"Жодна пропаганда нічого не вдіє, коли 30 мільйонів наполягають на своїй версії історії"

Після видачі на Донбасі паспортів Росія або приєднає регіон, або визнає "незалежність" і розмістить там своїх військових, – каже політолог Костянтин БАТОЗСЬКИЙ

29 серпня відбулося перше засідання Верховної Ради дев'ятого скликання. Чого чекаєте від нового парламенту?

– Утворилася монобільшість. Маючи такий карт-бланш, владна партія повинна провести радикальні зміни, поки суспільство їх максимально підтримує. Треба ввести у конституційне поле поняття "об'єднана територіальна громада". І головне – остаточно розмежувати повноваження між гілками влади та ключовими державними інституціями. Зараз вони плутаються між собою.

Як довго протримається єдність владної фракції?

– Попередня коаліція посипалася після корупційних скандалів. Якщо депутати зрозуміють, що керівництво зацікавлене не у змінах, а у власному збагаченні, можуть початися внутрішні сварки. У партію пішли багато людей, які хочуть змінювати країну на краще. Давид Арахамія (волонтер, секретар Національної інвестиційної ради, очолив фракцію партії "Слуга народу". – Країна), Олексій Гончарук (голова незалежного експертно-аналітичного центру Офіс ефективного регулювання, призначений прем'єр-міністром. – Країна) та багато інших. На цьому ґрунтується мій зважений оптимізм.

Водночас ці люди голосували за збереження на посаді міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. За його каденцію розпочалася і раптом зупинилася реформа поліції. В результаті – відсутність довіри громадян до правоохоронної системи. Як ці позиції – прагнення реформ та підтримка антиреформи – одночасно існують у фракції "Слуга народу", не розумію.

 

Які процеси будуть ключові для країни у ближчі півроку?

– Реформу децентралізації треба зафіксувати в Основному законі. І прописати процедури імпічменту президента та відкликання народного депутата.

Щороку Рада продовжувала особливий статус для Донбасу. Цікаво, яку позицію щодо окупованих територій зафіксує нова влада. Пропишемо в Конституції, що ніколи не відмовимося від Донбасу і Криму? Надамо новий особливий статус?

Рада оновилася на 80 відсотків. Це і є та зміна еліт, якої очікували?

– Людям імпонує стиль керування Володимира Зеленського – суміш Лукашенка й Голобородька. Українці люблять дивитися, як президент приїжджає кудись і ставить на місце чиновників. Їм це здається справедливістю, насправді – це тільки картинка для телебачення. Зеленський і його команда – люди шоу-бізнесу. Добре відчувають публіку.

У світі панує тренд на популізм. Це стало зрозуміло після обрання президентом Дональда Трампа в США. Злам епох завжди погано позначається на політиці. Вона не встигає пристосуватися. Тож наш випадок не ексклюзивний. Люди втомилися від старого політичного дискурсу – протистояння лівих і правих.

Раніше дискусія була про роль держави в житті суспільства й особи. Ліві наполягали, що вона має втручатися. Праві, що вплив держави має бути мінімальний, а перевагу варто віддати самоорганізації.

Сучасне політичне протистояння відбувається між індивідуалістами й глобалістами. У межах цього дискурсу будуть формуватися нові партії. Перші мислять категоріями своєї держави. Другі думають про глобальний розвиток, долю планети й навіть Всесвіту. Розвиток космічної галузі ставить більше запитань, ніж дає відповідей. Якщо людство буде колонізувати інші планети, кому вони будуть належати й підпорядковуватись? Це виклики, якими зараз живе Захід.

8 серпня під час обстрілу поблизу Павлополя загинули четверго українських військових. Росія планувала спровокувати масштабні бойові дії, заявив дипломат Роман Безсмертний.

– Він правий. Але зараз ми фактично припинили використання зброї в односторонньому порядку. Очевидно, президент формує образ держави, яка прагне миру будь-що. Щоб нас підтримали Німеччина, Франція та Америка і змусили Росію йти назустріч. Проте навряд Офіс президента розуміє, який Кремль підступний ворог. Ключ до миру – не в Києві, а в Москві. Путін не хоче закінчити війну. Він не раз публічно заявляв, що не визнає Українську державу. Ніколи не прийме нашої незалежності. Створив в Україні гарячі точки. Так впливає на зовнішню політику, щоб прив'язати нас до Москви. Дає зрозуміти, що бажання бути незалежною європейською країною коштуватиме нам великої кількості життів.

