"Запоріжжя не стало Донецьком тільки тому, що тут є Хортиця"

 

Коли нема справедливості, люди спершу впадають у розпач, а потім настає революція, – каже Максим Остапенко, директор Національного заповідника "Хортиця"

Директор заповідника "Хортиця" Максим Остапенко в телефонній розмові просить добиратися до острова на таксі, бо інший транспорт туди не ходить. Платимо 56 грн за 15 хв. їзди з центрального проспекту Леніна до Хортиці.

– Міська влада здійснює саботаж проти туристичного розвитку Хортиці. Робить усе, щоб люди сюди не потрапляли, – розповідає Остапенко у своєму кабінеті в Музеї козацтва на території заповідника.

Тут багато книжок, акваріум і карта Хортиці на стіні. На столі – мініатюрна копія козацької гармати-фальконету XVIII ст.

Чому? Це ж гроші.

– Гроші для кого? Заповідник належить до системи Міністерства культури. Всі прямі надходження йдуть у заповідник. 2011 року наші фахівці запропонували проект туристичного маршруту. Він пролягав би по центральній частині міста, охоплював ключові музеї й тягнувся через Хортицю до запорозького дуба. Спершу в міськраді нам говорили, що цей маршрут недоцільний. Потім таки провели тендер, але оголошення результатів відклали. Усе це тягнеться місяцями, роками. Запоріжжя пронизане корупцією практично в усіх гілках, а в транспортній сфері – особливо.

Після Майдану нічого не змінилося?

– Нічого. Міський голова – той самий. Голова обласної ради – той самий, міськрада – та ж сама. Зате маємо вже третього губернатора після Майдану.

У чому особливість запорізької корупції?

– З 2012 року заповідник поставили на виживання. Обласне казначейство блокувало всі наші платежі. Позаторік нас 52 рази перевіряли різні органи. Запоріжжя не стало Донець­ком тільки тому, що тут є Хортиця. Запорожці в більшості зрусифіковані й мають подібний менталітет із жителями Донбасу. 90 відсотків – це люди, які приїхали сюди з різних частин Радянського Союзу для участі в гігантських будівництвах 1920–1950 років. У них сучасна українська свідомість за останні чверть століття сформувалася завдяки Хортиці. Це українська енергетична точка, яка почала розкручувати навколо себе величезну кількість громадських рухів, активістів, екологів.

Влада не дає розвиватися Хортиці, бо їй не вигідний такий оплот українськості?

– Це один з аспектів. Другий – земля. Вона в місті розподілена повністю. Все перепродане. Єдиний ласий шматок – це дві з половиною тисячі гектарів у центрі Запоріжжя. Можу довести на документах із мокрими печатками, що з 1987-го створювалась корупційна схема щодо виведення з-під контролю держави й заповідника всієї цієї території – видавали фальшиві документи, постійно змінювали правила гри.

На острові ви ні на Правобережній, ні на Лівобережній Україні. Це унікальне відчуття. Хортиця може символічно об'єднати країну.

Створення 1965 року заповідника врятувало острів від забудови?

– Однозначно. Якщо уявити Запоріжжя без Хортиці, це буде суцільний жах. З одного боку – спальні райони, з другого – промисловий майданчик.

З якого моменту в сучасній історії Хортиця почала грати об'єднувальну роль?

– Ще у 1980-х під час святкування 500-річчя запорозького козацтва на Хортиці зібралися близько півтисячі осіб з усієї України. Місцева партноменклатура злякалася. У ті роки ніхто не знав, що таке вишиванка і синьо-жовтий прапор. А тут десятки тисяч людей пройшли у вишиванках через усе Запоріжжя. В місті на той час була тільки одна українська школа. Зараз ситуація кардинально змінилася.

Запоріжжя лежить за 200 кіломет­рів від Донецька. Тут насаджували донецьке правління, силовиків, прокурорів. Кузнями кадрів були Дружківка і Єнакієве. Тиснули на бізнес, люди стали лізти на стіну й вимагати змін. Це почалося за кілька місяців до київського Майдану.

