Як зруйнувати "картковий будинок" олігархічної влади
Сто років тому, одразу після жовтневого перевороту в Росії, більшовицька Рада народних комісарів ухвалила постанову про проведення 12 листопада 1917-го виборів до Всеросійських Установчих зборів: "Усі виборчі комісії, установи місцевого самоврядування, Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів і солдатські організації на фронті повинні напружити всі зусилля для забезпечення вільного та правильного проведення виборів до Установчих зборів у призначений термін". Сформований Радянський уряд залишався тимчасовим – до скликання Установчих зборів.
Вибори більшовики програли. Стало зрозуміло, що за складом Установчі збори будуть есерівськими. Тож коаліція більшовиків і лівих есерів ухвалила рішення розігнати збори як "контрреволюційні". 18 січня 1918 року газета "Правда" вийшла із заголовком: "Сегодня гиены капитала и их наемники хотят вырвать власть из рук Советов". Того ж дня розстріляли маніфестацію в Петрограді на підтримку Установчих зборів.
Пополудні 18 січня 410 депутатів зайшли до Білої зали Таврійського палацу. Але о 5-й ранку до голови Установчих зборів Віктора Чернова підійшов начальник охорони палацу Анатолій Железняков і цинічно кинув: "Караул устал", тож усі присутні мають залишити залу. Вже наступної ночі Володимир Ленін затвердив декрет про розпуск Установчих зборів, тим самим поставивши хрест на спробі провести поступове перелаштування російського суспільства.
Розігнавши Установчі збори, більшовики розв'язали громадянську війну. І завдяки найжорстокішому терору втримали владу. Однак тільки-но він став слабшати, комуністичний режим упав. Упав, бо від самого початку і до кінця свого існування був нелегітимний.
12 жовтня 1917 року Центральна Рада ухвалила основи законопроекту про вибори до Українських Установчих зборів. Вони мали відбутися на основі загального, рівного, прямого й таємного голосування, з дотриманням принципу пропорційного представництва. Виборчим правом могли скористатися особи обох статей старші 20 pоків. До УУЗ мали обрати 301 члена – одного депутата від 100 000 населення. Їх завданням було затвердити конституцію Української держави і встановити новий лад.
Вибори відбувалися вже в умовах війни з більшовиками. В неокупованих районах України обрали лише 171 члена майбутніх Установчих зборів.
Минуло сто років. Як і тоді, Україна балансує на краю геополітичної прірви. Війна "всіх проти всіх" набирає обертів. "Країна зникає! Вона йде просто у пісок. Україна виглядає надзвичайно слабкою через недолуге й корупційне "властвування", слабку економіку. Ми є провокативною жертвою. Як на нас не напасти?" – пише журналістка Юлія Мостова.
Державу лихоманить. Нинішній стан невизначеності підказує, що скликання Установчих зборів необхідне для легітимізації влади. Якщо не скликати їх найближчим часом і не перезаснувати систему, то держава може ввійти у стан ступору.
Це треба було робити ще 1991 року або принаймні 2004-го – одразу після помаранчевої революції. Навіть 2014-го – попри російську агресію. Зуміли ж провести вибори президента й Верховної Ради!
Певне підґрунтя для скликання Установчих зборів було створене. 25 січня 2010-го, в чергову річницю Злуки українських земель, у Києві відбувся форум громадських організацій. Його організатор генерал-лейтенант СБУ Олександр Скіпальський заявив: готуватимемо умови для скликання Всенародного Конституційного зібрання, яке має вирішити майбутнє України. За тиждень оргкомітет Громадянської асамблеї звернувся з відкритим листом до кандидатів на пост президента країни з проханням відповісти, чи поділяють вони рішення Громадянської асамблеї про термінову потребу провести конституційну реформу – шляхом скликання Конституційних зборів.
Не склалося. Невивчені уроки минулого й сьогодні даються взнаки.
Історія свідчить, що посилення законодавчої влади за рахунок ослаблення виконавчої призводить навіть до руйнації держави. Прикладом може слугувати Польща XVII–XVIII ст. Всесилля сейму і слабкість королівської влади врешті-решт привели одну з найсильніших держав Європи до втрати територій, а згодом – і незалежності. Будь-який шляхтич, делегат сейму, міг, користуючись правом так званого вільного вето, заблокувати яке завгодно рішення органу.
