Вашингтон відвертається від Києва

САНКЦІЇ ПРОТИ МЕДВЕДЧУКА БЕЗ ПРАВООХОРОНЦІВ – ПРОФАНАЦІЯ

Усім подобається Ентоні Блінкен – держсекретар Сполучених Штатів Америки. Приязне обличчя, артистична зачіска, палкі слова про захист демократії. Хіба може не подобатися Ентоні Блінкен?

22 січня під час сенатських слухань керівник зовнішньополітичного відомства США висловився про доцільність приєднання України і Грузії до НАТО, надання Україні летальної зброї та збереження санкцій щодо учасників будівництва "Північного потоку-2". Не знаю, що там було в Грузії, а Україна аплодувала.

 

Сенатор від Демократичної партії Кріс Мерфі поцікавився думкою Ентоні Блінкена щодо внутрішньополітичної ситуації в нашій країні. Сказав, що, вочевидь, мета Путіна полягає не в тому, щоб приступом брати Київ. А в тім, аби шляхом спецоперацій привести до влади проросійський уряд й отримати контроль над усією Україною. Держсекретар погодився з цією думкою і наголосив: головна загроза для України – корупція, наслідок якої – політична й економічна нестабільність. США допомагатимуть Україні долати цей первородний гріх.

Більшість політичних оглядачів сходяться, що прихід до влади у Вашингтоні демократів змусив Київ прокинутися від летаргії. Збагнути, що пацифістської риторики замало для захисту суверенітету й територіальної цілісності. Проте, на мою думку, цей причинно-наслідковий зв'язок є не таким уже й очевидним. Ми докладніше звернемося до цього питання далі. Проаналізуємо низку фактів.

2 лютого указом президента запроваджені санкції проти народного депутата Тараса Козака і його проросійських телеканалів "112 Україна", NewsOne та Zik. На сторінках "Країни" вже було порушене питання: як Зеленський, кинувши виклик Путіну, виходитиме із ситуації? Відступить перед неминучим російським тиском чи відмовиться від риторики "какая разница" і займе патріотичну позицію?

19 лютого рішенням Ради національної безпеки і оборони й указом президента запроваджені санкції проти народного депутата від "Опозиційної платформи – За життя" Віктора Медведчука і його дружини Оксани Марченко. Здавалося б, це і є відповідь. Адже Козак тільки номінально був власником телеканалів, а фактичним – Медведчук. Утім і це не очевидно. По-перше, санкції запроваджені на три роки, а отже й зняті можуть бути ще до завершення президентської каденції Володимира Зеленського. А по-друге, санкції – це чудово. Але. Віктор Медведчук не раз відвідував Москву. Разом із колегою по ОПЗЖ Вадимом Рабіновичем і тодішнім прем'єр-міністром Росії Дмитром Медведєвим пишався на телекамеру, пропонуючи Кремлю послуги колаборанта. Дотації для свого нафтопереробного заводу в Ростовській області отримував із російського держбюджету, як показано в журналістському розслідуванні Bihus.info. Нафтопродукти постачав на окуповані території. З цих коштів фінансував проросійські телеканали в Україні. Агов, пані Венедіктова! Процитую улюб­лену фразу Віктора Шендеровича, яку той періодично кидає російській Феміді: "Наведи глаза на резкость!" Колаборація, фінансування тероризму, підривна діяльність! Це все про справи Віктора Медведчука й Оксани Марченко в Україні. Де слідчі дії?

Впровадження санкцій без відповідних кроків з боку Генпрокуратури, СБУ та МВС – профанація. Це скидається на боротьбу на медіаринку й міжкланову суперечку. Але аж ніяк не вписується в безкомпромісне протистояння російській колоні в Україні.

Згадаймо міркування сенатора Кріса Мерфі: мета Путіна – не танки на Хрещатику, а проросійський уряд на Грушевського. Проросійська фракція в парламенті вже є – ОПЗЖ. Засоби подальшої експансії – вливання коштів у пропаганду та підривну діяльність. Вплив на масову свідомість і корумпування політичної еліти – це методи Кремля в Україні. Важливим елементом цієї схеми від початку були Партія регіонів і Віктор Янукович. Згодом до неї вписався Петро Порошенко. Нині її елементи – ОПЗЖ, партія Шарія і проросійські ЗМІ. Але ми не бачимо рішучих дій Банкової. Складається враження, що заходи РНБО – послідовні. Однак їхній спектр обмежений, оскільки Радбез – тільки дорадчий орган.

Звернімося до конкретики. 17 січня 2014 року народний депутат Євген Мураєв придбав у Вадима Рабіновича телеканал NewsOne. Телебачення в Україні – не бізнес. Це пропаганда або у кращому разі – піар. Воно збиткове. Єдиний прибуток – реклама. Але вона не покриває витрат на обладнання і зарплати. Телебачення існує тільки тому, що є елементом впливу на масову свідомість. ЗМІ формують громадську думку – наприклад, електоральні вподобання і ставлення до політиків, а отже й розстановку сил у Верховній Раді та склад уряду. Ті ж медіа визначають ставлення до Росії, треба захищати країну чи варто домовлятися з Путіним.