Треба було призупинити Мінські переговори до скликання нормандського формату, як пропонував Безсмертний?

– Ніколи не варто припиняти переговорів. Важливо – з чим ми на них приходимо. Можна просити і благати. А можна дати зрозуміти, що агресія проти України дорого коштуватиме для ворога, битимемося до останнього й ніколи не сприймемо окупації. Це треба казати відкрито й щиро.

Як культурний діяч Зеленський знайомий російській публіці. Може говорити напряму з народом РФ, а не з Путіним. Серед міського населення в Росії ширяться протестні настрої. Але в їхньому порядку денному немає питання України. Вважаю, саме президент має суперсилу доносити нашу візію, оминаючи посередників та машину російської пропаганди.

Які перспективи мінського й нормандського форматів? Під час візиту Путіна французький президент Емманюель Макрон сказав: "РФ – глибоко європейська країна".

– Париж активно співпрацює з Москвою в економіці. Захід не захищатиме нас від Кремля, доки той не загрожує їхнім активам. Коли багатомільйонні заводи європейських компаній працюватимуть в Україні, Європа підтримуватиме нас реально. Порошенко їхав і плакався в європейські столиці, формував образ країни-жертви. Замість цього треба було заводити сюди грандів європейського бізнесу. Путін їздить по Європі й домовляється – має про що. А ми – ні. А потім раптом з'являється проект на зразок "Північного потоку-2" (газогін із Росії в Європу в обхід України. – Країна), і ми витрачаємо сили на боротьбу з наслідками нашої політики, замість її удосконалення.

Україні є що запропонувати Заходу?

– Для іноземного бізнесу ми – terra incognita, країна великих можливостей. Можемо залучати іноземні компанії. Маємо інфраструктуру, що потребує масштабної модернізації, поклади копалин, зокрема – газу. Маємо людський капітал. Потребуємо обладнання й технологій. Іноземний бізнес приносить закордонні практики організації роботи, екологічності виробництва, професійної етики. Сама його присутність кардинально змінює середовище навколо.

Маємо навчитися створювати додану вартість всередині країни. Одна річ продавати залізну руду. Інша – виготовляти з неї метал. Не можемо просто бути найбільшим постачальником зерна. Потрібно продавати готові вироби. Населення світу зростає, попит на їжу – теж.

Треба їхати на Захід і приводити в Україну іноземні корпорації. Оберігати їх, давати по руках корумпованим правоохоронцям, суддям. Так зруйнується олігархічна система. Наші олігархи не можуть бути конкурентними в умовах відкритої економіки. Це вони досі тримають країну на замку, крадучи в нас час на розвиток.

Які найближчі плани Росії на Донбасі?

– Знаємо, що Кремль робив у Південній Осетії, Абхазії та Придністров'ї. Для нього це навіть не "земля", а казарми при військових базах. Подальші кроки прогнозовані – Росія роздасть жителям Донбасу паспорти. Потім під приводом захисту вже своїх громадян або остаточно анексує цю територію, або визнає її "незалежність" і розмістить там своїх військових на, з їх точки зору, законних засадах.

Наш головний ресурс у протистоянні – люди. Донбаська ситуація відрізняється від абхазької чи осетинської тим, що 30 тисяч осіб щодня перетинають лінію розмежування. Грузинські конфлікти мали етнічне підґрунтя. А донбасці ідентифікують себе українцями. Ми ж досі не визначили державної політики щодо них. Хвора дитина потребує особливого ставлення сім'ї. Донбас і Крим – наші нездорові діти. Маємо боротися за їхнє життя. Переманювати в Україну молодь. Виплачувати пенсії. Доносити нашу версію подій. Життя на Донбасі не є щасливим. Росія робить усе, щоб місцеві турбувалися лише про виживання, а не про звільнення територій.

Чи не втратили ми їх ментально за ці п'ять років?

