Постає питання реструктуризації Європи та посилення системи безпеки на східних кордонах. Роль України в цих процесах – одна з ключових, – говорить філософ Тарас Бебешко
Голова Європейської Ради Дональд Туск, виступаючи у Верховній Раді 19 лютого, сказав, що Україна під час Революції гідності довела свою справжню європейськість. Мовляв, у часи російської агресії, ЄС має демонструвати безумовну підтримку Києва: "Тільки той, хто солідарний з Україною, має право називатися європейцем. Хто готовий продавати Україну – продає майбутнє Європи". Підтримка ЄС відповідає словам Туска?
– Євросоюз допомагає, як може. Ми хочемо більшої підтримки і суворіших санкцій. Але баланс у світі та геополітика вимагають від наших партнерів стриманості.
Є декілька перепон. Починається системна світова криза. Країни шукають нові шляхи організації соціального гуртожитку. Відповіді на цей виклик ще немає. Нерозуміння, куди рухатися далі, заважає Євросоюзу допомагати ефективніше. Вони не знають, що робити, щоб світ не скотився у війну всіх проти всіх. Зараз загроза дуже суттєва.
Багато подій у ЄС нагадують політику пізнього СРСР. Вони не можуть знайти баланс між свободами й відповідальністю людей перед суспільством, між спільним і приватним. Обмежують доступ до інформації, бо вона може викликати хибні висновки. Це йде врозріз із принципами плюралізму – зворотна сторона толерантності. Відбувається селекція цінностей.
Ініціатори таких змін вважають, що роблять це для захисту громадян. Але у підсумку отримуємо величезну дискримінацію. Наприклад, негативне ставлення до курців чи м'ясоїдів. Починається подібна кампанія стосовно цукру. Людям хочуть нав'язати, що солодке вбиває. Це – визначення ворога й дискримінація. Якщо кажемо про реальну толерантність, то треба створити умови, де різні цінності можуть повноцінно співіснувати. А не домінувати одна над одною.
Росія обрала антиправовий шлях варварства й ігнорує всі світові норми й домовленості. Сміються над життям своїх громадян та інших держав. Щастя – у невіданні. Але решта цивілізованого світу продовжує пошуки нової моделі існування.
Туск дав українцям п'ять порад: сперечайтеся в міру, не піддайтесь "наркотику" націоналізму і популізму, бережіть демократичні цінності, будуйте разом доброчесну державу, повірте у молодь. Наголосив на найбільших наших проблемах?
– Це проблеми не тільки України, а й усього ЄС. Молодь занедбана в Європі навіть більше. Наше молоде покоління активніше. Ми ще не такі зарегульовані й унормовані. Наша молодь використовує протестну енергію позитивно. Порівняйте Майдан і протести "жовтих жилетів" у Франції. За час Революції гідності розбили одну вітрину. У Франції трощили і грабували магазини. Вони конвертують енергію спротиву в агресію. Нам поки що вдається направляти її на творчість. Молодь Європи загнана в дуже вузькі рамки. Чітко визначено, що є нормою, а що – ні. Чим відрізняється дискримінація курця від дискримінації за расовою ознакою? Нічим.
Щодо популізму й націоналізму – це проблеми редукції (спрощення. – Країна). В Європі вигідні умови для їх розвитку. Здоровий націоналізм не означає зверхності. У ЄС через бажання нормувати все, скорочувався простір для інакших проявів. Усі хочуть бути багатими й нічого не робити. Популісти користуються цим примітивним бажанням.
Будь-яка держава, яка іменує себе республікою, є акціонерним товариством. Кожен громадянин має право на дивіденди. А їх привласнюють урядові організації, а не розподіляють напряму. Усі ці інтриги обумовлюють пошук нової системи співіснування. На цьому тлі утворюється піна, яка піднімає нагору непотріб популізму.
Якби ті, хто називають себе українськими націоналістами, почитали з олівчиком В'ячеслава Липинського і Дмитра Донцова (теоретики українського націоналізму. – Країна), змінили б свої погляди. Але теперішній український і світовий націоналізм спирається на гасла і не заглиблюється далі.
Вступ України до ЄС підтримують 57,7 відсотка людей, проти – 23,6, за результатами опитування соціологічної компанії Seetarget. Це наближає нас до Євросоюзу?
– Що буде з ЄС найближчим часом, ніхто не знає. Брекзит, який організували у тому числі й за російські гроші, показав нестійкість європейської системи. У ліпші часи гроші не допомогли б розхитати ситуацію. Тому нам не варто поспішати ставати частиною цієї системи. Треба почекати і зрозуміти, який шлях обере Європа.
Яке місце у світі було б оптимальне для України? Чого варто прагнути?
– Східноєвропейські країни, і ми в тому числі, добре пам'ятають радянське правління та імперський досвід. Тому зараз постає питання реструктуризації Європейського Союзу та посилення системи безпеки на східних кордонах. Вірю, що роль України у цих процесах – одна з ключових. Ми можемо стати основою, яка об'єднає Східну Європу у складі ЄС, якщо він діятиме за правилами конфедерації. Буде політичний та економічний союз з урахуванням регіональної специфіки. ЄС не розвалюється, він перевтілюється.