І от натрапляємо на такий анекдот: Вадим Рабінович – власник телеканалу NewsOne. Цей персонаж – злодій-рецидивіст з двома ходками за розкрадання народного майна в особливо великих розмірах. І хтось мені скаже, що він вкладається у завідомо збитковий бізнес? Справді, анекдот. До того ж не смішний.

 

А тепер казка для чоловіків. Жив собі хороший і талановитий хлопчина Женя Мураєв. Упав до ніг впливовим дядям і потрапив до Харківської облради, а згодом очолив Зміївську райдержадміністрацію. Треба віддати йому належне – був одним із найкращих чиновників цього рівня в Україні. Процес йому сподобався. 2012 року Мураєв – уже народний депутат від Партії регіонів. Та містика почнеться згодом. Женя знаходить лампу Аладдіна і стає медіамагнатом Євгеном Мураєвим. Бо по-іншому пояснити, звідки в нього гроші на купівлю NewsOne і перетворення його на лідера інформаційного простору, неможливо. Далі Євген Мураєв поступається NewsOne на користь Тараса Козака, а натомість запускає не менш грандіозний проєкт – телеканал "Наш". Локації майже поряд. Розділяє їх тільки Повітрофлотський міст. А дискурс – той самий: "Зачем анафемой грозите вы России?" Це, звісно, слова не Мураєва. Але він цілком може їх повторити. А я можу повторити інші слова російського класика: "Славянские ль ручьи сольются в русском море? Оно ль иссякнет? Вот вопрос". І відповідь напряму залежить від того, чи спроможна Україна заткнути пельки проросійським пропагандонам.

Повернімося до вже сказаного: навіть Медведчук, аби утримувати телеканали, потребував грошей із російського держ­бюджету. На які кошти проповідує "русский мир" Мураєв? Гадаю, це питання має зацікавити Олексія Данілова.

11 березня засідання РНБО. Порядок денний: доповідь Генпрокуратури, СБУ і МВС щодо слідчих дій за підозрами в державній зраді. 26 лютого указом президента запроваджено санкції проти 10 осіб – колишніх військовослужбовців України найвищих рангів. Найвідоміший – контрадмірал Денис Березовський. Зараз він на Далекому Сході – заступник командувача Тихоокеанського флоту РФ. Десь по російських нетрях ховаються й інші запроданці – віцеадмірали Сергій Єлісєєв і Дмитро Шкуро. Там-таки ще семеро колишніх генерал-майорів із санкційного списку. Ці люди присягнули на вірність українському народові і зрадили. Через них і таких, як вони, маємо анексію Криму, окупацію Донбасу, півтора мільйони біженців, зруйновані міста, тисячі загиб­лих і скалічених. Можливо, ми й доживемо до того дня, коли такі, як Березовський, постануть перед трибуналом. Але зараз мене цікавлять не вони.

Непокоїть, що вулицями Києва досі ходять Віктор Медведчук і його ефектна дружина, Тарас Козак, Євген Мураєв, проповідник "Харківської народної республіки" Михайло Добкін. Бо такі, як Березовський, – для Кремля відпрацьований матеріал. А такі, як Медведчук, Мураєв і Добкін, досі діють в інтересах агресора.

Порадувала санкціями й адміністрація Джо Байдена. 23 лютого до чорного списку потрапила російська компанія "КВТ-Рус" – підрядник будівництва газопроводу "Північний потік-2". Пригадуєте слова Ентоні Блінкена: США протистоятимуть російській енергетичній експансії в Європу. Так от це і є відповідь на спробу РФ зміцнити позиції на європейському ринкові газу й заодно обійти трубою територію України. Нагадаю, що санкції проти підрядників "Північного потоку-2" ініціювала адміністрація Дональда Трампа. Тоді під них, окрім російських, потрапили європейські фірми. Росія не має технологій із прокладання морських трубопроводів. Коли європейські компанії вийшли з проєкту, росіяни законсервували будівництво, яке зупинилося в данських територіальних водах.

Однак голосування з цього питання розкололо сенат. 50 сенаторів-республіканців виступили проти зняття санкцій, 50 сенаторів-демократів – за. Все вирішив голос віцепрезидента Камали Гарріс. Її голос став 51‑м: закон ухвалено. 40 сенаторів-республіканців підписали листа Джо Байдену: "Північний потік-2" – це удар по безпеці України, зростання присутності Росії на енергетичному ринку Європи. І це розходиться з національними інтересами США. Відповідь адміністрації: ми повернемося до цього питання наприкінці травня.

Наприкінці травня, панове, буде пізно.

Не менш рішуче США взялися за Росію і 2 березня, запровадивши санкції за отруєння Олексія Навального та його протиправне ув'язнення. Законом передбачено персональні та секторальні обмеження. Із відомих осіб до списку потрапив директор ФСБ Олександр Бортніков. Навіть не уявляю, як він це переживе! У списку також шість високопосадовців з адміністрації Путіна, генерали збройних сил і правоохоронних органів РФ.

