"Українці – найбільший народ, який хотіли знищити у ХХ столітті"

Прихильники комуністичних ідей почуваються в сучасному світі комфортно

Поняття "геноцид" порівняно молоде в історичній науці. Навколо нього час від часу виникають дискусії. Чи потребує воно коригування?

– Чіткого визначення немає. Слово функціонує у трьох площинах – юридичній, політичній та публіцистичній. На жаль, ним зло­вживають. Кажуть про "бюджетний геноцид", "пенсійний геноцид". Була реакція Українського інституту національної пам'яті з проханням не використовувати в публіцистичному сенсі слова "геноцид" або "Голодомор".

Термін запропонував польсько-американський правник єврейського походження Рафал Лемкін. Говорив, що геноцид – це фізичне винищення людей або створення умов, у яких вони вмирають. Не обов'язково нації. У поняття включав і етноцид. Це не завжди вбивство. А руйнування культури, національної та етнічної ідентичності. Люди залишаються живими, але відмовляються називати себе українцями чи курдами.

У Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948-го зафіксували дещо інший зміст. Документ стосується знищення національних, етнічних, расових і релігійних груп.

Зміст поняття "геноцид" змінився на рубежі ХХ та ХХІ століть. Після того як були ухвалені судові рішення у справах про масові злочини в колишній Югославії та Руанді. Міжнародний трибунал 2 вересня 1998-го виніс вирок вчителеві й політику Жанові Полю Акаєзу: винний в організації зґвалтувань жінок племені тутсі в провінції Таба 1994 року. Суд визнав, що масові зґвалтування слід вважати різновидом геноциду.

Німецький суд міста Дюссельдорф 26 вересня 1997 року засудив до довічного ув'язнення боснійського серба Ніколу Йоргіча. Протягом весни–осені 1992-го на території Боснії та Герцеговини він брав участь у вбивствах і масових депортаціях несербського населення. Вирок наголошує, що геноцидом є не лише масові вбивства, але й етнічні чистки. Тепер геноцидом називають і примусові депортації.

 

В Україні Голодомор визнали геноцидом 2006 ро­ку. Після того це зробили Австралія, Ватикан, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Угорщина, Португалія, США. Чому це важливо?

– Визнання Голодомору геноцидом – утвердження історичної справедливості не тільки в національному, але й у світовому масштабі. Найбільшою політичною несправедливістю ХХ століття стала відмова великої частини еліт країн Заходу однаково трактувати злочинну ідеологію нацизму та комунізму.

Нацизм – затаврований. Його політичний вплив дорівнює нулю. А прихильники комуністичних ідей почуваються в сучасному світі цілком комфортно. Хоча ліва ідея спричинила насильницьку смерть більшої кількості людей. Та комунізм не зазнав такого морального осуду. Поширення інформації про Голодомор у світі й визнання на міжнародному рівні знищення українців у 1932–1933 роках актом геноциду наближають момент, коли солідаризуватися з комуністичною ідеєю буде настільки ж неприпустимо та непристойно, як із нацизмом.

Чим Голодомор відрізняється від інших геноцидів?

– Усі визнані на міжнародному рівні випадки геноциду ХХ століття мають спільні риси. Це багатошарове історичне явище не можна зводити тільки до фізичного винищення великих людських груп. Геноцид готують задовго до того, як почнуть убивати. Починається з появи ідеології, яка визначає призначену на винищення групу, маргіналізує її, легітимізує поведінку організаторів геноциду.

В Україні з моменту встановлення радянської влади в 1920–1921 роках цькували "петлюрівців". Згодом "куркулів" і "шкідників". На початку 1930-х сталінська пропаганда подавала усіх українців як потенційно підозрілих. Американська соціологиня Гелен Фейн відзначала, що тих, кого будуть нищити, спочатку мають "віктимізувати". Це свідоме формування соціальних умов, які блокують співчуття до представників певної групи. Вбивства представляють як логічний і неминучий крок. У Голодомор непоодинокими були заяви більшовицьких лідерів, що це "війна проти куркулів". Так називали практично всіх українців. Вони нібито самі винні, що гинуть.

Особливість Голодомору в тому, що українці – найбільший народ, який хотіли знищити у ХХ столітті. На територіях, де він відбувся, жили понад 25,5 мільйона українців. Вони становили майже 80 відсотків жителів УРСР. На територіях, де винищували вірмен, їх було 39 процентів. Євреї, тутсі чи цигани – до 10 відсотків населення регіонів, де був геноцид.

Чому взялися нищити народ саме голодом?

– Це найдревніша й найдешевша зброя. Дотепер потенційно небезпечна. Смертність від голоду легко видати за результат негативних природних обставин.