На якому етапі шляху до Європи Україна перебуває зараз?
– Ми близькі до утворення Балто-Чорноморського союзу, який буде в тісній інтеграції з ЄС – аж до членства. Але з окремим представництвом. Це історичний процес. Ми давно маємо зв'язки з поляками, прибалтами. Білоруси зараз, на жаль, відрізані від цього. Країни Балтії, Польща, Словаччина, Україна можуть стати новим утворенням. Можливо, долучаться Молдова та Румунія. Але для цього треба вирішити питання Придністров'я. У серці європейської спільноти не може бути такої виразки. Думаю, скоро це відбудеться. Такий союз буде навіть правильніший за тотальне занурення України в ЄС. У нас панує різноманіття, яке не можна унормовувати. Розмаїття – можливість іти різними шляхами. Це проявляється навіть на побутовому рівні. Кожне село має свої традиційні вишиванки – свій візерунок, крій, техніки.
Які найімовірніші сценарії майбутнього ЄС? Що це означає для нас?
– Почнуться процеси регіонального формування. Відбудуться визнання множинності і відхід від толерантності. Відбудеться кластеризація Євросоюзу. Одним із кластерів буде східноєвропейський, куди належатиме й Україна. Глобалізація вмерла. Було бажання унормувати цінності по всьому світу. Це не спрацювало.
Зараз ми можемо увійти у стадію загального конфлікту і почати з'ясовувати, чиї цінності кращі. Це шлях, яким іде Росія, – скорочення свідомості, підміна її медійними маніпуляціями, щоб люди "хавали" те, що дають. Інший сценарій – пошук і співпраця.
Поняття "цивілізації" залишиться в минулому. Настане час різних порядків. Кожен з яких міститиме різні цивілізації. Це породить множинність, адже для кожного здорові умови життя – це суб'єктивні речі. Хтось не може жити на природі, а комусь урбанізація – тягар. Таке розмаїття – природне для українства. Кластеризація може відбуватися правовим шляхом. Англо-саксонський лад може співіснувати з системою договірного права. Ми звикли думати, що сучасним державам тисяча років. Насправді в історичному сенсі це новоутворення – їм 300 з гаком років.
Ми увійшли до п'ятірки лідерів серед країн, з яких до ЄС надходить імпорт сільськогосподарської продукції. Нас справедливо вважають аграрною країною?
– Те, що ми експортуємо багато сільськогосподарської продукції, не робить нас аграрною країною. Подивіться, скільки всього створюють наші айтішники, на які суми. Більше, ніж сільське господарство. В цьому сенсі можемо говорити, що Україна – експортер живого товару. Ми досі перебуваємо в традиціях однієї моделі. Хочемо знайти ту, яку можна буде просто скопіювати для щасливого життя. Лі Куан Ю (перший прем'єр-міністр Республіки Сингапур, один із творців сингапурського "економічного дива". – Країна) нікого не копіював. Знав досвід інших, вивчав його, але не мавпував. Будував Сингапур, а нам треба будувати Україну.
За яких умов в Україні розвиватимуться новітні технології?
– В Японії ви не знайдете туалету без електронного стільчака. Його пульт керування наче клавіатура на комп'ютері. Але це в мегаполісах. По селах люди досі живуть у мазанках під очеретяною стріхою. Новітні технології – це зброя, яка має два леза. Найдешевший мобільний зв'язок у країнах, які розвиваються. У найбідніших. Це не тому, що вони не можуть платити. Це – система контролю. За кожною технологією зараз стоїть певний засіб стеження. У Китаї вже були експерименти щодо введення соціальної оцінки для всіх людей (2020-го планують постійно наглядати за людьми через вуличні камери. За отриманими даними кожен громадянин матиме "рейтинг довіри". Він впливатиме на багато аспектів життя. Наприклад, на можливість отримати кредит, влаштуватися на роботу. – Країна). Це стало можливо саме через розвиток технологій. Тож вони не тільки корисні. За допомогою смартфонів можна відстежувати наше місце перебування з точністю до метра. В Україні, на щастя, панує досить утилітарне ставлення до ґаджетів. Можемо жити без них. У нас досі переважає жива комунікація. Це чудово.
Яким ви бачите майбутнє України? Ви казали, що це "рай рибалок-курців". Поясніть.
– Я казав про свій особистий рай. Мій рай там, де можна ловити рибу й курити. Але це не для кожного. Не треба робити рай для інших – у вас не вийде. Кожен має сам створити власний. У моєму зможуть вижити далеко не всі. Але нічого поганого в цьому теж немає. Нам вистачить місця.
