Посадовці закидають киян обіцянками надсучасних суперзручних транспортних проектів. Це не лише безплідний популізм (робиться заледве чверть заявленого), а й навмисна технологія маніпулювання громадською думкою та бюджетними коштами.
Київський намісник Олександр Попов прагне створити систему обміну велосипедів і зробити столичні таксі… електромобілями. Актуальні ідеї для міста, в якому мінімум 60 будинків щодня залишаються без опалення, правда ж? А раніше він опікувався спорудженням монорейкової траси. Чиновники постійно розводяться про побудову надскладних автотунелів під містом, вартістю десятки мільярдів гривень кожен. Не відстає від однопартійців міністр інфраструктури Борис Колесніков, який фонтанує незвичайними ідеями мало не щотижня. Конкретний рік реалізації ідеї не завжди вказується. Прожекти зазвичай "привозяться" з екскурсій посадовців багатими країнами.
Однак на цьому фоні біло-блакитна команда другий рік не може дореконструювати швидкісний трамвай і вже кілька разів відкладала будівництво метрополітену на Троєщині. Київ стояв і стоїть у заторах. В регіонах ще гірше. Колесніков анонсував повну консервацію так і не збудованого донецького метро. Не будується довгоочікуваний міст у Запоріжжі. По всій країні скасовуються соціально необхідні пасажирські потяги та автобусні рейси. Крім того, через економічну ситуацію велосипед може стати єдиним доступним транспортом для багатьох українців.
Балачки політиків про те, щоб іще надсучасного впровадити – не просто неетичне, а й шкідливе, антигромадське явище. По-перше, це свідома технологія маніпулювання повідомленнями в ЗМІ про певних керівників. Річ у тім, що у випуску теленовин чи номері газети не може бути "забагато одн ого Попова" (чи Колеснікова). Якщо ці діячі тричі на тиждень анонсують надшвидкі потяги чи дирижаблі – може не лишитися місця для справді важливих новин. Наприклад, про те, що Попов, можливо, не проти забудови схилів Дніпра, а Колесніков, здогадно, лобіює підозрілі закупівлі коштом бюджету. Раніше цю PR-технологію широко застосовували заступники Леоніда Черновецького (неперевершені "транспортні" фантазери) і Юлія Тимошенко (завзята реформаторка вуглепрому язиком).
Використання цієї технології проти нас з вами полегшується тим, що транспорт – це тема, яка зачіпає і об'єднує всі верстви населення. Тунельно-дирижаблеві задуми люди обговорюватимуть чи не більше, ніж рішення урядовців скоротити соціальні виплати певним групам чи приватизувати якесь держпідприємство.
По-друге, публічне фантазерство посадовців полегшує їм маніпулювання бюджетними коштами. Адже, поки міністр чи градоначальник закидають нас все новими ідеями транспорту – реальні закупівлі привертають набагато менше уваги, і автоматично видаються виправданими. Як сумніватися в ціні нових трамваїв чи лавок для метро, коли державний діяч скоро ощасливить нас десятками паркінгів і трьома автотунелями?
По-третє, транспортний популізм додатково налаштовує мешканців провінції проти столиці. Адже серйозні транспортні проекти Києва фінансуються щонайменше наполовину із загальноукраїнського бюджету. "В нас дуже багато планів щодо розвитку метро. Відзначу, що їх реалізація не відбуватиметься коштом киян", – відверто заявив Олександр Попов.
Час обмежити цю політичну демагогію. Звісно ж, ми повинні якнайактивніше обговорювати шляхи розвитку інфраструктури, адже вона належить саме нам. Не можна заборонити посадовцям цікавитися останніми досягненнями світового транспорту. Однак мусимо домогтися від них відповідальності за свої слова.
Щоразу, як владоможці затягують пісню про суперпоїзд і гіпертунель, спитаймо їх: "Над скількома поточними, і скількома перспективними проектами Ви нині працюєте? Скільки бюджетних коштів і людино-годин витрачено на опрацювання цієї Вашої ідеї? І скільки на завершення поточних будов? Коли саме і як реалізуються дивовижні ідеї, які Ви відкрили нам минулого місяця?" Обговорення перспективних проектів мають очолити незалежні від влади громадські структури. А чиновники в цій дискусії повинні стати виконавцями, а не ведучими.
6 
35413
Коментарі
10