Першим геноцидом ХХ століття є винищення африканських племен гереро і нама в Німецькій Південно-Західній Африці у 1904–1907 роках. Війська придушили по­встання. Частину чоловіків убили. Жінок, старих і дітей вигнали в пустелю Калахарі. Там вони загинули від голоду та спраги. Втрати народу гереро – 65 тисяч, нама – 10 тисяч. Майже 80 відсотків жертв померли в пустелі.

Від голоду загинули більш як третина вір­мен під час геноциду в Османській імперії. Після депортації їх поселили в концтаборах на території Іраку та Сирії.

Понад 30 відсотків євреїв у гетто чи концтаборах зазнали голодної смерті. Ще більше було таких жертв у Камбоджі у 1975–1978 роках. Голод – важливий складник геноциду на острові Тімор, який влаштовувала Індонезія, та у провінції Дарфур у Судані, де мусульманський уряд винищував місцевих анімістів (вірять, що предмети, природні явища, тварини наділені душею. – Країна).

За роки радянської влади українці пережили голод тричі. Чи всі вони підпадають під категорію геноциду?

– І в 1921–1923, і в 1946–1947 роках був штучний голод. Але я наполягаю, щоб Голодомором ми називали саме геноцид 1932–1933 роках.

Голод 1921–1923 років був наслідком збігу обставин. На частині України була засуха. І радянська влада конфіскувала в селян зерно. Частину відправляли в Росію. Більшовицькі лідери вважали, що важливіше втримати контроль над Москвою та Петроградом, нагодувати їх. Щоб не ділитися міжнародною допомогою з українцями, більшовики до січня 1922 року не визнавали голоду в Україні. Зробили це лише після того, як уряд УНР в екзилі привернув увагу європейського співтовариства.

Тоді загинули 3,5 мільйона українців. Голод був інструментом придушення партизанського спротиву. У багатьох районах радянська влада не поширювалася далі за повітові центри. Повстанців годували селяни. Коли харчів не вистачало, загони мусили розходитися. Додатковою метою була конфіскація церковних цінностей і ліквідація впливу церкви на населення. Народ тоді не збиралися винищувати, тому це не геноцид.

Від повоєнного голоду померли 1,5 мільйона. Причиною стали надмірні вилучення хліба для підтримки прокомуністичних режимів у Болгарії, Чехословаччині та Польщі. Там люди були незадоволені втратою частини суверенітету. СРСР надсилав їжу, щоб купити лояльність і показати переваги союзу з Москвою.

У Західній Україні після війни тривав партизанський рух. Більшовики мали намір використати голод проти нього. Але саме УПА не допустила, щоб у 1946–1947 роках він поширився на західноукраїнські землі.

Геноцидом безсумнівно був Голодомор 1932–1933 років. Йосип Сталін побоювався виходу України зі складу СРСР. Так хотів убезпечитися від цього.

 

У світі дослідники продовжують вивчати психічні особливості вже четвертого покоління жертв Голокосту. Які наслідки Голодомору недостатньо досліджені?

– Бракує праць з історії Голодомору, написаних соціологами, соціальними психологами, антропологами чи фахівцями інших суспільних дисциплін. Але те саме колись було з Голокостом. Здається, його всебічно досліджували завжди. Це не так. Із 1945-го по 1989 рік написали стільки ж праць з його історії, що й за 1990–2000 роки. Зацікавлення почало зростати у 1960-ті. Стало трендом наприкінці 1970-х. А в 1990-ті – потужною науковою індустрією.

Українські студії над Голодомором повторюють ту ж траєкторію. Вивчення наслідків ускладнює те, що на трагічний досвід цього періоду в українців наклався вплив радянських репресій, Другої світової війни і відбудови. Це багатошарова травма.

Фахово подає наслідки геноциду Олеся Стасюк у роботах про деформацію традиційної української культури в результаті Голодомору. Ще відзначу дослідження Віталія Огієнка про психологічні зміни українців у другій половині ХХ століття.

Торік у Німеччині петиція про визнання Голодомору геноцидом отримала необхідну підтримку. Комітет бундестагу почав її розгляд. Того ж дня МЗС Німеччини виступило проти. Наш посол Андрій Мельник звинуватив у цьому німецько-­українську комісію істориків. Які висновки можемо зробити з цього випадку?

– Німеччина не визнала Голодомору актом геноциду. Петиція – це наслідок великої активності української громади у країні, зібрали 73 тисячі підписів за потрібних 50. Документ вивчають. Ця процедура почалася 24 жовтня 2019-го. Зазвичай триває рік, але може й більше.

