Подвійна с

"Філологічєская пєрєзагрузка – ето самоє главноє в програмє спецопєрації" – це так був недавно прохопився один рускій літєратор. Скажімо, такий собі пісатєль З. Або Z, так іще логічніше. Хоча вони всі там однакові, особливо щодо українських реалій. Просто цей лисий Z ще й неймовірно балакучий, ніби аж язик не вміщається в ротовій порожнині. От і злітає з того язика різне, часом взаємозаперечувальне. "Народи-братья". "Адін народ". "Нє била, нєт і бить нє может". Ну, як завжди, зрештою. Вкотре забувсь і бовкнув зайвину. Хоч і так усе давно зрозуміло.

Але чому ж таки кацапи збройно приперлися в Україну, або в "бившую украіну", як пише багато хто з колег згадуваного Z? Яка головна причина нападу, як вони пояснюють це хоча б самим собі? Адже танкові колони і штурмові роти, все це залізяччя "сарматів" та "іскандерів" мають зрушуватися не пустопорожніми гаслами, а чимось більшим. Так, мотивація жевріє в кожному окупантському серці, уречевлюючись у поцуплений унітаз або трофейну кавоварку, але бажано б іще чогось, вагомішого. Якщо не віри, то хоча б ідеологічного підґрунтя. І отут починається різнобій. Понуре офіційне агітрядно, зсотане з "демілітаризації" й "денацифікації", смикається врізнобіч і розцвічується новими латками-версіями.

Мовляв, визволяємо жителів Донбасу від зловорожих українських хвошистів. Або ширший замах: забираємо взад, вертаємо в ісконне лоно Новоросію, жителі якої жажденно ждуть із караваями на Антонівському й Варварівському мостах, видивляючись визволителів. Випереджаємо удар Заходу, відсуваючи потенційні натовські бази від рубежів расєюшкі. Дехто штибу помоховілого "солов'я генштаба" намагається банальну людоїдську агресію вгорнути в містичний туман. Омовіння якесь, дєскать, запалювання свічок. Чвакання броньованого лаптя в українській крові він називає "вєлікім паходам", а вкрадена бучанська ваза під пером фахівця перетворюється на "крістал рускай гасударствєннасті". Інший "літератор", ворушачи вусиками під роздутими ніздрями, розкриває істинну мету на свій лад. Виявляється, російські війська в Україні лягають кістьми за те, щоб спокушені західними віяннями покоління молодих українців не перетворювалися на педерастів і лесбійок. Від таких перспектив люди в нєчєрнозєм'є і забайкальє спати не можуть. Тож по супостатському ЛГБТ – скрєпним РСЗВ (ракетна система залпового вогню), такий ось рецепт і невигадливий вибір.

Версій багато, вони вже самі плутаються у власному крутійстві. Навіть довготелесий автор пісеньки про "хатят лі рускіє вайни" хитро мружиться з позасвіття. Лисий Z сипле словами, хоча ще не може сказати прямо, як упир із телеграм-каналу "Тєрєм-Тєрємок". Цитую: "Часть украинцев необходимо убить, большую часть – выгнать в Европу, оставшихся переделать в русских в плавильном котле рускава мира, их дети должны вырасти русскими". Лисий представник красно-кривавого письменства ще грається в метафори: "Каждая ракєта стараєцца доставіть в Одєсу єщьо одну букву с". Так ніхто й не сперечається. Як і з іншим письмацьким відкриттям "істінного протівостоянія: Пушкін протів Тараса". Так і є. Тільки треба усвідомлювати одну дрібничку: в Тараса під рідним небом конкурентів не існує. Та й занадто нав'язливе втюхування нікому не потрібної с чи такої ж z може завершитися неочікувано. Скажімо, від якоїсь пихатої столиці залишиться хіба "… ква" – з Божою поміччю всяке може бути.