"За гроші не можна купити дві речі – здоров'я і досвід", - Айнарс БАГАТСКІС, 46 років, тренер з баскетболу | Мобільна версія

Айнарс БАГАТСКІС. Народився 29 березня 1967 року в Ризі, столиці Латвії. Батько – інженер-проектувальник, мати – бухгалтер. 11-річним почав займатися баскетболом. Зріст – 1,98 метра. Шестиразовий чемпіон Латвії, дворазовий чемпіон Литви, чемпіон Норвегії. Виступав у Росії, Польщі та Франції. За національну латвійську збірну грав до 36 років. Кар’єру баскетболіста завершив у 39. Як тренер працював із латиськими, литовськими, російськими, грузинськими й українськими командами. Вивів криворізький ”Кривбасбаскет” на 10-те місце в чемпіонаті суперліги. 6 червня позаторік очолив київський ”Будівельник”. У перший сезон команда завоювала титул чемпіона України й дійшла до півфіналу Єврокубка. З 2010-го поєднує дві посади – також тренує національну збірну Латвії. Кандидат педагогічних наук. Навчається в докторантурі. Крім баскетболу, грає в хокей і футбол, займається боксом. Володіє латвійською, російською, англійською та польською мовами. Розуміє українську. Любить радянські фільми ”Діамантова рука”, ”Іван Васильович змінює професію”, ”Пригоди Шурика”. Із дружиною Ілзе – адвокатом – мають синів: 21-річного Едвардса і Фреда, 10 років. ”Старший навчається в університеті. Він зрозумів, що баскетбол – не для нього. Молодший живе баскетболом. Знає більше гравців НБА (Національна баскетбольна асоціація – чоловіча професійна баскетбольна ліга Північної Америки, зокрема США та Канади, найсильніша ліга світу. – ”Країна”), ніж я”. Цікавиться езотерикою, медитаціями. Живе в Києві

11-річним мав вибрати між хокеєм і баскетболом. Тато сказав займатися баскетболом, бо на інші види спорту в нас немає грошей. Труси і кеди коштують недорого і школа була поряд.

Перші чотири роки ненавидів баскетбол. Кілька разів втікав із тренувань. Відчув важку руку тата і затямив, що нерозумно з ним боротися. В якийсь момент у мене почало виходити.

До восьмого класу був дуже хорошою дитиною. Добре вчився. А тоді побив найсильнішого хлопця у класі. Був задоволений, що нарешті моїх батьків викликали до школи.

Коли мені було 17 років, померла мати. Я став трохи дикий. Потім ця дикість перенеслася на баскетбольне поле – і допомогла мені.

Баскетбол – це тайфун, що крутить, крутить і крутить. Це – перше, що є у моєму житті. Хотів би сказати, що найголовніше – сім' я та діти, але вони не тут, не в Києві. Залишається баскетбол. Завдяки йому в мене є все. Але і багато втратив – насамперед контакт із домом. З останніх 16 років – 12 провів за кордоном.

Дружина каже, що я – мазохіст. Готовий жити в залі. Іноді годинами, днями чи навіть місяцями щось роблю – і все марно. Але мені це подобається.

За стосунками потрібно доглядати, як за грядкою – поливати, полоти. Якщо ти весь час далеко, то рано чи пізно стосунки стають не такі, як могли б бути.

Хотілося б частіше говорити латвійською. Ловлю себе на тому, що думаю російською чи англійською.

Ніколи не поміняю Латвію на іншу країну. У Польщі міг легко отримати паспорт і більший контракт. Сказав: забудьте. Паспорт є тільки один. Я його не продаю.

1991-го, коли Латвія стала незалежною, я разом з іншими стояв на барикадах у Ризі. Боялися, але нам, молодим, було цікаво – десь поряд стріляли, ОМОН зайняв міністерство внутрішніх справ, навколо старої Риги встановили барикади й вирили траншеї. Було неймовірне відчуття єднання. Але минуло понад 20 років і багато людей незадоволені тим, що відбувається в країні.

Буваю вередливий. Так і кажу: зараз буде мій каприз.

Баскетбол – особливо після перемоги, на яку ніхто не очікував, коли тебе вважали слабким, а ти виграв, – навіть кращий за секс.

Баскетбол – найрозумніший командний вид спорту. Коли ти молодий – запальний, не контролюєш емоції, весь час перебуваєш у русі. З досвідом – розумієш, коли треба бігти, а коли – ні. Це й називається грати головою. У 25 років голова й ноги виходять на один рівень. Стаєш класним баскетболістом. У декого це відбувається раніше, у декого пізніше, а в декого – ніколи.

За гроші не можна купити дві речі – здоров'я і досвід.

Гроші потрібні, щоб реалізувати мрії.

Колега тренувався по вихідних, а ми йшли пити пиво. Він дотренувався до НБА, а ми залишилися там, де були. Розумні люди вчаться на своїх помилках, а генії – на чужих.

Дуже погано ставлюся до поразок. Хоча це – частина роботи.

Кожна перемога щось дає. А розгромні поразки показують, який у гравців характер. Як зумієш піднятися після приниження, очистити кров і йти далі.

Хочу рости як людина і як тренер.

Я – трудоголік. Якщо треба, готовий жити в залі. Але це не допоможе. Потрібно спланувати систему і слідкувати, щоб усе виконувалось.

Мені інколи кажуть: "Скільки можна говорити про баскетбол, давай про дівчат".

Дружина називає мене – "недільний тато". Стараюся частіше говорити із синами. Порада в мене одна – не бреши собі. Не треба прикидатися кращим, ніж ти є. Себе не обдуриш. Хоча ми всі робимо вигляд, що кращі, ніж є насправді.

Важливо зрозуміти: все, що робиш, робиш для себе.

У мене хороша генетика і я мав тільки одну серйозну травму.

Коли став тренером, мені зателефонував колега: "Ласкаво просимо до клубу недоспаних ночей". Тренер пропускає все крізь себе і сприймає все особисто, якщо не абсолютний розпи...дяй.

Погано сплю після поразок. Після хороших ігор також не одразу вдається заснути.

Ми використовуємо тільки 20–30 відсотків своїх можливостей. Минулого літа я пройшов по гарячому вугіллі. Пообіцяв, що зроблю це, якщо збірна Латвії кваліфікується на чемпіонат Європи. Доріжка була 4 метри в довжину і 2 в ширину. Я прослухав інструктаж, зібрався і пройшов. Двічі.

Під час матчу є тільки мої слова, ніяких дискусій. Коли гравець робить дурниці на полі, я стаю диктатором, можу кричати матом. Це – частина моєї роботи.

Не треба вантажити себе тим, що не можеш змінити.

Умів зав'язувати краватку, але забув. Зазвичай прошу свого помічника. Стараюсь одягати піджак на концерти чи в театр.

Курив, але вже 25 років, як покинув.

Молоді люди в усіх країнах однакові – насолоджуються життям і не думають далеко наперед. І не потрібно.

У жінках найбільше ціную розуміння чоловіка і ситуації. Жінки все роблять за інтуїцією. Чоловіки керуються логікою. Жінка – це краще, що було створено у світі.

Я – не той, хто ходить щонеділі до церкви. Але вважаю, що там є Хтось.

Сенс життя – робити те, що тобі подобається, щоб були люди, яких ти любиш і які тебе чекають.

Боюся дурнів. Їм нічого не доведеш, але втратиш час, емоції та нервові клітини.