Скандал стався через пасивність комісії істориків. Її створили 2015 року для поширення знань із німецької та української історії в обох країнах. Отримала патронат із боку міністерств закордонних справ. Переважно надавала фінансування дослідницьким проєктам. Вони найбільше стосувалися історії Другої світової війни, німецької окупації та Голокосту в Україні. Але, заявлялося, що комісія має інформувати німецьке співтовариство і про Голодомор. Андрій Мельник стверджує, що звертався до українського співголови комісії Ярослава Грицака з проханням, аби вона висловила позицію з цього питання. Але й українська, й німецька сторони самоусунулися. Фахівці німецького МЗС висловлювалися нефахово та без знання історичних фактів.

Берлін визнав геноцид африканських народів гереро і нама та вірмен в Османській імперії. Пояснюють, що в першому Німеччина була винна, а в другому – союзником винуватця. Цього буцімто не було у випадку з СРСР. Але під час Голодомору Радянський Союз мав союзницькі відносини з Німеччиною. Працювали військові школи для льотчиків у Липецьку та для танкістів у Казані. Відбувалися обміни військовими місіями. Німеччина проєктувала для СРСР підводні човни.

У Німеччині велика толерантність до злочинів комуністів. Також Берлін вразливий щодо Голокосту. Політики бояться образити євреїв. Ті виступають проти порівнянь будь-яких випадків масового знищення з Голокостом.

Противники визнання Голодомору геноцидом посилаються на загальні тенденції браку продовольства у СРСР, зокрема на голод у Казахстані.

– Там не були заблоковані кордони. Країна була автономією у складі Росії. Багато тікали в Китай, Іран, Афганістан і Монголію. Щонайменше 453 тисячі вибралися до Каракалпакської автономної області Росії, в Узбекистан, Туркменістан.

Історик Володимир Сергійчук віднайшов в архіві президента Казахстану листування партійного керівництва російських губерній із керівництвом в Алма-Аті. Росіяни запитували, коли заберуть своїх біженців. Із Казахстану через голод утекли майже 2 мільйони людей, померли від 1 до 1,7 мільйона. Серед них було близько 300 тисяч українців, яких переселили туди до 1917-го.

На порталі Change.org з'явилася петиція про внесення терміна Holodomor у найбільші англійські словники. Які шанси, що це станеться?

– Усі авторитетні словники є в електронному форматі. Тому внести термін нескладно. Петицію створила Канадсько-українська фундація. Злочин Голодомору представляють у контексті захисту загальнолюдських прав.

Зі словниками українці йдуть шляхом вірмен. Вони поки що не добилися включення визначення "Мец Єґерн" (назва геноциду вірмен в Османській імперії. – Країна), але ним почали користуватися американські політики. Коли Барак Обама говорить про Мец Єґерн, то зрозуміло, що він приєднується до вірменського бачення цих подій. Бо є і протилежний погляд. Туреччина не визнає геноциду. Стверджує, різанина була з обох боків.

Запровадження слова в англійську, мову міжнародного спілкування, свідчитиме: наш дискурс поширюється серед інших країн. Якщо у визначенні буде слово "геноцид" – це дасть можливість утвердити український погляд на подію.

Чи достатньо Україна приділяє уваги Голодомору?

– Останні 15 років вражають прогресом у відновленні пам'яті про трагедію. Вже понад 80 відсотків українців не мають сумнівів, що Голодомор був геноцидом, визнають його злочином.

Менші успіхи в поширенні інформації – на міжнародній арені. Послідовну інституційну роботу підмінюють щорічними ювілейними траурними заходами. Рятувати ситуацію мусять дипломати. Ініціативу проявляє Андрій Мельник у Німеччині. Ігор Осташ працював у Канаді, а зараз у Лівані. В обох країнах досяг помітних результатів в інформуванні про Голодомор.

Історична політика часто стає заручником політичної доцільності. Пропагування історії в багатьох асоціюється з правоцентристськими партіями. Коли до влади приходять їхні опоненти, як у часи Януковича чи зараз, ця увага слабне.

Майже 30 років шукаємо національну ідею. Чи може Голодомор стати об'єднавчим чинником?

– Є багато наукових досліджень інтегрувальної ролі Голокосту для євреїв. Їхні громади у різних країнах стають більш світськими, релігія втрачає вплив. Юдаїзм втратив роль об'єднавчого чинника.

В Україні релігійність продовжує утримувати високі позиції. Російська агресія також посилює єдність країни. Немає ні потреби, ні умов, щоб спільна пам'ять про Голодомор стала осердям української національної ідеї. Трагічна подія навряд може бути позитивним об'єднавчим чинником. Але пам'ять про геноцид, відчуття, що ти належиш до народу, який винищували тільки за те, що це українці, є суттєвим елементом національної ідентичності.

×