячий вітер з Єгипту спалив оливковий цвіт, тому врожаю не буде, – пояснює Марина, коли за півгодини знаходимо перший плід оливки – тверду, подібну до м'яча для регбі темно-зелену кісточку. – Доведеться затягнути паски й чекати на допомогу Євросоюзу.

На веранді з краєвидом на гори хазяйка пригощає м'ятним чаєм і пирогом.

До кризи власникам сільських господарств держава сплачувала страховку за неврожай.

– Це було 100-відсоткове покриття, – згадує Марина Железнікова. Вона – з Дніпропетровська.

Люди не витримують, впадають у депресію. Скільки сталося самогубств! І це у православній країні!

Вийшла заміж за грека і живе в гірському селищі Арахова. Перекладає нам. – Якби фермер виростив урожай, зібрав і вдало продав, все одно сума була б менша. Тепер же страховку виплачують рідко, ще й створюють комісію. Фермери до цього не звикли, обурюються.

По обіді греки люблять поспати. Вечеряють о 21.00 – повільно, обговорюють усе, що сталося за день. Розпитуємо про трагедію, що трапилася 14 травня на Криті. У 5-зірковий Mitsis Laguna Hotel із сусіднього готелю прийшов аніматор – працівник, який розважає туристів, – украв iPod і телефон у 11-річного москвича Нікіти Онищенка.

– Я попросив його повернути речі, – розповідає Нікіта "Країні". – А він сказав: "Відійдімо".

Аніматор веде підлітка на парковку за готелем і 20 разів б'є у спину ножем. Увечері мати Онищенка заявляє в поліцію. Хлопця знаходять у калюжі власної крові. У Нікіти порізані спинний мозок та обидві легені. ­З'ясують, що нападник має вроджене психічне захворювання – аутизм. Працює без відповідного дозволу.

– Ця трагедія вдарила по нашому бізнесу, – говорить Костас Контогіанніс, власник кемпінгу в Центральній Греції. Знайомимося на пляжі на острові Евбея. Костас – високий, у мокасинах фірми Timberland і тенісці від Lacostе. Приїхав із Дельфів провідати хвору матір. – 80 відсотків греків мають власний туристичний бізнес: від мережі готелів до халупи, яку здають за 25 євро. Тому ми згодні на все, аби заманити туристів. Раніше власникам г   отелів, особливо малих, грошей не бракувало. Вони виписували рахунки від руки, платили мізерні податки. Тепер усіх змусили поставити касові апарати й підняли податки. Тому готель, що торгує номерами по 200 євро за ніч, пустить вас жити за цю суму три дні, щоб мати хоч якийсь дохід. Відомим людям – акторам, співакам – готелі ще й доплачують, щоб ті відпочивали у них.

Після обіду Костас Контогіанніс півгодини лає державу: туристів мало, зарплати урізали. До кризи греки отримували 15 зарплат на рік.

– На літню відпустку видавали суму, яку людина заробляла протягом місяця, – розповідає Костас. – Таку ж давали на Великдень та Різдво. Пенсіонери теж 15 разів ­пенсію отримували. Це був подарунок від держави. А потім Євросоюз наполіг – і подарунки урізали. У кого пенсія 400 євро, торік отримали подарунки на 200 євро, а цього – 80. Людей довели до зубожіння. Тобі вже розказували про футболістів із рекламою борделю на майках?

– Ні.

Костас із насолодою розказує, як футболісти клубу "Паліопригос" торік виходили на поле у формі з адресою похоронного агентства. А гравці клубу "Вокефалас" рекламували публічний дім.

– Бо у них є діти – вони хочуть їсти. Люди не витримують, впадають у депресію. Скільки сталося самогубств! І це у православній країні!

– А влада що робить?

– Та, – махає рукою Костас. – На велосипеди пересіли, розсилають по містах дармоїдів – соціальних працівників і психологів. У віддалених районах підключають священиків. Недавно навіть приказка з'явилася: "Союз згубила перестройка, а нас погубить Тройка" (міжнародна трійка кредиторів Греції – Єврокомісія, Європейський центральний банк та Міжнародний валютний фонд. – "Країна"). Отака у нас влада. ­Абсолютні й безнадійні ледарі.

Житло на березі моря дешевше від українського

Будинок у приморському селищі на березі моря

Греція: 1 кв. м коштує від 20 до 30 тис. грн

Україна, Ялта: 1 кв. м коштує від 30 до 70 тис. грн

Будинок у селищі за 1 км від моря

Греція: 1 кв. м – від 2 до 3 тис. грн

Україна, Ялта: 1 кв. м – від 10 тис. грн

Квартира в курортному місті площею 30 кв. м

Греція: 250 тис. грн

Україна, Ялта: 500 тис. грн

Комунальні послуги за обслуговування квартири на 50 кв. м.

Греція: 6 тис. грн на рік

Україна, Ялта: 6 тис. грн на рік

×