пʼятниця, 08 жовтня 2021 17:00
Павло Вольвач
Павло Вольвач
Павло Вольвач

Геній

"Знов про письменника?" – можуть скривитися ймовірні читачі та й навіть колеги в редакції. Так, знову. Бо про кого ж мені в першу чергу писати? Та й знав я непогано того чоловіка. Ще від часів своєї з'яви в Києві, звідколи минуло трохи не чверть століття. Ось днями зібралися з двома приятелями та з'їздили до нього на могилу в село неподалік столиці. Пару років, як відійшов, мало ким помічений.

"Ну хто його знав або таких, як він?" – долинає потенційне читацьке ремствування. – І взагалі, кому вони потрібні, ці поети?" Теж правда. Нікому. Зараз взагалі майже ніхто нікому не потрібний. А з публічного простору витикаються хіба усміхнені владці, піклуючись про долю країни, яка, навіть попри їхні турботи, ще якимось дивом продовжує існувати. Інформаційно-культурні обшири також вщерть заселені видатними постатями: політики й бізнесмени, спортсмени й зірки шоубізу, злодії в законі й топові блогери. Ага, ще трапляються артменеджери й незчислимі куратори чогось і для чогось. Подієвість відповідна. "N. доповнила пікантний образ босоніжками на підборах і чорними колготками" – це епохальна новина, а зовсім не дискредитація реальності чи журналістського фаху. Та й таке.

Ще можуть сказати, от, мовляв, аби він мав Нобелівську премію, тоді інша річ, тоді можна про щось говорити. А так маргінал маргіналом. І це теж правда. Навіть Шевченківським лавреатом не був, бо на премію ніхто не висував, а самому суєтитися вважав нижчим власної гідності. Та ще й тексти дивні, сюрреалістичні, галюцинаторні – одним словом, незрозумілі. Найноваторськіші в усій українській поезії. Якось один народний артист, який читав вірші того поета в моїй програмі на Українському радіо, нарікав: "Кого то ти мені підсунув? Ну, так-кий брєд!" Держава за таких теж не клопочеться, звісно. Вона мало за кого з митців переймається, і вся її культурна політика – це корпоративчик із Потапом і "95-м кварталом". Хоча, хто знає, як би все могло скластися.

Ну, та Бог з нею, з нобелівкою. Можна просто видати книжку. Перекласти за кордоном. Зробити так, щоб удома до постаті й творчості привернулася суспільна увага. Хоча б душевне зацікавлення й гордість, якщо не розуміння. Це все або в мріях, або в майбутньому. Поки що ж ми просто постояли біля могили на сільському цвинтарі. Затеплили лампадку, вчиталися в поетові рядки на полірованій стелі. Він дивився з надгробка – чоластий, бакенбардний, уважний. У житті, пам'ятається, стрічався у шведці й розтоптаних босоніж­ках, схожий на пролетаря передпенсійного віку. Іноді з торбинкою в руці. Звичайний геній. Я його зумисне не називаю. Чому? Бо він не один такий в Україні. Легко можна нарахувати ще цілу низку імен, на вибір. Не відомих майже нікому.

Зараз ви читаєте новину «Геній». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі