Я мав щасливе сталінське дитинство. На відміну від 99 відсотків населення Радянського Союзу, після війни я не страждав від нестатку. У мене був надмір всього - іграшок, їжі, батьківської уваги. Я відвідував хорошу клініку, мене обслуговували чудові лікарі. Але щасливе дитинство - то диявольський виклик. Якщо в дитинстві все є, перед тобою постає запитання: чи хотів би ти продовження? І для того, щоб зійти з рейок цього надміру й шукати чогось іншого в житті, потрібна сильна воля і, мабуть, великий хист. Здається, в мене це вийшло.
Багато письменників бунтують проти життя через свою неповноцінність, через комплекси, пов"язані з низьким життєвим статусом і жахливою суспільною системою. У Ніцше є чудові слова: "Можеш ненавидіти свого ворога, але не більше ніж любиш своє життя". Охоплені ненавистю письменники не відкривають таємниць літератури, а стають моралізаторами. Вони спотворюють сутність літератури.
Коли мене взяли до Спілки письменників - з великими потугами, зі скандалом, секретарка критичної секції - скорчена така, низенька бабуся - промовила: "От і все, це назавжди". Зі Спілки мене виперли через сім місяців.
Нікому невідомо, чим є життя насправді. Хто знає життя краще - бомж чи королева? Я гадаю, королева. Є таке совкове уявлення, за яким аби зрозуміти життя, треба пройти крізь усі його труднощі. Це якийсь пацюковий погляд на життя.
У кожній сім"ї батько, якщо він хороший батько, є хорошим Сталіним, адже сім"я будується за авторитарним принципом
Боротися з порнографією - це боротися передовсім із власними сексуальними фантазіями.
Визначення порнографії в мистецтві не існує. Якщо нею називають демонстрацію статевих органів, тоді варто негайно заборонити половину картин італійського Відродження. Я розумію порнографію як сурогат або імітацію сексуального переживання, насамперед, у картинці. Щоправда, 13-річний хлопчик може пережити цю імітацію безтілесно, в образі.
Влада сама по собі порнографічна. Вона часто себе нав"язує і породжує насильство.
Понад 200 рецензій написали на "Російську красуню" лише в Росії (роман побачив світ 1991 року, перекладений більше ніж 20 мовами. - "Країна"). Всі вони - негативні: кожен обізвав мене "порнографом і сатаністом". Та коли я приїхав до Голландії, то побачив своє ім"я першим серед бестселерів. Під час підписної кампанії до мене підійшла дівчина років 20 і промовила: "Мені дуже сподобалася ваша книжка, але є одне запитання: чому в ній немає сексу?". Ця дівчина на все життя звільнила мене від зобов"язань перед читачем.
У провінції жінки купують "Російську красуню" і дають почитати подругам. Якщо подрузі не подобається, товаришувати з нею не слід.
Я ніколи не писав нічого епатажного. У романі "Хороший Сталін" є, принаймні, три причини назвати Сталіна "хорошим": по-перше, для мене він був хорошим у дитинстві, нарівні з Дідом Морозом; по-друге, в кожній сім"ї батько, якщо він хороший батько, є хорошим Сталіним, адже сім"я будується за авторитарним принципом; і, по-третє, хороший Сталін - мій батько.
Мене часто плутають із Венедиктом Єрофеєвим. Коли я прилетів із Парижа, дізнався, що не прилетіли мої валізи. Наступного дня приїхав у Шереметьєво, а митник мені каже: "А ми думали, ви живете в Пєтушках, а не в Парижі". І взагалі, протягом усіх цих 19 років після смерті Венедикта мене не полишає відчуття, ніби сидить він у мене на плечах і, як упир, живиться історіями про нього, які відбуваються зі мною.
Хіба ти не знаєш, як воно - бути одруженою з Єрофеєвим
Я підписував книжки в магазині "Москва" на Тверській, і раптом з"явився хлопець у вушанці, на рибалку схожий. І закричав: "Вєнька, б*дь, як ти змінився! Та я все одно тебе люблю". Важко викрутитися в такій ситуації, бо коли сказати правду - "ти чого, старий, Вєня помер", - мимоволі стаєш вісником смерті.
