"Те, що людина – вінець Божого творіння – не факт, а поетична метафора"

Я настільки інтелігентна, наскільки нею може бути лідерка панк-групи.

Мені пох*й на людей із традиційними уявленнями про світ. Хай думають про мене, що хочуть.

Рок-туса сприймає мене значно краще за літературну. Бо моя харизма більше пасує до першого, ніж до другого.

Чула, як мене називають королевою українського панку.

Чуприни – козацька старшина. Серед предків батька був сотник, якого ляхи викрали, катували та спалили на "повільному вогні". Не хотів приймати Унію, бо вірив: хто стає католиком – перетворюється на вампіра. Повна дурня, премія Дарвіна.

 

Дитинство витратила на те, щоб звикнути, що я – дівчинка. Була специфічна й самотня. До 4 років не могла відокремити реальність від сновидінь, новітні спогади – від попередніх життів.

У дитсадку пробувалася на солістку хору. Викладачка музики сказала, що хоч у мене є слух і співаю чисто, маю дефекти дикції. Частково виправила їх у дитинстві, частково – коли перейшла на українську.

А що такого ти зробив, чого не зробили до тебе? Якщо під таким кутом дивитися на шоубіз, стає зрозуміло, що наші співаки – не митці, а лабухи.

Їхала в потязі з підлітками, які вмикали і вгадували пісні й виконавців. Плутали Аллу Пугачову з Вєркою Сердючкою, думали, що це одна людина. При цьому чудово розбирались у британському року 1970–1980-х.

Поезія потребує музичного супроводу. Вона має лунати. Щойно стає друкованою – втрачає сенс та аудиторію. Поетів тому й називають співцями.

Найбільші хвойди – тихі, спокійні жінки, які не знають, про що розмовляти.

Працювала здебільшого у чоловічих журналах. У жіночих не виходило. Може, тому, що в мене немає жіночих проблем. Маю гарну фігуру, не сиджу на дієтах, не цікавлюся модою, не ходжу до стилістів. Чоловік у мене один уже 30 років.

Товаришую з чоловіками, жінок побоююсь.

Якщо дістають із запитаннями про дітей, треба посилати. Що вигадливіше, то краще. Чіпляються до матюків – посилати далі. Відстануть. Нікому не подобається, коли його посилають.

Боюся смерті, як людина боїться стоматолога. Ніби й була там неодноразово, а все ще страшно. Плекаю надію, що доживу до 120. Може, хоч тоді наживусь.

"Бухав і думав багато", – кажуть панки. Треба багато думати, збирати емоційний та інтелектуальний досвід, встановлювати контроль над цим світом і своїм життям.

Релігія – це попса та імітація. Бог перебуває з людиною весь час і безпосередньо. Не розумію, для чого потрібні бородаті чоловіки у спідницях. Вони лише створюють конкуренцію митцям. Бо ті весь час спілкуються з Вищим Принципом, отримують інсайди.

Те, що людина – вінець Божого творіння, – не факт, а поетична метафора. Так само можна сказати, що вінець Божого творіння – це кіт.

Вірю у хвилі еволюції. Усе від каменя до надлюдської істоти розвивається й рухається до досконалості.

Людей хвилюють або чужі сідниці, або кінець світу. Раджу думати про речі, більш відповідні до власних духовних масштабів. Чому мене має турбувати щось, що станеться після того, як я втрачу свою фізичну оболонку?

Усе живе у Всесвіті хоче панувати. Людині це непогано вдається. Але можемо схибити.

Росії як держави не існує з 1917 року. Сучасну називаю Московією. Для мене це логічно і принципово.

До певного моменту я була російською поетесою. Коли виступала в Москві, відчувала, як нас там ненавидять, зневажають та іншують. Хтось зацікавлений, щоб вони так думали.

Мене виховували російськомовною. Української майже не розуміла. Довелося вчити, бо була переконана, що маю писати саме нею.

Нікому не цікава людина, відірвана від культури країни, в якій живе. Пушкін володів французькою мовою краще за російську. Але, якби писав нею, ніхто його не знав би.

Росіяни зараз роблять те, що раніше чинили з ними, – поневолюють, убивають, знущаються. Якщо замінити Путіна на двійника, ніхто не помітить. Він – провідник процесів, що відбуваються в їхній країні. Такий собі медіум. Навальний – ще гірше. Якщо прийде до влади, росіяни вмиють руки і не відповідатимуть за те, що наробили, а все поцуплене так і залишиться.

Донецьк і Луганськ – українські міста, хай і тимчасово окуповані. У мене як людини концертуючої до них немає жодних претензій. Натомість багато запитань до заходу України. Там люди розслабилися. Такі всі толерантні, виховані, легко переходять на російську. Наче це жарти. У Львові окопалися найгірші сепари.

Чомусь ми вважаємо, що повинні бути гостинними. Але ж не повинні. Не повинні бути й хорошими, надміру толерантними, всім подобатися. Байдуже, що про нас скажуть у Москві. Все одно скажуть.

Жодна ідеологія не подобається. Спокійно досліджую життя, висловлюю те, що думаю. А на мене кидаються зграї. Гавкають, бо кажу не те, що треба.

Якщо людина не тупа, з нею завжди можна домовитись. Огидно, що соціум намагається бути комфортним для тупих. А це баласт.

Відчуваю місця сили. Одне з таких – пам'ятник Невідомому солдату в Парку слави. Біля нього збалансовані всі стихії. Я там гуляла в дитинстві.

Вірю, що сни можуть бути пророчими. Їхня інтерпретація – окреме мистецтво, що потребує здорового глузду.

Не схильна оцінювати будь-що з позиції "добре" чи "погано". Усе для чогось потрібне. От спробуйте досягти чогось у літературі, не вживаючи алкоголю, тоді кажіть, що він шкідливий.

Колись зрозуміла, що мій обранець мусить бути високий, кучерявий і обов'язково Козеріг. Такого побачила на літературній студії. Підійшла, спитала, чи Козеріг. І вийшла за нього.

Щоб не плисти по життю, як гівно по річці, треба бути свідомим і працювати над собою. Або принаймні розуміти, що з тобою відбувається.

Якщо пара може просто вдавати чудові стосунки – це вже хороший тандем. Справді погано, коли сваряться навіть на публіці.

Не люблю читати готових книжок. Робота в літературній агенції привчила до рукописів. Це прямий зв'язок із автором.

Якби мала можливість повернутися в минуле, почала б учити українську та англійську в дитинстві. А ще переконала би батьків віддати мене в музичну школу.

Мені виповнилось 50. А ще стільки азарту.

×