"Ще рік – і від української держави нічого не залишилося б"

 

Восени Майдан може вибухнути з новою силою – вважає культуролог і політолог Тарас Возняк

Які виклики стоять перед Україною?

– Одне із завдань Путіна – не дати можливості Україні змінитися й показати, що українська спільнота може бути успішна. І здатна створити проект, подібний до центральноєвропейських країн – Чехії, Угорщини чи Польщі. Росія зацікавлена, щоб ми були постійно у болоті. І що більше у нас буде негараздів, плутанини, хаосу, катастроф, війни, корупції, ганебних президентів на зразок Януковича – то краще. Тому нас переорієнтовують на вирішення зовсім інших завдань. Відтягують від тих змін, які маємо для себе здійснити, шляхом інтервенції. Бо ми вже повинні не змінювати суспільство, а маємо зосередитися, збитися всі до гурту – олігархи, корупціонери, патріоти, жертви Майдану – й усі разом воювати з інтервентом.

Друге питання, яке вирішує Путін, – порятунок Росії. Там дуже проблемна політична конструкція. Чи вона зможе утриматися довший час – невідомо. Чи здатна встояти перед великим Китаєм, який зростає, – не­зрозуміло. Зараз таке враження, що РФ буде васалом Піднебесної.

У Москви є кілька варіантів дій. Чого очікувати?

– Про Росію можна говорити довго і складно. Російський поет сказав: "Страна рабов, страна господ". З іншого боку, є режим Путіна, у якого все тріщить і валиться – економіка, геополітика. Насправді Путін рятує себе, свій режим і гроші. Він вчинив так з Україною, бо, по-перше, хотів відвернути увагу. По-друге, Путін кинув кістку російському суспільству, 70 відсотків якого, виявляється, підтримують захоплення півострова.

Яка може бути роль США у долі України?

– Є Сполучені Штати, а є та чи інша адміністрація. Існують два різні підходи – демократів і республіканців, які конкурують між собою. Ставлення Путіна до міжнародної спільноти – це результат і позиції теперішньої американської адміністрації Барака Обами, яка хотіла все перезавантажити. Але чомусь не вийшло.

Європейський Союз, на відміну від США, не має інструментів для вирішення такого рівня завдань. Ці люди пристойні, але безсилі.

Другом номер один для нас усе-таки є Америка?

– Ні, НАТО. І туди треба прагнути. ­Стосовно цього з'явиться маса заперечень. Уже починає говорити "Правий сектор". Але я хотів би знати: хто такий "Правий сектор" і на кого він працює? Такі ж заперечення свого часу висловила Юлія Тимошенко. Вона була одна з основних противників євроатлантичної інтеграції. Тоді маю запитання до неї як кандидата у президенти. Бажаю почути чітку й цілком зрозумілу відповідь. І не тільки на словах, а й на ділі. Чи я повірю в те – це моя справа. Чи повірить виборець – то його справа. Але під час президентської кампанії ці запитання треба жорстко і конкретно ставити.

На Україну чекає розкол?

– Він уже відбувся. Крим так легко не відійшов би, якби не було такої підтримки з боку тамтешнього населення. Через якийсь час люди, звичайно, розчаруються. А Україна зосередиться. Більше сконцентрується на своїх проблемах. Стане динамічніша, а отже – успішніша.

Чому кримчани розчаруються?

– Бо вони повірили в комунізм, а комунізму немає. Повірили, що повертається Радянський Союз. Хоча він зник 22 роки тому. Є сучасна Росія з її реаліями. З тим, що офіцери перебігли до російської армії, бо там удвічі вища зарплата. Тепер служитимуть не в Криму, а десь на Сахаліні. І їхні дружини й тещі, які говорять про стабільність, отримають цю стабільність у Чечні або на Камчатці.

Чи можлива федералізація України?

