"У нас немає справедливого суду. Але діє вулична демократія"

20 фахових членів Вищої ради правосуддя перевернуть систему, – каже ПРАВНИЦЯ Галина ЧИЖИК

Апеляційний суд Одеси наприкінці травня засудив громадського активіста Сергія Стерненка до одного року умовно замість семи років і трьох місяців, як ухвалив суд першої інстанції. Що показує ця справа?

– Що за сім років після Революції гідності ми не спромоглися побудувати справедливий суд. Не очистили його від негідників, які за вказівками влади готові кидати активістів за ґрати. А також справа Стерненка свідчить, що українці досі готові виходити на протести за справедливість.

Це рішення вважаєте справедливим?

– Цей процес не мав нічого спільного зі справедливістю. Не було довіри ні до суддів першої інстанції, ні до суддів Апеляційного суду. Вони й раніше ухвалювали свавільні рішення.

Чимало запитань про їхні статки. Зловживання підтверджені висновками Громадської ради доброчесності. Та судова система самоочиститися не змогла. Вища кваліфікаційна комісія, яка мала би перевірити цих суддів на доброчесність, завдання провалила. Вони фактично отримали можливість судити довічно. Влада використовує їх у гучних процесах, де потрібні "правильні" рішення.

 

Були чутки, що Сергія Стерненка збиралися посадити. Яку роль тут зіграв тиск громадськості?

– Люди дали зрозуміти владі, що зі свавіллям не змиряться. Думаю, якби не вулиця, Апеляційний суд залишив би чинним попередній вирок. Це були протести за справедливість.

Така позиція стосувалася й інших політичних в'язнів – Юлії Кузьменко, Яни Дугарь, Андрія Антоненка (підозрювані у справі про вбивство журналіста Павла Шеремета в липні 2016‑го. – Країна).

Влада зробила висновки зі справи Стерненка?

– Сумніваюся. Хотілося б, щоб нова влада не повторювала помилок попередників. Поки що Володимиру Зеленському це не вдається.

Уроком не стала і справа Шеремета. Навпаки, влада пішла на ескалацію із суспільством, засудивши Стерненка. Але на Банковій не чекали 10 тисяч протестувальників. Та в питанні переслідування активістів навряд чи щось зміниться. Виходити доведеться ще не на один протест.

Як мала би діяти влада?

– Запустити реформу судової системи. Щоб судді ухвалювали правові рішення незалежно від бажань чиновників. Але цього не сталося.

Українцям потрібна справедливість. Цього не зрозумів президент Петро Порошенко. Був переконаний, що зможе зробити суди підконтрольними. І сам став жертвою цієї системи. Смішно спостерігати за заявами його однопартійців про несправедливість київських судів, які ухвалюють рішення у кримінальних провадженнях, пов'язаних із Порошенком. У вас було п'ять років на реформу судової системи. Вища рада правосуддя і Вища кваліфікаційна комісія суддів були підконтрольні Адміністрації президента, мали можливість очистити її від негідників.

Зеленський може ввійти в історію як президент, який зробив реальну реформу. Має більшість у парламенті, підтримку суспільства. Та, здається, він не розуміє ризиків збереження статус-кво. Владний імунітет не вічний. Коли перестане бути президентом, також може стати жертвою політичних переслідувань.

Справу Стерненка називають політичною. Наскільки суди залежні від вказівок влади?

– Дуже. Це успадкували від Радянського Союзу. Наші судді мають слабкі уявлення про суддівську етику й високі стандарти.

Незалежний суддя одразу стає білою вороною. Отримує сигнал: або ти лояльний до системи, або ми тебе викинемо. Вмикається каральний механізм через Вищу раду правосуддя.

Судовою системою неформально управляють клани. Ними керують впливові судді з вищих судів – Верховного, загальної юрисдикції, господарських, адміністративних. Залежність від влади – похідне.

Вища рада правосуддя – найголовніший орган у системі, який вирішує, кого призначати, звільняти й карати. Вища кваліфікаційна комісія проводить атестації чинних суддів і добирає нових. Але членів в обидва органи призначають за вказівками кланів.

Після 505 днів ув'язнення під домашній арешт відпустили останнього з трьох підозрюваних у справі Шеремета – Андрія Антоненка. За понад рік слідство не знайшло доказів їхньої провини. Хто відповість за місяці, вирвані з життя людей, яких без достатніх підстав кинули за ґрати?

– Це питання до слідчих, прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Нацполіції. Вони досі в суді вимагають посадити людей, винуватість яких під величезним сумнівом.

