Змазаний обрис

Героїв багато. Про них лунають владні заспіви – від найвищих муркітливо-хрипких трелей до повітових рефренів. Їх згадують політики, про них не забувають журналісти, вплітаючи в інформприводи. "Героям слава!" – мітингує стихія, зчаста відлунюючи жалобним – "Герої не вмирають!" І все ніби добре, все правильно. Герой от тільки виходить узагальнений. Майже невловний. Особливо, якщо живий. Десь він там, за димами вибухів, за медійною скоромовкою, звідки не розгледіти рис. Ще й час розмиває обриси. Хто тепер пригадає імена тих, що в перші місяці АТО трохи не в капцях ішли в бій під Іловайськом чи Лисичанськом? Якщо взагалі щось про них чув. Пам'ятає імена кіборгів, мертвих і живих, які в Донецькому аеропорту явили зразки мужності, рівні подвигам античних героїв? Колись уже писав, риторично запитуючи: чи вкарбувалися в колективну пам'ять знаками-символами "Рахман", "Сігл", комбат "Батя", юний "Сєвєр"-Табала, танкіст-старлей Василь Божок і десятки, сотні інших? Я й сам ледве видобув із закамарків пам'яті позивні "Скіф", "Динаміт", "Франко", та й то завдяки фільму, знятому за сценарієм Михайла Бриниха, про який недавно перечитував у мережі. А скільки з того часу з'явилося нових постатей, гідних усезагального резонансу?

Так, по суті, від події лишається те, що скаже митець. Про ту ж війну, посеред якої він нині, розклавши уявний етюдник, всотує вогняні сюжети. Але художнє осмислення, в якому буде місце і для реальних героїв, – це справа перспективи. Тепер мова про інформаційно-пропагандистське поле. Про медійний простір. Про державно-адміністративну машинерію, що, схоже, дозує процес з'яви героїчних постатей на загальноукраїнських овидах. Бо держапарату загальнознаний безсумнівний герой не потрібен. До того ж він небезпечний. Адже обов'язково може щось запитати. Чогось не схвалити та щось заперечити. Згуртувати й повести. А головне – на їхньому тлі можуть невигідно висвітлитися самі владоможці. Та що там "можуть". Порівняйте Коцюбайла – "Да Вінчі" й отого урядового лайноїда-мільйонера, що вмостився був у люксовий Chevrolet Tahoe, переданий Україні для гуманітарних потреб. Зіставте Юрка Сиротюка з якимось нардепом "кольо-катлєтівського" штибу чи з генералом Служби безпеки України, що втік з України з оберемком валюти та з діамантами трохи не за щокою і в заднім проході. Є питання? Отож.

Тому без деталізацій. Без зайвих увиразнень. Герої є, але узагальнені. Десь там, у розривах снарядів і шумі прапорів над могилами. А до кого прислухатися й кому довіряти більш конкретно, нам розкажуть. Уже розказують. Вкрадливо, але наполегливо пошелескують медійні прихідьки з підозріло "хароших рускіх", котрим вторують тутешні вічні споживачі президентських шашликів. Добре чутно? Втім, то вже тема іншого допису