У якому стані заповідник був 2007 року, коли ви очолили його?

– Стан був і залишається проблемним. Центральна влада мала б зробити з Хортиці національний проект, як зробила з "Мистецьким Арсеналом" і Батурином. Результат зневаги до національних питань – те, що ми бачимо на Донбасі.

Характерний момент: більшість управлінь облдержадміністрації Донецька, коли почалася ДНР, перебралися на українські території. Єдине управління, яке в повному складі перейшло на бік ДНР, – управління культури.

З 2009-го ми отримували кошти тільки на комуналку й зарплату. Але щороку більше мільйона гривень вдавалося залучати благодійних внесків і грантівських грошей. Якщо 2007-го заповідник заробляв за рік 420 тисяч гривень, то позаторік – 3 мільйони 200 тисяч.

Запорізькі бізнесмени підтримують Хортицю?

– З 15 мільйонів гривень на будівництво історико-культурного комплексу "Запорізька Січ" 12,5 виділила Запоріж­сталь. Пінчук допомагав, торговельна марка "Хортиця", співак Андрій Макаревич дав 5 тисяч доларів зі свого концерту. Зараз спів­працюємо з посольством Сполучених Штатів.

Хтось з американців був посвячений в козаки?

– Джон Пол Джонс – флотоводець XVIII століття. Пройшов шлях від юнги до адмірала. Під час війни за незалежність в Америці неодноразово нападав на британські кораблі. На запрошення Катерини ІІ був одним із командирів Дніпровської флотилії 1788 року. Тут тривала Російсько-турецька війна. Потьомкін вимушений був звернутися до запорожців, яких за 10 років до цього розігнали, бо без них виграти війну було неможливо. Джон Пол Джонс був вражений демократичним устроєм запорожців. Провів останню морську операцію козаків, носив їхній однострій.

Яка зараз роль Хортицького полку?

– Він був створений 1915 року, і про нього всі забули. Ми відродили його 2011-го як історичну реконструкцію. Зараз Хортицький полк рік як протидіє сепаратизму і військовій агресії. Понад 20 бійців пішли добровольцями в АТО. На базі полку формуємо резервну роту в складі Міністерства оборони.

Які реформи потрібні Україні насамперед?

– Неефективні правоохоронна і судова системи. У сфері трудового законодавства досі діють радянські правила, хоча живемо в капіталістичному форматі. Це протиріччя висмоктує з держави такі кошти, що складно уявити. А головна проблема – не­ефективність державного управління. Оця середня ланка між простими людьми, які прагнуть змін, і вищим ешелоном влади, який начебто теж хоче змін, мене лякає – це пластилін із чиновників. У ньому ініціативи зверху і вимоги знизу застряють. Треба пробити цей отвір. Якщо реформи – то швидкі. Якщо болісні, то хоч зрозуміло – для чого.

У багатьох людях, які пройшли випробування на Донбасі, відчуваю розпач. Для мене було шоком, що Янукович не прибив міліціонерів і прокурорів із Врадіївки (27 червня 2013 року група міліціонерів жорстоко згвалтувала місцеву Ірину Крашкову. Суд засудив гвалтівників до 5 і 15 років ув'язнення. – "Країна"). Якби публічно зірвав погони з них, міліціянтів, посадив на найдовші терміни, то ввійшов би в історію як президент, який намагався повернути справедливість. Коли її нема – спершу люди впадають у розпач, а потім настає революція.

Що буде далі?

– Якщо еліта не зробить того, що вимагають люди і час, то отримає Наполеона. Всередині суспільства бачу колосальну потребу та пасіонарний поштовх до змін. Дуже багато людей готові йти до кінця.

Що порадили б президентові?

– Він мав би створити власний фонд і пожертвувати в нього якусь суму. Щоб із нього боєць АТО міг отримати кошти на протезування чи лікування без бюрократії. Якщо Порошенко цього не зробить, наслідки будуть погані. Бо люди собою жертвують. Має жерт­вувати і президент.

×