"В терпінні пізнаються людина і благородство її природи"

Хто починає розуміти музику, той зрозуміє і людську душу.

Не моє особисте я любе в моїх роботах. Я освічений чоловік і перейнятий глибоко ідеєю добра до моєї вітчизни роблю і працюю на користь їй. Під цим стягом тільки й потрібно ходити та робити.

Ми можемо робити помилки у своїх роботах, але природи речі не зломимо, не скуйовдимо.

На музичному полі я один, на жаль, сам собі й хазяїн, і робочий. Ні з ким було порадитися.

 

Перші дитячі літа я прожив на селі.

Життя тогочасне селянське при кріпацькій обстановці панського побуту, з великою двірнею, чималим штатом дівчат-челядинок, котрі мали все волю безборонно співати, грища розводити, – це мало найголовніший вплив на моє пройняття щиро народною ліричною та обрядовою музикою. Мої батьки не тільки не забороняли тих забав, але, навпаки, скликали були мало не щовечора дівчат у покої.

Няньчині співи та казки незгірше від дівочих мали великий вплив на уклад мелодійний і ритмічний у моїх пізніших музичних утворах.

Живучи з батьком-матір'ю у війську, доводилося мені трохи не щораз виїздити на так звані смотри. Там музика, й не одна, виграє різні дотичні до військових екзерцицій (вправ. – Країна) речі: марші, бігові, прудкі алюти, галопи. Щоразу, повернувшись додому, всі ті мелодії вроджалися під моїми пальцями, немов зняті з партитури.

Перша наука в музиці дісталася мені від матері, котра замолоду добре грала.

Київ мав переважний вплив на мій світогляд. З безідейного всеросійського панича, яким я прибув із Харкова, я стався в Києві новим чоловіком. Поміж палким і щирим товариством земляків-студентів я пізнав нове, незнане досі життя. Я постеріг, що я є, де я, в якому краю живу, серед якого люду, чим винен тому людові. Вперше мені наука, музика, талант стали у пригоді ділові.

На чужині привітний чоловік цінніший всякого золота.

Біда мені прожити кілька днів без рідного слова.

Творчість і виконавство – два різних завдання. Але чому б не володіти ними обома, коли є випадок, можливість і вміння. Одне іншому не повинно перешкоджати.

Людей слухаю, а свій розум докладаю і міркую, як краще для себе. Це мудре, практичне правило для всіх однаково святе й корисне.

У терпінні пізнаються людина та благородство її природи. Правда свята не загине, рано чи пізно вона винирне. А ті негідники, стягнені всякими неправдами та принизливими межами щасливчики, ковтатимуть давучі пілюлі сорому й усвідомлення беззаконності їхнього стягнення.

Мова, яка стосується мистецтва, не така хитромудра й легко засвоюється усіма.

У нас на Вкраїні доволі одного погуку, щоб чоловіка з місця скасувати та пустити без шматка хліба.

Кожний талант, а надто великий, потребує здорового присуду – навіть суворого, гострого. Тим більш він дужчає, більш скріпляється.

Наші родинні, нутряні, міські стосунки від кількох вже років стали тяжкі, сухі, байдужі. Ми можемо місяцями не бачитися, і це не вважатиметься за щось незвичайне. З минулих часів, бувало, хоч раз-двічі на рік ми обов'язково їздили – чи то в чоловічому винятково гурті, а чи теж і з жіноцтвом – на прогулянки. Тепер же від кількох літ немає про це все і згадки. Чи то старість, чи то уніформ чиновно-вчительський заїв, а чи просто послабили ми зв'язки межи своїх же людей.

Писати по-московському – це єсть вплив "тлетворной российской цивилизации", котра рознароджує все, що є неросійське.

Філологи, археологи й інші "логи", мнучись і постачаючи вчені висліди й праці, живого практичного діла не давали й не дадуть.

Я у своїй творчій діяльності не так густо-рясно печу твори, як пекар хліб.

Жива сила, добрий розум і порада в товаристві – не останнє, перше діло.

Коли я себе вважаю правим, я додержую своєї амбіції та, звичайно, перший зроду не піду на мир.

Я завжди радий буваю, коли хто з молодих, не вповаючи одразу на свої слабі сили, вдається за порадою до людей, спокушених практикою. Радо я з такими людьми поділяюся, радо ясую їм власні помилки, які звичайно переходив у дорозі своїх праць і од яких одхрестивсь, пізнавши певну в людей дорогу. Veritas (істина. – Країна) перш над усе.

Тяжко не подобаю, коли мені підлещують. У суворій, часом і гострій критиці своїх блудів знаходжу єдиний і виключний шлях і критерій до перфекціонування.

Треба школи, та ще й доброї, тяжкої школи, а після неї доброго, уважного й нелегкого досвіду, доки через терновий шлях невдатності, гірких розчарувань, порожніх поривань висвятитеся на щось, може, путнє. Еге! Це не те, що, мовляв, "круть-верть, у черепочку смерть!"

Народна пісня споріднила мене з людом. Мене, мимохіть одірваного від свого "найменшого брата" силою верстової відрубності й цивілізації.

Я взяв у німця науку його про музику. Вернувсь додому та й став за поміччю тієї науки над своїм добром працювати, не знімечуючи своєї пісні. Може, який час був під впливом чужої науки, а далі вже ясно одмежував собі, де моє, а що не моє.

Світ нашим землякам видається завжди милішим і яснішим, коли він шириться і лунає здалеку, з іншої країни. Наш чоловік сам себе не взнає за гідну істоту. Треба, щоб хтось збоку взнав, виголосив – тоді й ми, усе ж скоса, поглянемо на свого чоловіка.

Можу й мушу себе взивати яко щирий українець, але, крий Боже, не українофіл. Українофілом може бути великорос, єврей, поляк – але українцеві не приходиться. Це все одно, якби поляк був полякофіл, великорос – русофіл. Це ж нісенітниця, чорти батька зна що!

Те, що мусить животіти, не повинно згинути. Тільки не треба марно до неба руки здіймати й гадати, що коли не зараз зроблено, то вже й пропаще.

Дружина моя – істинна героїня-жінка. Що за товариська людина це була! Мою ідею служіння батьківщині вона сприйняла всією душею і допомагала мені як ніхто. Я готовий вважати, що вона зобов'язана цьому своїм напівпольським походженням, де ідейність у жінці та свідомо-національна ідея особливо сильні.

Злагода – то душевний супокій, згода думок і серця. Вона потрібна так само, як і здоров'я.

Ніколи не пізно наукою збагачувати світогляд.

Європа мало не все промовила вже світові у творах величних своїх геніїв. Нам же ще хіба тільки між люди припадає доба з'являтися.

Робіть, коли маєте охоту.

Щоденник укладено за автобіографією та листами Миколи Лисенка

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

×