– Псевдофедералізація для потреб Путіна – абсолютна провокація. У ній немає жодної потреби, і вона не повинна отримати жодної перспективи. Федералізацію підсовують Медведчук і співтовариші разом із Путіним. Але це є фрагментація України, щоб її розчленувати. Наше суспільство потребує розширення місцевого самоврядування. Створення фінансово забезпечених громад – на рівні міст, селищ. Це шлях спускання повноважень якомога нижче. Люди мають на своєму рівні, а не в Києві, вирішувати, де облаштувати автостоянку і де будувати церкву.

За 20 років в Україні не було жодних реформ. Не маємо боєздатної армії, спецслужб, чесних судів. Як вийти з цієї ситуації?

– Упродовж чотирьох років президентства Януковича все робили для знищення української держави. Громадянин Росії був міністром оборони України. Спецслужби, державні органи набили під зав'язку тамтешньою агентурою. Ще рік – і від української держави нічого не залишилося б. Звичайно, ми за це заплатили смертями, Кримом. Можливо, ще чимось заплатимо. Але Україна залишається. Ми встигли вискочити ледь не в останній момент.

Щодо реформ – не все так погано, як видається. Рівень свободи слова за Януковича був вищий, ніж у Росії. Хоч би як намагалися її затиснути. У нас достатньо відкрите суспільство, готове до змін. Північно-західні області давно зрозуміли, що в минуле вороття немає. Тому треба облаштовувати своє життя. Правда, південно-східні ще хочуть повернутися у Радянський Союз. Є такий вислів: "Мама, родите меня обратно".

Ностальгія не минула за 22 роки?

– Це – інфантильність. Нею уражено ще більше росіян. Вони зараз проїдають майбутнє своїх дітей, онуків. Ті не матимуть достатього ресурсу, бо батьки нічого не роблять на перспективу. Половина України зрозуміла, що треба будувати майбутнє. Друга половина – та, з якою ми сьогодні дискутуємо, – постійно тікає від викликів майбутнього. Хоче залишитися у минулому.

Хто їх переконає?

– Життя. Біда. Так само, як переконає кримчан.

Росія розробляє багаторічні стратегії розвитку. Україна реагує за ситуацією. Чому досі не маємо стратегії, як країна розвиватиметься, наприклад, через 10 років?

– Плани росіян – це вилами по воді. Вони залежні від ціни на нафту. Упаде вона нижче 90 доларів – і всі свої плани Росія може здати на макулатуру.

Україна всі 22 роки була під протекторатом Кремля. Навіть за часів Ющенка. Зараз вона має шанс стати незалежним суб'єктом, який сам вирішуватиме свою долю.

Що для цього потрібно робити?

– Таке запитання треба ставити не белетристу, як-от я. А "власть імущим", які порозсідалися на гілках влади, наче ворони на дереві. Думаю, головне – подолати корупцію. Причому корупція – це не коли хтось комусь дає гроші. Янукович зламав державний апарат. Зламав усе: Службу безпеки, суди, прокуратуру, армію. Ремонт інститутів влади – це і є подолання корупції.

Як добитися цього?

– Треба організувати суспільні відносини так, що вам не було за що мені давати. ­Наприклад, я зводжу будинок. Мені потрібно там підписати, тут підписати, в архітектора, санепідемстанції. Тобто, по-перше, слід зменшувати кількість регулятивних актів. По-друге, мінімізувати контакти між надавачем послуги та її отримувачем.

Такі зміни під силу чинній владі?

– Її треба поставити у становище, аби вона мусила хоч щось зробити.

Які найуспішніші і найпровальніші кроки нової влади?

– Досить ганебна історія з кримською кампанією. Але вона має дати поштовх до реформування армії. З позитивів – Україна все-таки не дійшла до дефолту. ­Економічний блок працює нормально, добре трудиться Міністерство закордонних справ. Непогано діяв прем'єр-міністр Яценюк.

Але уряд критикують дедалі більше.

– Критика повинна бути. Ми, на відміну від росіян, іронічні до влади. Кучма мав рацію, коли сказав: Україна – не Росія.

Усі хочуть нових облич при владі. Де ці люди?