Здається, я жодного разу не підписав його книжку. Мені кажуть: "Годі вже, підпишіть - додамо, що один Єрофеєв другого підписує". Але я не можу, якось це неправильно. Галя, покійна жінка його, якось казала моїй першій дружині: "Хіба ти не знаєш, як воно - бути одруженою з Єрофеєвим". Тобто їй теж здавалося, що це одне й те саме.
Справжній письменник ХХІ-го століття повинен тримати в собі принаймні дві культури. Епоха національних письменників, національної літератури давно скінчилася. Коли плекаєш у собі декілька поглядів на життя, декілька культур, можеш подивитися на кожне явище з різних боків. У Шнітке (Альфред Шнітке, сучасний композитор. - "Країна") було три культури - єврейська, німецька, російська. У Рушді (Салман Рушді, британський письменник індійського походження. - "Країна") - англійська й індійська. Мене, до речі, давно цікавить буддизм. Щоправда, я не наполягаю на ньому так, як Боря Гребенщиков.
У Володимирському централі є музей колишніх в"язнів, зокрема Володимира Буковського (письменник, очолював дисидентський рух в СРСР, відсидів у тюрмах 12 років. - "Країна"), фашистських генералів, радянських співачок. Коли я там був, по дорозі до виходу мене зупинив офіцер і поманив убік. Я ввійшов у залу, де сиділи людей 800, таких доволі суворих хлопців. Мене провели до столу і попросили поділитися своїми міркуваннями про те, що ж таке надія. В таких випадках найкраще апелювати до себе. Я сказав, що надія - це велике нещастя, як у нещасному коханні, так і в тюрмі. На неї не можна покладатися, вона, як мавка, тягне тебе в хащі. Якщо жінка кидає чоловіка, він не має плекати жодної надії. Коли попадаєш за ґрати - теж не покладайся на надію, працюй з іншим матеріалом. Щось таке сказав. Дивлюся - й офіцери почали мене слухати якось зацікавлено.
Коли мені показали камеру для рецидивістів, попросив наглядачів мене туди пустити - хотів із цими людьми побалакати. Спочатку вони вдали, що не можуть знайти ключа, а потім офіцер пояснив: "Вони можуть вас просто притиснути до підлоги й поставити свої умови. Щоб вас урятувати, нам доведеться піти на поступки й задовольнити всі їхні вимоги".
Захід має доволі примітивне уявлення про Росію, адже в нас свобода приватного життя зараз така, якої не було протягом усієї тисячолітньої історії. Між владою і населенням укладено віртуальний договір, що за лояльність влада дарує свободу приватного життя. Ось чому популярний Путін. Усе залежить од того, як розуміти свободу. Свободи як політичного явища в Росії недостатньо. Свободи як прояву людського бажання - досить багато, інколи навіть більше, ніж на Заході.
Епоха національних письменників, національної літератури давно скінчилася. У Шнітке було три культури - єврейська, німецька, російська
Будь-яка думка про Америку помилкова. Це стосується кожної нації. Я проплив усю Міссісіпі і раптом усвідомив, що в Америці не працюють ані ліберальні, ані консервативні стереотипи. Взагалі нічого не працює. Спробуй сказати "Америка - щедра країна", і вона тобі повернеться таким скупарством. Якщо скажеш "Америка - країна скупердяїв", раптом з"явиться людина, якій просто не повіриш. Прийшов до одного хлопця, а він мені видає: "Бери мою машину, ще візьми револьвер, щоб тебе не застрелили, та їдь собі". "А коли повернути?" - питаю. "Стануть непотрібними, то викинь у смітник".
Поляки мені кажуть: "Курва, але росіяни таки кращі, ніж зображено в цій книжці" ("Енциклопедія російської душі", видана в Росії 1999 року; у Польщі стала бестселером. - "Країна"). А я їм відповідаю: тож я таки досяг свого.
×
![]()
2 
1
Коментарі