– Коли Росія піде, на Донбас потраплять представники міжнародних організацій. Почують жахливі історії. Тому Кремль не спішить звільняти регіон. Москва перетворила Донбас на майданчик моторошних експериментів над людьми. Рівень пропаганди там інакше не пояснити. Тренується насаджувати страх, застосовувати репресії. Ментально реінтегрувати цих людей – питання не лише інформаційної безпеки, а й психологічної допомоги. Це – тривала історія.

Нашим завданням всеукраїнського масштабу буде пронести пам'ять про цю війну, передати її дітям. Так само, як українці пронесли крізь роки пам'ять про Голодомор. Коли 30 мільйонів людей наполягають на своїй версії історії, жодна пропаганда нічого не вдіє. І тому в центрі Києва має стояти музей війни і революції, а також – пантеон.

За яких обставин повернемо окуповані території?

– Треба будувати лінію комунікації з російською опозицією. РФ тримається лише на авторитарному керуванні. Її розривають внутрішні конфлікти. Треба грати на всіх. Перший – "русский–нерус­ский". Другий – Москва й регіони. Третій – багаті й бідні. Ми повинні будувати діалог із росіянами, які вважають, що імперські амбіції – це зло, і для тривалого миру Росія має відмовитись від них. Інакше дрейфуватиме в Азію або розвалиться на частини. Останній варіант найкращий для нас, хоч і небезпечний.

Зміна влади в РФ можлива за яких умов?

– Спочатку всім керує потужна авторитарна влада. Вона прагне панувати світом. У це вкладає всі ресурси, що дорого коштує населенню. Воно починає протестувати. Вибухає революція і призводить до громадянської війни. Потім знову встановлюється авторитарна система, яка прагне світової домінації. Росія не може з цього циклу вирватися. Живе від революції до революції. Вони стаються непередбачувано і зазвичай – зверху, через змову еліт. Наше завдання – шукати такі групи серед російських фінансових, культурних, гуманітарних еліт і нав'язувати їм наш порядок денний. Упевнений, на нашому боці будуть також балтійські країни, Грузія, Молдова, Азербайджан. Але нам варто взяти на себе лідерство. Кремль має знати, що війна проти України – це їхня точка неповернення. "Перевернути сторінку" можна тільки після того, як ми із союзниками відновимо свої законні кордони.

Київ і Вашингтон планують зустріч президентів Володимира Зеленського і Дональда Трампа. Вона може стати переломною в російсько-українській війні?

– Перші зустрічі не бувають переломними. Це – знайомство. У Трампа скоро вибори. І Україна неочікувано стала гравцем на цьому полі. Мовляв, наші правоохоронні органи мають компромат на сина Джо Байдена – одного з головних конкурентів чинного президента. Гантер Байден був членом ради директорів компанії "Бурізма". Її створив міністр часів Януковича Микола Злочевський.

Трамп – бізнесмен. Його формат розмови – параметри тієї чи іншої угоди. Маємо заводити в Україну технології та інвесторів. У тому числі – компанії з досвідом роботи на небезпечних територіях – в Іраку й Афганістані. Американці зацікавлені, щоб ми купували в них зброю.

З якими ще партнерами треба працювати в першу чергу?

– Наступний візит президент мав би здійснити до Великої Британії. До брекзиту треба ставитися прагматично. Є ризик, що в умовах "жорсткого брекзиту" країні не вистачатиме тієї ж аграрної продукції. Ми повинні стояти перші в черзі на постачання в Британію будь-чого і будь-коли. Також потрібно грати на зовнішньополітичних амбіціях британської влади, одного з підписантів Будапештського меморандуму. Врешті ми страждаємо від агресії однієї країни – Росії. Масштаби різні, але агресор – спільний.

Які зміни ви хотіли б побачити вже завтра?

– Державу в смартфоні. Щоб сидячи в трусах на балконі, бачити на телефоні обсяг заплачених мною податків і точно знати, на що їх витрачають. Хотів би сильний двопалатний парламент. Президента, який виконує представницьку функцію і професійного прем'єра-технократа. Щоб усі страшні злочини, як убивство Каті Гандзюк, розкрили, а винних покарали. Хочу бачити більше людей з окупованих територій, які навчаються і залишаються в Україні. І величезні табори з російськими біженцями на українських кордонах.

×