Ну от, знову писати колонку. Якась історія потрібна. Підслухане в транспорті, на крайняк. Хоча особливих історій-пригод не було. Ось, у парламент потрапив, це так. Спостерігав зверху, з ложі преси. Плішина Ляшка жовтіла внизу, як п'ятка крізь драну шкарпетку, металася по залі. Ще когось пізнавав, але загалом усе зливалося в костюмоване тло: "ставлю на голосування…", "наша фракція вимагає…". Сесійна робота просувалася тягучо, в'язко, чимось нагадуючи, до прикладу, мовлення головного люстратора, теж депутата, і скоро я втратив сенсову нить усього цього дійства.
Але якийсь же сенс має бути. Ну, той, крім параграфів, пунктів, блокувань трибуни, роботи в комітетах. Що не "в рамках політики бюджетної економії та оптимізації виконавчої гілки влади…". Мають же його генерувати чотириста з лишком душ, правда? Серед них трапляється багато нормальних, справді нових облич. У камуфляжах, неголених, з екзотичними сивуватими оселедцями на міністерських потилицях. Це я встиг розгледіти перед початком сесійного засідання. Є й такі, в кого з-під гасла "Слава Україні!" все одно вилізе офшорна зона і "тройной подйом", але то вчорашній день. Або сьогоднішній. А хочеться відчути Україну понадчасову, узріти хоча б її контури.
Та, яка є нині, дуже нагадує вчорашню армію. Її зброю й техніку. Начебто вона була, існувала, як запевняли численні імітатори. Стояла, законсервована по надійних складах і сховищах. Але враз з'ясувалося, що в тій техніці давно згнили всі патрубки, а все, що можна зняти і що не встиг донищити верховний головнокомандувач, украдено прапорщиком петренком. Отож, депутати мають рацію – попереду важка робота. Затягування пасків попереду. Он і прем'єр, збільшений екранним зображенням, про це каже, перебирає нервовими пальцями. Чому це робитимуть за рахунок обкрадених, а не тих, хто вкрав, не пояснюють. Як без одвіту й багато інших питань. Скажімо, яка в нинішніх владоможців візія соціального майбуття? Національного? Я розумію, повержений Ілліч уже не вернеться, ну, хіба, реінкарнований у того ж таки Ляшка, який мацає за живіт чергового чиновника: "Ого, пузо наїв!" Однак нахмурений вусатий чоловік обов'язково спурхне з п'єдесталів поетичних рядків, порівнюючи Україну реальностей з Україною вищого замислу. Уже витає…
А який він, той замисел, той сенс? Можна спробувати сформулювати хоча б для себе, але тирликає система голосування, колеги-журналісти кричать у телефони, доносячи редакціям чергову новину, і збивають із думки. Та й, зрештою, я що – депутат? Це вони, впевнені люди, все знають. А я просто вчуваю, хоча й твердо: без нього, без того мерехкого сенсу, перетворюються на безглуздий набір слів уся "допомога світової спільноти", "кредити МВФ", "сприяння ЄС" і ще багато чого. Навіть долар по п'ять гривень, чи й один до одного. Колись посперечаємося, якщо хочете, але не зараз, бо саме оголошують перерву.
У парламентських кулуарах і буфеті атмосфера жвавіша. Нічого особливого, але все ж. Кращий ракурс. Якщо мене не розкусять і не виженуть, до насельників ВР варто придивитися пильніше. Тут багато сюжетів доби і її ж персонажів. Це мій особистий замисел. І один із сенсів, мабуть
2 
1
Коментарі
1