Дуже багато речей перебільшені. Демографічна криза на планеті – одна з них. Природа схильна до унормовування популяції. Тож критично багато нас ніколи не буде. Місця вистачить усім. Зміниться структура населення. Буде концентрація людей у містах. Це звільнить великі простори для тих, хто надає перевагу самітництву. Ми неефективно ставимось до просторового ресурсу. Якщо вийде сформувати правила на партнерських засадах, місця вистачить усім.
Україна розвивається в оптимальному напрямку? У чому це проявляється?
– Болісно, але правильно. А держава як форма організації суспільного гуртожитку відімре. Вона виникла в результаті змови сюзеренів 300 років тому. Це типовий "договірняк олігархів". Зараз цей формат нав'язують як єдино можливий.
Ми зберігаємо своє розмаїття. Попри історичні негаразди, війни, Голодомор українство є як реальний факт. Це круто. Багатьох націй, які були сильніші за нас, уже не стало.
Які головні проблеми заважають нам стати успішною країною?
– Редукція і спрощення – це світовий тренд, який зачіпає і нас. Викликає агресію, злочинність. Відкрийте Facebook – там дуже багато ненависті. Якщо написати "Какое небо голубое", зразу спитають, чому російською і чому цитата з радянського фільму. У нас побутує однобоке сприйняття. Або зрада, або перемога. Але світ не чорно-білий. Росія та Захід вкладають величезні гроші, щоби вписати Україну у свою модель існування. Це велика проблема.
Які історичні уроки недостатньо добре вивчило наше суспільство? Можливо, є якісь помилки минулого, які ми повторюємо сьогодні?
– Усе в минулому – правильно. Воно зробило нас такими, які ми є. Досвід був різний: радянський, імперський, козацький, князівський. Усе це залишило певний слід. Треба зрозуміти, що не існує єдиного правильного шляху.
Головний урок – бути собою на своїй землі. Кожна людина інтерпретує історію по-своєму. Ми бачимо велич історичних постатей. Але вони такі самі живі люди. Князь Володимир обрав нам християнську віру, бо візантійські попи були всі в золоті та мали гарні храми. Це нормальна поведінка живої людини.
Розвинені країни в моделюванні майбутнього враховують фактор глобальної зміни клімату. Чи достатньо цьому приділяють уваги в Україні? Чому це так важливо?
– Питання природи в Україні залишається ресурсним. Ставлення до неї – споживацьким. Це нетипово для українства і не відповідає сучасним трендам. Світ відходить від ресурсного ставлення до природи. Намагається вибудувати партнерські стосунки. Але для більшості людей природа досі лишається ресурсом, який треба поділити, приватизувати і спожити.
В Україні великі екологічні проблеми через окупацію та припинення природоохоронних заходів. Відбувається підтоплення в шахтах, хімічне забруднення, яке може призвести до смерті десятків тисяч людей. Окрім того, що росіяни розв'язали війну, вони заклали велику екологічну бомбу на Донбасі. Може вибухнути на пів-Європи. Це робиться умисно, не дивлячись на те, що Росію теж зачепить. Також у нас є проблеми зі спустелюванням Миколаївської області. Поява нових хвороб – наслідки зміни клімату.
На що українцям варто в першу чергу звернути увагу у взаємодії з природою?
– Зрозуміти, що екосистема – не ресурс, а партнер. Має бути обмін – якщо щось беремо у природи, треба щось дати їй у відповідь. В Україні необхідно провести програму великого прибирання. Ми стільки накидали сміття усюди, що волосся стає дибки. Величезна кількість сміттєвих полігонів, у річки та озера скидаємо свої промислові відходи.
Треба вирішити питання з дніпровським каскадом. Річка вмирає, через 20–30 років це буде каскад боліт. Необхідна програма реабілітації Дніпра. Слід терміново припинити вирубувати карпатські ліси, бо отримаємо скелясті гори, з яких позмиваються всі ґрунти. Це порушить усю кліматичну ситуацію в цьому регіоні.
Чим українські цінності відрізняються від російських?
– Не варто говорити про відмінність у цінностях. Головне – різниця у поводженні з ними. Перші можуть бути дуже подібні. Питання в тому, як ми їх реалізуємо. Українці діють за принципом Леся Подерв'янського, який в трохи різкішій формі сказав: дайте нам спокій. Росіяни мають інше ставлення. У слові "государство" ключовим є поняття государя. Звідси йдуть запрограмовані надії на доброго царя-батюшку чи непогрішного президента й духовні скрепи.
Українці дуже адаптивні на індивідуальному рівні, але як спільнота – зовсім навпаки. Ми можемо поїхати в будь-який куточок світу, асимілюватися там та комфортно існувати. А колективно нас важко асимілювати. Це показує історія.
До чого вже зараз слід готуватися людям? Можливо, варто опановувати нові професії? Які саме?
– Є три класичні стратегії поведінки. Перша – делегування. Віддайте право за вас вирішувати комусь і сподівайтеся, що він прийме правильне рішення. Друга – адаптація. Вигинаєте спину і пристосовуєтесь до нових правил життя. Третя – інноваційна. Наш шлях – це проявлення і творення інновацій.
5 
35413
Коментарі