"У сімнадцять років обирати спеціальність – неправильно, це суперечить європейським стандартам"

Через дистанційне навчання втрачаємо елемент соціалізації, формування спільноти, навичок групового навчання, спілкування з однолітками і викладачем, – каже заступник міністра освіти і науки Михайло Винницький

Цьогоріч стартує освітня реформа. Які основні зміни відбудуться у вищій освіті?

– Прем'єр-міністр Денис Шмигаль анонсував старт освітньої реформи, але насправді це продовження еволюційного процесу, що тривав пришвидшеними та пригальмованими темпами останні 10 років.

 

Закон "Про вищу освіту" ухвалили 2014-го, згодом до нього вносили багато правок у зв'язку зі змінами потреб і системи. Нині починається черговий пришвидшений етап, третій. Перший був у 2014–2016 роках, другий – у 2019–2020 роках. Ідеться про рух до європейської інтеграції. Ми подолали чималий шлях. Сьогодні в нас немає ні спеціаліста, ні кандидата наук – незрозумілих для європейського простору ступенів вищої освіти. Є бакалавр, магістр, доктор філософії. Якщо говорити про базові критерії Болонського процесу (процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, який стартував 1999-го. – Країна), то Україна повністю інтегрована в нього. Ми запровадили кредитну систему – це означає, що студенти можуть бути мобільні. Можемо зараховувати європейські кредити, наша молодь може навчатися в Європі, європейська молодь – у нас. Діє закон про індивідуальні освітні траєкторії, завдяки якому ми відходимо від такого радянського рудимента, як група, одногрупники. Індивідуальні траєкторії передбачають відхід від групи до індивідуального навчального плану. Кожен студент отримує такий план і формує набір предметів, включаючи обов'язкові. Сьогодні студент перебуває на заняттях з однією групою, завтра – з іншою. Така система діє на Заході. Для нас це передбачає зміну освітніх стандартів та процесів у навчальних закладах, а також інший підхід до формування того, що називається "спеціаліст". Раніше це поняття підіймали на п'єдестал. Тепер же йдеться про створення освітньої програми, що існує між спеціальностями, – так званої міждисциплінарної програми. Моя дочка цього року вступатиме до вузу. Вона – гуманітарій, на відміну від сина, що нині опановує фізику. Але чи вона історик, чи філософ, чи соціолог, чи політолог – життя покаже. У 17 років обирати спеціальність – неправильно, це суперечить європейським стандартам. Індивідуальні траєкторії передбачають, що моя дочка може вступити на гуманітаристику й за рік-півтора обрати найближчу для себе спеціальність. В Україні є декілька закладів, що експериментували з такою системою. З 2025 року вона стане поширеною, з'являться міждисциплінарні програми бакалаврату.

Можете назвати заклади, де діє ця система?

– З нею експериментує Києво-Могилянська академія. Подібна інноваційна програма гуманітарних наук Artes Liberales діє в Українському католицькому університеті у Львові. Деякі натяки були в Острозькій академії. Але все це вже виходить у практичну площину й перетворюється на стандарт того, що ми робитимемо загалом у країні. Індивідуальні траєкторії – це особлива відповідь для невеликих закладів освіти, які мають або знайти свою унікальність, або приєднатися до більших закладів. Тож ідеться про укрупнення мережі вузів.

Недавно в другому читанні ухвалили закон про зміну ролі викладача. Попередньо у вищій освіті він кваліфікувався як "науково-педагогічний працівник". Відтепер у вузах може з'явитися науковий, науково-педагогічний або педагогічний працівник. Останній працює лише в навчанні, не займається наукою, тобто це практик, який несе свої знання в аудиторії.

Також треба змінювати систему фінансування вищої освіти. Реформа і трансформація освіти – безперервний процес, що передбачає європеїзацію та автономію закладів вищої освіти й суб'єктність студента, який вибирає і є відповідальним за свій вибір. За цей вибір змагаються викладачі, за те, який курс оберуть студенти.

Також упроваджуємо більше дуальної освіти (поєднує навчання у вузах із навчанням на робочих місцях. – Країна) спільно з роботодавцями. Ми говоримо про світоглядну – національно-патріотичну – компоненту всередині освітнього процесу. Нас очікує велика зміна у військовій освіті.

6 червня Верховна Рада проголосувала закон про підтримку наукової роботи у вузах, що передбачає зменшення навчального навантаження на викладачів, щоб вивільнити більше часу для досліджень. Чи працюватиме ця новація в умовах війни?

– Робота викладача в університеті ніколи не зводиться до викладання. Якщо він лише викладає, то це педагогічний працівник. Він або може займатися паралельно практикою, або він учитель і матиме більше навантаження, ніж науково-педагогічний працівник. Останній традиційно мав 600 годин навантаження на навчальний рік. Від кількості годин залежала його ставка. Якщо мав 300 – значить, працював на пів ставки. Тобто ми ставили певні умови наукової роботи, але платили тільки за навчальну компоненту. Кар'єрне зростання було пов'язане із захистом дисертації. Ця система сформувала мотиви до псевдонауки. Тепер в умовах воєнного стану маємо велику кількість викладачів, що за кадром займаються різними інноваціями – дронами, РЕБом, кібер­безпекою, а також забезпеченням тилу. Освітню систему в широкому розумінні заглиблено в оборонний комплекс. Велика кількість інновацій виходить саме із закладів вищої освіти. Дрони, що вражають на відстані понад тисячу кілометрів, – це розробки українських вузів. Закон, про який ми говоримо, має затвердити реальність, у якій людина працює і як науковець, і як викладач, а також дати стимули, щоб на­укова робота була реальна, а не для галочки.

Міністерство освіти рекомендувало вищим навчальним закладам розпочати навчання із серпня та зробити суботи робочими днями.

– Це вимушений крок в умовах війни. Реальність така, що більш як половину енергетики в Україні знищено. І за шість-вісім місяців її не відновиш. Багато регіонів не матиме тепла взимку. Ці місяці в освіті будуть кризові. Маємо переживати за студентів, і не тільки за тих, які сидітимуть у холодних аудиторіях. За чотири роки ми навчилися працювати онлайн. Але якщо в нас будуть холодні квартири, буде не до навчання. Тому й з'явилася ця рекомендація. Очевидно, вона не стосується Ужгорода, Чернівців, Івано-Франківська, де ситуація не така, як у Харкові, Запоріжжі та Миколаєві. Остаточні рішення щодо навчального процесу ухвалюють самі заклади. Також ця рекомендація не стосується першого курсу – ми не змінюватимемо вступної кампанії, першокурсники прийдуть в аудиторії у вересні.

 

Як дистанційне навчання впливає на якість знань? Чи планується й надалі вдаватися до цієї практики?

– Онлайн не може замінити офлайн-навчання. Складові освіти – це, з одного боку, знання, які загалом можна передати дистанційно, а з іншого – навички і ставлення. Результатом якісного навчання буде певна компетентність випускника. Якщо передання знань можливе в онлайн-форматі, то з навичками і ставленням є проблеми. Ми маємо освітні втрати, пов'язані з ковідом і війною. Втрачаємо елемент соціалізації, формування спільноти, навичок групового навчання, спілкування з однолітками і викладачем у персональному форматі. А також втрачаємо бібліотеку. Саме перебування в ній є частиною досвіду студента у вищій освіті. Тому на початку 2023-го ми спонукали та фінансували будівництво укриттів, щоб максимально повернути студентів в офлайн. Але укриття, що могли бути побудовані у стінах закладів освіти, вже обладнано, а на нові потрібні шалені кошти. Є певна приваб­ливість у навчанні студентів за кордоном. Не тому, що там якісніша освіта, а тому що очна. Добре, що в західних українських регіонах практично всі перейшли на офлайн-навчання, але це неможливо для багатьох київських університетів, не кажучи вже про Лівобережжя і Південь.

Проблемою в українській освіті є кадровий голод. Як можна її вирішити?

– Це більше стосується середньої освіти. У вищій співвідношення на рівні 13,5–14 студентів на викладача, тоді як середнє значення по Європі – 16,5. Є заклади, що шукають якісних викладачів. Але в університетах немає таких проблем, як у школах, де нема ким заповнювати вакансії. У вищій освіті у процесі укрупнення навчальних закладів зросла кількість малокомплектних груп. Є заклади, що мають набір п'ять-шість студентів щороку на певну освітню програму. Це неефективне витрачання бюджетних коштів. Саме тому слід укрупнювати заклади і створювати більші студентські аудиторії. У результаті вивільниться ще більше викладачів. Якщо говорити про стратегію розвитку освіти: коли зросте зарплата у старшій профільній школі, то чимала кількість викладачів вузів пере­йде туди. У цьому немає нічого поганого – демографічна ситуація така, що 15 років тому в нас було 630 тисяч випускників шкіл на рік, а нині 360 тисяч. За 15 років буде 200–250 тисяч – залежно від того, коли ми повернемо окуповані території.

Які особливості зовнішнього незалежного оцінювання цьогоріч?