Ще один приклад – Франція періоду Директорії. Корупція досягла апогею, економіка розвалювалась, армія зазнавала поразки за поразкою. Прихід до влади Наполеона і встановлення панування виконавчої влади врятувало країну від анархії. Але згодом, унаслідок воєнних авантюр, призвело до поразки.
Навіть Московія мала Установчі збори. На початку XVII ст., після доби смут, країна була виснажена, її господарство – зруйноване. Тому після вигнання поляків із Москви 26 жовтня 1612-го скликали Земський собор – Установчі збори – й обрали нову династію. Через 42 роки Московія настільки зміцніла, що завдала вирішальної поразки польській армії, взяла міста Смоленськ, Полоцьк, Могилів, Вітебськ. А ще за рік перенесла військові дії на територію Литви й захопила Вільнюс і Каунас.
У ХХ ст. у свідомості радянських людей перекрутилося розуміння того, що єдиним джерелом влади є народ. Це досі дається взнаки. Після появи на мапі світу новітньої Української держави в її народу не запитали, який політичний та економічний лад він хоче мати, як має бути організована влада та якими повноваженнями її варто наділити. А в українців забракло мужності, сили волі, політичного досвіду, зрештою того, що називають сукупним інтелектом нації, аби унеможливити прихід до влади авантюристів, пройдисвітів, колаборантів. По суті, відбулася – і перманентно триває – механічна заміна одних правителів на інших. Так, народ їх обирає. Так, кандидати багато обіцяють. Але внаслідок порочної структури організації влади обіцянки швидко забуваються. Народні обранці самі визначили свій статус, свої повноваження і привілеї. У результаті маємо Верховну Раду, що головним чином лобіює інтереси різних кланів. Маємо президента, який усе може, але ні за що не відповідає. І уряд, що майже нічого не може, але відповідає за допущені президентом помилки. За такої ситуації політична й фінансова корупція в "картковому будинку" олігархів і серед чиновницького апарату процвітає, а сукупний інтелект нації й моральність суспільства деградують.
Перше завдання обраних народом Установчих зборів – визначити соціально-економічний устрій. Він повинен забезпечити умови для зростання добробуту країни та її громадян, дотримання свобод і соціального захисту. Має бути всіляке сприяння середньому й малому підприємництву за умови ефективного контролю держави над великим капіталом. Адже потенційно він є потужною політичною зброєю і здатен підпорядкувати своїм інтересам державу й суспільство.
Не може бути мови про недоторканність виборних осіб владних структур. Так само недопустимі всілякі індульгенції вищим державним чиновникам після закінчення їхніх повноважень.
Незалежність судів гарантується такими правилами: судді обираються народом, не можуть бути змінені виконавчою владою, їхнє утримання визначається Установчими зборами й закріплюється в Конституції. Виконавча влада позбавляється можливості управляти судами за допомогою додавання їм матеріальних благ або, навпаки, обмеження. Змінити суддів чи усунути їх від посад можуть тільки виборці. Для нагляду за діяльністю судів створюється виборний орган, незалежний від структур влади. Судова влада обмежується судом присяжних.
Установчі збори визначають повноваження й відповідальність кожної гілки влади, граничну кількість державних чиновників і розміри їхнього утримання.
Забороняють "делегування повноважень" від однієї гілки – іншій. Бо саме в такий спосіб виконавча влада звичайно підпорядковує собі інші структури. У результаті демократія замінюється авторитарним режимом і деспотією.
Важливий нюанс: делегати Установчих зборів після виконання покладених на них функцій більше ніколи не повинні займати виборних державних посад.
"Картковий будинок" олігархічної влади нарешті потрібно зруйнувати. А для цього треба скликати Установчі збори. Вони мають дати чітке бачення майбутнього для України, її національних пріоритетів, сформулювати стратегію розвитку держави й ухвалити план здійснення реформ
3 
1
Коментарі