Насамперед відповісти мав би міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Який у грудні 2019‑го ініціював брифінг, де Андрія Антоненка, Яну Дугарь і Юлію Кузьменко назвали причетними до вбивства журналіста Павла Шеремета. Підозри стосовно них звучали радикально – ніби є беззаперечні докази.

У можливість кримінальної відповідальності для Авакова не вірю. Хоча б звільнення. Але поки що й це не видається можливим.

У квітні президент вніс до Верховної Ради як невідкладний проєкт закону про ліквідацію Окружного адміністративного суду Києва. Він фігурує у скандалах на чолі з одіозним суддею Павлом Вовком. Його підозрюють у створенні злочинної організації, спробі захоплення державної влади. Та навіть якщо документ підтримає парламент, то суддівський корпус не втратить посад. Як добитися реальних змін?

– Ліквідація не означає автоматичного звільнення, але судді втратять повноваження, які були інструментом збагачення і джерелом могутності Вовка й компанії.

В ОАСКу правосуддя немає. Корупція, політична залежність, впливи так глибоко в'їлися, що неможливо вирішити питання, змінивши одного чи двох суддів.

Маркером змін буде не лише ліквідація ОАСКу, а й звільнення недоброчесних суддів і їх покарання. Натомість бачимо, що вся судова система ввімкнулася, щоб їх захистити.

Окружний адмінсуд Києва мали ліквідувати 2017‑го в межах реорганізації місцевих адміністративних судів. Та в останній момент він зі списку зник. Порошенко це зробив свідомо.

А влітку 2019‑го НАБУ оприлюднило ­аудіозаписи з кабінету голови ОАСКу Павла Вовка. Вражає масштаб суддівських злодіянь. Не віриш, що це можливо. І якщо після цього суддям ОАСКу вдасться вийти сухими з води й кримінальне провадження проти них закриють, це стане найяскравішим сигналом, що цій владі, як і попереднім, потрібні ручні судді.

Чому так складно ліквідувати ОАСК?

– Бо він зручний, можна вирішити будь-які питання. Розглядає позови до органів влади, де йдеться про великі суми, перебування на посадах топчиновників.

У жовтні петиція про ліквідацію ОАСКу набрала понад 25 тисяч голосів українців. Згодом антикорупційні органи спіймали на хабарі брата голови суду Павла Вовка – адвоката Юрія Зонтова. Під час обшуків у нього знайшли сховок із мільйонами готівки. Думаю, для президента це стало останньою краплею. Відтоді минуло три місяці. І законопроєкт, поданий як невідкладний, у парламенті не рухається.

Чому?

– Представники політичних партій затягують розгляд. Схоже, відстоюючи власні інтереси чи своїх кураторів.

 

Керівник Центру протидії корупції, ваш колега Віталій Шабунін, у березні зареєстрував петицію на сайті глави держави. Вимагає звільнити Олега Татарова з посади заступника керівника Офісу президента. Але петиції в Україні не стали впливовим інструментом тиску на владу.

– Маємо успішну історію з петицією про ліквідацію ОАСКу, на яку відреагували. Петиція стосовно Татарова – інша. Тут не потрібні голосування Верховної Ради, залучення уряду. Це питання одного кадрового рішення Зеленського.

Татаров відповідає за правоохоронний напрямок. Те, що переслідують активістів, справ про напади на них не розслідують, ігноруються посадові злочини, – його відповідальність. Петиція набрала необхідні 25 тисяч голосів. Тепер справа за президентом. Відмова звільнити Татарова Зеленському дорого коштуватиме, він більше не зможе казати, що нічого не знав.

Чому влада продовжує виправдовувати корупціонерів? Який сигнал це дає суспільству?

– Зацікавленості влади в Татарові не розумію. Пам'ятаємо його роль під час Революції гідності (був заступником керівника Головного слідчого управління МВС. У подіях на Майдані звинувачував активістів. – Країна). Коли його призначили в Офіс президента – реакція була одразу. Зокрема, й від родин героїв Небесної сотні, й від адвокатів, які представляють їхні інтереси. Це плювок президента в суспільство. Можливо, Зеленського переконали, що Татаров – професіонал. І що це цінніше за його репутацію. Але громадськість не готова терпіти.

Коли інститут репутації може стати дієвим?

