Останній номер "Країни" потрапив до рук у день виборів. Якраз поруч було кілька вінницьких політиків, усі звернули увагу на портретний малюнок Селінджера всередині журналу. З першого погляду він дуже схожий на колишнього заступника вінницького мера Василя Жорноклея. То поки не розібралися, дивувалися: "Невже Жорноклей у політику повернувся? І про нього вже пишуть?". Добре, що "Країна" майже без політики.
Сподобалося фото і текст про натурницю. Небагато - і все зрозуміло.
Вразила Монголія. Після статті їхати туди зовсім не хочеться, хоч у них є один із чотирьох найдорожчих роялів світу.
Не сподобалася стаття про Наталю Долю. Її як актрису не пам"ятаю, та й заголовок "Я важу 61 кілограм" не відповідає настрою статті.
Окремий респект Ользі Гембік за "авторську колонку" про польського друга. Таким оптимізмом віє від цієї маленької замітки, що, незважаючи на купу українських проблем, віриш їй - прорвемося! Та і весь журнал додає такого ж оптимізму.
Оксана ПУСТОВІТ, 31 рік, аналітик, Вінниця
Проковтнув "Щоденник" Селінджера. Хотілося ще. Жаль, що він такий небалакучий був. Я теж думаю, що Голдена Колфілда зіграти у принципі неможливо. Але якщо хтось у Голлівуді дорветься до екранізації, то успіх фільму забезпечений. Я би перший побіг дивитися.
Олександр
Номер сподобався, як і попередній. Люблю Селінджера, тому цікаво було читати про нього. Найбільше вразив матеріал про Монголію. Так життєво і цікаво. Колись, за радянських часів, передплачувала журнал "Хімія і життя" - дуже схоже.
Валентина, 48 років, Полтава
Майже завжди починаю читати журнал зі сторінок "Історія". Обов"язково читаю всі відгуки. Буває, пропускаю щось із попереднього журналу. То завдяки відгукам знаю, що варто перечитати. Була відкриттям інформація про Джерома Селінджера. Не знала, що він заборонив друкувати свої романи. Тепер буду з нетерпінням чекати їх публікації. На одному диханні прочитала матеріал про пожежників. Жваво, дотепно і цікаво.
Наталя, 31 рік, Вінниця
Дратує афіша на початку - не то зміст, не то інформація - не поймеш що. У цьому номері сподобався репортаж про пожежників - без пафосу, з гумором, по-простому, про нормальних чоловіків. Непогано виписали Монголію. Подобається, що журналісти помічають дрібниці - наприклад, що президент Монголії вчився у Львові. Інтерв"ю про мову у такому виданні читається смішно - використовуєте суржик, а потім говорите про якісь правила.
Світлана СИПКО, Полтава
Із якоюсь заздрістю прочитала матеріал про Монголію. Вважала їх надто дикими й відсталими. А вони, виявляється, багато в чому живуть краще за українців.
Надія СТРИГУН, 37 років, Черкаси
У матеріалі про Монголію багато вигадок. Я там довгий час жила. Монголи ображають своїх дружин не менше за українців. Дозволяють собі навіть піднімати на них руку.
Пенсіонерка, 60 років, Івано-Франківськ
Журнал не є політично заангажованим. Тому тут можна зустріти "жестяк" типу "Щоби би ви сказали на похороні Литвина". В останньому номері тричі перечитував "Чухраїнців тижня". Здається, всім відомі речі, але зібрані докупи сприймаються зовсім інакше. Дай вам Бог втриматися на такому ж рівні при президенті Януковичу.
Іван ЛИСИЙ, 52 роки, Львів
Багато інфи з нету. От взяти, "Чухраїнці тижня". Хто про них ще не чув чи не читав? Хіба глухий та сліпий. А ви цілу сторінку їм відвели. Не порахували, що папір дорогий. Побільше б таких репортажів, як про пожежників. Україна має знати своїх героїв.
Костянтин КОЗІЙ, 25 років, менеджер
Реготали з друзями над "чухраїнцями". "Якось воно буде" про будинок, який от-от завалиться - це в точку. У нас усе так робиться - і сто років тому такими ми були, і зараз.
Катерина, 24 роки
"Країна" потрапила до рук випадково. У середині січня приніс чоловік три номери невідомого для мене журналу. Ми читали, обмінювалися думками. Не можу сказати, що відразу взяла його без перестороги. Думала, що це якась чергова спроба обсмоктувати політичне життя країни, робити прогнози. Але виявилося, що журнал справді новий і тематика розкриває щоденне життя пересічних і не зовсім людей. Мушу визнати, що захопилася, хоча й не з усіма думками авторів публікацій погоджуюся. Принесла журнал на роботу. Просто поклала зверху на папери. Співробітники пробігали мимо столу і зупинялися - вабила незнайома назва. Потім брали і так само з інтересом читали.
Вікторія, Київ
Стаття "Скільки дєвок молодих із того світу дістали" сподобалась. Реально написано. Прочитав, ніби сам із хлопцями побував на викликах, в задимленій квартирі. Написано просто, як у житті. Непристойні слова в крапках дуже вдало передають атмосферу напруженості. Я б ще почитав у такому стилі з репортаж чергування даїшників.
Микола ДРИГА, Кам"янка Черкаської області
Святкували зі знайомими льотчиками день "Аэрофлоту". Хтось розповів, як один із пілотів пішов від дружини до молодої стюардеси. Зав"язалася розмова про "життя після 40" і мені одразу згадалася ваша стаття про Тігіпка. Він теж казав, що йому у 40 здавалося, що нічого вже не буде. Дім є, робота є, дружина і діти - теж. З"являється страх, що життя минуло. Багатьох чоловіків це штовхає на руйнування усього надбаного, вони неначе хочуть прожити ще одне життя. Тігіпко, звісно, не жалкує, що так вчинив. Але не усім вдається побудувати таке життя. Чоловіки і не думають, що новий етап - це знову дружина, діти, дім і, зрештою, та сама історія.
Лариса, 48 років
Сподобалася стаття про письменника Олеся Ульяненка. Побачив винесену на титульну сторінку його фотографію і придбав журнал. Після гучної судової тяганини письменника з НЕКом і заборони продажу п"ятитисячного тиражу роману "Жінка його мрії", де цензори побачили порнографію, він досить популярний персонаж. Ніколи б не подумав, що Олесь - людина, яка живе в квартирі з облупленими стінами, які обклеєні картонними коробками, спить на підлозі і ледве зводить кінці з кінцями. Насторожує єдине - опис побуту йде не від слів журналістки, яка там не була, і навіть не від самого героя статті, а від його піар-менеджера. Стаття вийшла дуже скандальна і, як на мене, матиме продовження.
Степан ГРИЦЮК, 29 років, письменник, Львів
Подобається, що журнал можна відкласти на день або тиждень, і він не втратить своєї актуальності.
Олена, Рівне
Мало матеріалів із регіонів України. Самий Київ.
Валентина, Чернігів
Сподобалася стаття про Климентія Квітку. Не знала, що мати Лесі Українки була така стервоза.
Олена, 47 років
Лише у вас в одному матеріалі і негатив і позитив - читачу дають змогу самостійно визначитися зі своєю думкою. Було б добре, якби і спорт так писали. Бо у статті про київське "Динамо", наприклад, лише одна думка.
Яна, Рівне
2 
1
Коментарі