Вочевидь, щоб остаточно залякати Кремль, до санкційного списку включили працівників ГРУ Мішкіна та Чепігу. Це ті два бійці невидимого фронту, котрі в Солсбері зняли одну проститутку на двох, розважались із нею під марихуану, а потім запороли завдання з отруєння Скрипалів. Що тут скажеш, їхня служба небезпечна і важка.

А тепер про секторальні санкції. Вони поширюються на два науково-дослідні інститути мін­оборони РФ, причетні до розробки й виробництва отрути "Новичок". Я навіть не знаю, чи кпинити з цього приводу? Як тепер науковці-хіміки – спеціалісти з отруєння опозиціонерів – поїдуть на конференцію в Гарвард?

Санкціями також передбачено заборону на експорт у Росію озброєння й технологій подвійного призначення. Прикол тільки в тім, що списку тих технологій немає. Його укладуть згодом. Напевно, також наприкінці травня.

Ось так США відповіли на застосування Росією хімічної зброї у Великій Британії та проти опозиційного політика. А ми так вірили Ентоні Блінкену. Так зачаровано слухали слова про підтримку демократії у світі й готовність США стати на захист суверенітету України.

Але це ще не кінець санкційної епопеї. 5 березня США запровадили санкції проти Ігоря Коломойського за корупційні дії в період його перебування на посаді голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації у 2014–2015 роках. На це миттєво відреагувала українська Вікіпедія, яка після зазначення повного імені Коломойського додала: "відомий корупціонер".

У мене запитання: а кому відомий? Вироку немає. Слідчих дій немає. Тож запитання: кому? І наступне: "презумпція невинуватості" – ці слова ще мають якийсь сенс чи вже ні?

Що нам відомо про дії Коломойського в березні 2014 року, то це те, що Дніпропетровська ОДА й облрада були оточені барикадами. У місті в зародку душили "русский мир". Олегу Царьову морду набили та спровадили з міста. Відомі ще слова Ігоря Коломойського, адресовані Геннадієві Кернесу: "Тепер, Гепа, матимеш справу зо мною!" І це подіяло. А ще з інтерв'ю харківського бізнесмена Павла Фукса, яке він дав Дмитрові Гордону, відомо, що саме Коломойський зумів відмовити Кернеса проводити в Харкові ще один з'їзд представників місцевих рад, який остаточно мав розколоти Україну. Нагадаю, що на той час і Харківська ОДА, й облрада були захоплені проросійськими бойовиками, а 12 квітня 2014 року проголошена "Харківська народна республіка". На Банковій і Грушевського тоді шмарклі жували. А Коломойський знайшов переконливі аргументи для мера Харкова. Добкін образився, заявивши, що Кернес зрадив "русскую весну". А потім Кернес хапнув кулю в хребет. 5 березня Коломойський потрапив під санкції. А Добкін балотується в мери Харкова. Які карколомні повороти долі!

Тільки запитання: яким боком до цих подій адміністрація Джо Байдена?

Мені скажуть, що Коломойський і Боголюбов вивели з Приватбанку мільярди доларів вкладників. Це правда. Але вони не могли цього зробити без дозволу Національного банку. Його очолювала Валерія Гонтарева друг і соратник Петра Порошенка. А справи останнього – нам відомі. Чого тільки варте повернення в політику Віктора Медведчука.

Утім, звернімо увагу: санкції США не стосуються Приватбанку. У їхньому фокусі – дії Коломойського часів протидії російській агресії. Тоді адміністрація Барака Обами, віцепрезидентом у якій був Джо Байден, закликала "не піддаватися на провокації". Тоді виконувач обов'язків президента Олександр Турчинов запевняв, що ЗС України – це лише п'ять тисяч бійців. А Коломойський вправляв клепку Кернесу й формував добровольчі батальйони.

Що, чорт забирай, від­бу­вається?!

І наостанок. Правозахисна організація Freedom House оприлюднила звіт за 2020 рік. "Рейтинг свободи" в Україні знижено. Причина – корупція на найвищому рівні.

У мене до Володимира Зеленського чимало претензій. Сумнівною є діяльність Андрія Єрмака на посаді керівника Офісу президента. Викликає недовіру робота в тому ж офісі Олега Татарова. Шокує всевладдя Андрія Портнова у сфері суддівської влади. Але для звинувачень Зеленського в корупції немає підстав. І це треба визнати.

9 березня російський економіст Андрій Ілларіонов дав коментар програмі "Час Голованова". За його словами, санкції проти Віктора Медведчука мають витоком внутрішньокремлівську боротьбу. Путін робив ставку на Медведчука, за допомогою якого намагався захопити владу в Україні. Домінував сценарій, описаний сенатором Крісом Мерфі. Але нині російські силовики перебрали на себе частину повноважень. Медведчук став зайвим. А на лінії фронту активізувались обстріли з боку окупованих територій. Ми на порозі істотних змін.

А тепер висновки: Україна вже не має підтримки США. За гучними словами, які лунають з Капітолійського пагорба, – лише облуда. Ми знову самі. А це означає, що в кращому разі нам ніхто не заважатиме – добрий привід для оптимізму.

×