– Залежить від нас. Багато людей із незаплямованою репутацією дозволяють використовувати себе заради чиїхось інтересів. Яскравий приклад: у доковідні часи в Києві відбувалася щорічна міжнародна конференція "Ялтинська європейська стратегія". Її організовує Віктор Пінчук, вкладає купу грошей, запрошує спікерів із Заходу. Він це робить не тому, що хоче поговорити про глобальні виклики в Україні, світі. А тому, що хоче мати світлу сторінку в біографії. Не лише про збагачення за рахунок держави. Поважаю колег, які ігнорують такі заходи.

Інший приклад, який мені болить, – організація The Aspen Institute Kyiv. Це представництво всесвітньої мережі Aspen, яка позиціонує себе як ціннісна спільнота, виховує лідерів. Одним з її членів є суддя ОАСКу Богдан Санін, якого вважають обличчям суддів Майдану. Він заборонив 30 листопада 2013‑го мирні зібрання на Майдані та Хрещатику, на підставі рішення судді Саніна "Беркут" побив студентів. Однак Санін не єдиний такий у цій спільноті.

Ключовою інституцією в судовій реформі називають Вищу раду правосуддя. Вона затягує розгляд дисциплінарних скарг стосовно суддів. І часто жодних покарань щодо них не застосовують. Як протиснути зміни там?

– Зараз у Вищій раді правосуддя немає жодного представника, який відповідав би критеріям доброчесності. Її треба повністю змінити. Призначити нових за прозорим конкурсом. Не дозволити суддівським кланам поставити своїх. Маємо успішний досвід із Вищим антикорупційним судом, коли до відбору кандидатів залучили міжнародних експертів. Якщо вдасться провести 20 фахових членів ВРП, ці люди зроблять революцію в судовій системі.

Порушення в рішеннях ВРП фіксуємо ледь не щотижня. Зачепила історія 2018 року, що стала відома зараз. ВРП відправила в почесну відставку зі збереженням усіх привілеїв та грошовим утриманням у кілька десятків тисяч суддю Наталію Булавіну. До війни на Донбасі вона працювала в Краснодонському міськрайонному суді Луганської області. Потім продовжила роботу в так званому верховному суді ЛНР. Її мали би звільнити й порушити справу про державну зраду. А ВРП вдає, що нічого не знає про співпрацю з окупантами.

На початку травня експерти Венеційської комісії оприлюднили висновок на президентський законопроєкт про конкурсний добір і перевірки на доброчесність членів Вищої ради правосуддя. Вирішальна роль в оцінці має бути за міжнародними експертами, а не людьми, делегованими суддівським корпусом. Вважаєте це правильним?

– У цьому в нас є успішний приклад. Італійський юрист, прокурор, борець із сицилійською мафією Джованні Кесслер був у комісії, яка рекомендувала на посаду керівника НАБУ Артема Ситника. І це спрацювало.

Презентовані 2016‑го зміни до Конституції і законодавства про судоустрій подавали як можливість очистити суди. Але змін не відбулося. Чому?

– Були сподівання на реформу Порошенка. Громадськості дали слово. Ми вірили, що знайдемо інформацію про недоброчесність суддів і на ті факти відповідні органи відреагують. А члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів ігнорували наші висновки. Це стало сигналом, що нічого не зміниться.

Скільки треба часу, ресурсів, щоб провести судову реформу?

– Щоб запустити процес, достатньо двох тижнів. Рік-півтора – щоб сформувати новий склад Вищої кваліфкомісії суддів (орган, відповідальний за добір нових і переатестацію чинних суддів. 2019‑го парламент розпустив попередній склад ВККС, а нового не сформували. – Країна) і оновити Вищу раду правосуддя. Це має відбуватися на відкритих конкурсах із міжнародними експертами й представниками громадськості у складі конкурс­них комісій. І щоб саме в цих експертів був вирішальний голос.

Які зміни у країні вважаєте позитивними?

– Революція гідності змінила багатьох. У нас не працює парламентська демократія, але діє вулична. Є антикорупційні інституції. Це перші кроки до змін. І люди до них готові.

Куди, за вашими відчуттями, рухається Україна?

– Суспільство хоче на Захід, а куди рухається влада – незрозуміло. Наче й іде з нами в одному напрямку. Але часом ухвалює рішення, які кидають нас у бік Росії.

Ми можемо експортувати наші успішні рішення. Вірменія після революції 2018 року створила антикорупційну інституцію, подібну до нашої. Грузія придивляється до ідей судової реформи із залученням міжнародних експертів. У них такі ж проблеми – корумповані та залежні чиновники й судді.

Що найближчими роками у світі матиме найбільше значення?

– Хотіла би, щоб суспільства почали цінувати правду.

×