"М'юзік раша"

Євробачення – конкурс трохи попсовий. Але шкандаль вийшов щонайсерйозніший. Усі вже про нього знають, усе обговорили, як і перемогу українського гурту "Калуш Оркестра". Хіба спогад навздогін: наше національне журі відзначилося тим, що дало нуль балів представнику Польщі. На тлі того, як Польща допомагає Україні, таке рішення сколихнуло українське суспільство. Багато хто розцінив це як кричущу невдячність щодо народу, який під час війни проявив себе направду братнім. Недоумкуватість, корупція, а може, і свідоме шкідництво, що грає на "руку Кремля"? Соцмережі шаленіють, завихрюються у критичних інвективах.

На своє виправдання члени журі видали щось невиразне, мовляв, складний алгоритм голосування, заплутана "арихметика", те-се, виставлені бали десь розчинилися. Може, так і було, а винних нема. Зрештою мають рацію й ті, хто стверджує, що політична доцільність не має горувати над мистецькою. Тобто "стісняюсь спитать: це взагалі музичний конкурс, чи – хто кому друг?" – як пише один фб-дописувач. Але невже виступ поляка Охмана був настільки провальним, що не заслуговував від естетів з українського нацжурі нічого, крім нищівного нуля? Тим більше, що багато хто з фахівців вважає цей виступ чи не найкращим виступом Польщі на Євробаченні за останні роки.

Але голова журі, пан на прізвище Лісіца, зник із радарів. Щось намагалася відповісти громадськості його дружина, Ірішка Лісіца, але теж туманно. До речі, я не знущаюся з прізвища, подружжя означує себе саме так. Але поки пан продюсер відмовчується, назовні випливло багато цікавого з його біографії. Виявляється, цей діяч тривалий час працював у Москві, у фірмочці з цікавою назвою "Ворнер М'юзік Раша", навіть під час Революції гідності. І не просто працював, а просував російську музичну культуру і "русский мир" в Україну. Натомість культивував московські ґрунти для всіляких наших лобод та інших злаків. Почитайте, що пише лідер "Другої Ріки" Валерій Харчишин. Там ще й корупційно-шахрайський хвіст є, притому значно довший за лисячий. Якщо це правда, а спростувань поки що не було, то злощасний "нуль" для поляків аж ніяк не схожий на прикру випадковість.

Як не випадковим у ролі очільника журі є згадуваний пан. Не як постать, а як функція. Бо кому ж там бути – не Тараса ж Компаніченка кликати. Чи Положика. Чи, крий Боже, Андрія Середу з "Кому Вниз". Та той і не піде, зрозуміло. Ворухне екстремістською щелепою, зронить щось неконвенційне, когось ще й бекграундом тригерне. Ну справді. Можливо, Іван Леньо міг би піти, чи там Фома, чи ще хто, так їм нема коли, мабуть, волонтерять для української армії, а дехто й воює. Зрештою, в нас усе громадсько-політичне й культурне життя опановане й монополізоване прошарком пролаз. Куди не плюнь – від Офісу президента до щелепозводних продюсерів і арткураторів. А вже про лисячі хитросплетіння інформпростору годі й говорити – він іноді нагадує одну суцільну лісью нору. В якій продукують культурно-інформаційну зомбі-жуйку люди, позбавлені натяку на національну ідентичність, іскри українського світобачення й світовідчуття. Але саме вони десятиліттями формують порядок денний всій країні, задають тренди, ліплять свідомість, а точніше, розмивають її цілим поколінням українців. І це проблема значно більша, ніж оцінки на пісенному конкурсі. А з поляками ми все одно порозуміємося.