– Зовнішнє незалежне оцінювання планувалося до вторг­нення і мало стати випускним, а не вступним. Цього року ми мали перейти на європейську систему, де випускник складає зовнішнє оцінювання з п'яти предметів: три обов'язкові – мова, історія, математика та два на вибір. Уже третій рік проводимо національний мультипредметний тест. Чотири роки тому всі випускники країни одночасно складали українську мову й літературу як ЗНО. Тепер неможливо, з точки зору безпеки, зібрати всіх одного дня складати мову. Тому запровадили мультипредметний тест – три предмети обов'язкові й один на вибір. Вступники складають НМТ малими групами в певний час.

Міністерство з питань реінтеграції повідомило, що діти, які навчаються за кордоном, після повернення можуть бути зараховані до українських шкіл, їхні оцінки будуть чинні. Яка ситуація з дітьми, які навчаються на окупованих територіях?

– Наприкінці 2023-го ухвалили закон про визнання результатів навчання, здобутого на окупованих територіях. Він регулює питання не лише школи, а й вищої освіти. Псевдодипломів ми не визнаємо – наприклад, диплом із права, виданий Мелітопольським псевдоуніверситетом. Але наші громадяни на окупованих територіях здобувають певні знання, політично не заангажовані. Ми створили систему переатестації для визнання цих результатів навчання. Щодо школи – громадяни з окупованих територій, які хочуть отримувати освіту в українських вузах, можуть це робити переважно дистанційно: через освітні центри "Донбас-Україна" і "Крим-Україна". Там вони отримають українські атестати й усі потрібні документи для вступу. Є певна процедура введення цих абітурієнтів у наш ціннісний простір, щоб підтримати їх та ознайомити з вимогами вищої освіти України.

Закон про мобілізацію від 18 травня надає відстрочку від військової служби викладачам, аспірантам і студентам денної форми навчання. Водночас студенти, які здобувають другу вищу освіту, можуть бути мобілізовані. Як це вплине на вищу освіту?

– У законі прописано норму, за якою особи, які викладають і мають науковий ступінь або здобувають його, мають відстрочку від мобілізації. На жаль, не всі бажають виконувати конституційний обов'язок захисту держави. Дехто хоче використати це положення, щоб уникнути виконання цього обов'язку. Цього року вперше для вступу в аспірантуру запроваджено єдиний іспит: іноземна мова та тест загальної навчальної компетентності. Для магістрів прохідний бал із цього іспиту – 130 балів, для аспірантів – 150. Вступ в аспірантуру був повністю децентралізований. Уперше впроваджуємо державні засоби контролю за ним. Це пов'язано з балансуванням між потребою держави в мобілізації населення та забезпеченням справедливого вступу та продовженням наукового пошуку й дослідницької діяльності. Нині на єдиний державний іспит – а це магістри й потенційні аспіранти – зареєструвалося 245 тисяч вступників. Це рекордна кількість, удвічі більша за очікувану. Торік було 110 тисяч. Вступ на денну форму аспірантури до воєнного часу становив 5 тисяч осіб – відповідно, ми мали 3200–3300 бюджетників і ще плюс-мінус 1500 контрактників. 2022 року в аспірантуру вступило 15 тисяч людей, 2023-го – 18 тисяч. Серед зареєстрованих вступників три чверті – чоловіки мобілізаційного віку. Це трагедія, бо відбувається дискредитація інституту аспірантури. Це мав бути рівень освіти, необхідний для підготовки потенційного науковця, викладача, людини академічного складу, здатної через дисертацію показати, що може зробити оригінальний внесок у знання своєї галузі. А тут раптом аспірантура стає засобом уникнення виконання конституційного обов'язку. Ми боротимемося з цим явищем через централізовані системи фільтрування.

На який термін розраховано реформу освіти? Яка має бути українська освіта майбутнього?

– Трансформація освіти – нескінченний процес. Ми виходимо на новий рівень освітньої якості – це може бути розвиток дуальної освіти, формування військово-патріотичних настроїв серед студентів, укрупнення навчальних закладів, досконаліша система фінансування, зміна ролі викладача. І кожен цей елемент є складовою системи, що розвивається. Щойно ми запроваджуємо одне, як виникають інші потреби, наступний рівень розвитку. Відбувається комплексне перетворення системи, що стає все ближчою до європейської, яка також змінюється. Освіта є драйвером подальших змін.

Наступ другої армії світу зупинили люди, які вийшли з нашої освітньої системи. Це ознака міцного фундаменту, на якому ми нині зводимо ще кращий будинок.

Передплатити журнал "Країна" можна за посиланням

×