– Не завжди нові постаті приємні, але пробувати треба. Юлія Тимошенко сказала, що "при владі ось уже 15 років перебувають одні й ті ж люди, тож народу треба нових облич". Як тут не погодитись, особливо, коли ці слова – з її вуст.

Чи зуміють громадські діячі якісно оновити політикум?

– Усе залежить від людини. Провальні призначення громадських діячів на державні посади вже далися взнаки. ­Єдиний виняток – міністр економіки Павло Шеремета. Він був громадським діячем і радником прем'єр-міністра Малайзії. Розуміє, що таке державний процес, тому й успішний. А є люди, які, змінивши амплуа, продовжують поводитися у великій політиці, мов підлітки.

За яким принципом слід формувати політичну еліту в Україні?

– Зріле суспільство мусить навколішки просити справжніх фахівців, інтелектуалів, аби ті стали керманичами держави. Зараз складна ситуація з безпекою в країні. За таких умов Турчинов, Яценюк повинні на колінах благати вже старенького Володимира Горбуліна або ж Євгена Марчука.

На що має перетворитися Майдан, аби від імені суспільства тиснути на владу?

– Майдан – це не барикади в центрі міста. Це інститут і стиль української політики. Він функціонує як Запорозька Січ – збирається і розходиться, коли треба. Нинішній Майдан – інструмент української політики, з яким стикатиметься кожен наступний президент. А купи каміння там варто прибрати. Буде потреба – зведемо нові барикади. Хоча на пам'ять варто залишити якийсь фрагмент.

Тобто за необхідності Майдан збереться вчетверте, і вп'яте?

– І вдесяте, як треба буде. У нас і через півроку Майдан може вибухнути з новою силою.

Запит на якого президента є в суспільстві?

– На відповідального. Декларативні заклики "Я вас урятую" уже не мали би проходити.

Чого можна очікувати від Порошенка, Кличка, Тимошенко на посаді президента?

– Порошенко провадитиме прагматичну політику. Тимошенко вестиме добре відому політичну лінію, як і в минулі роки. Кличко залежний від свого оточення, яке ми поки що погано знаємо. Складно говорити про його політичну спрямованість. Хоча сам по собі він – людина чесна.

Чи потрібні цьогоріч дострокові парламентські вибори?

– Однозначно потрібні. Як сказала Юлія Володимирівна, "цей гадюшник треба очистити". Там безліч непридатних політиків, яким немає жодного діла ні до землі, ні до неба, ні до совісті та держави. Політичний мотлох слід викинути.

Чим Україна зможе здивувати себе та світову спільноту наступними роками?

– Ми вже здивували світ своїми майданами. У Європі подій такого масштабу не було. Остання кримська кампанія перевернула всю світову систему безпеки.

Як анексія Криму вплине на світову політику?

– Путін зламав систему балансів, яку збудували в 1945 році в Ялті Сталін, Черчилль та Рузвельт. Євросоюз нарешті усвідомив, що є беззахисним перед світовим хуліганом. Нинішню ситуацію в світі добре описав політичний аналітик Євген Жеребецький: Росія – це гопник, який вискочив з-за рогу і починає грабувати європейського джентльмена. А позаду нього стоїть амбал із металевою трубою, щоб влупити. І цей амбал – Китай.

Як розвиватимуться відносини України з Росією?

– У подальшій боротьбі з Москвою треба укладати нові правила гри або ж озброюватися до зубів. Що для України є дуже добрим сигналом: відновити та посилити свою військову промисловість, приєднатися до певного блоку безпеки. Потрібно плекати й модернізувати свою армію. Кожен катер, який забирають у Криму, – це ще один цвях у труну українсько-російських відносин. Росіяни не усвідомлюють, що роблять. В історії це залишиться назавжди як остаточне прощання з Москвою.

Чи реально примирити російський та український народи після анексії Криму?

– Зробити це буде дуже складно. Спробуйте примирити євреїв та німців після Голокосту. Завжди залишається якесь "але".

Якою буде політична карта світу через 20–30 років?

– Центр світу буде у Тихому океані: між Каліфорнією, Китаєм, Японією, Південною Кореєю, Австралією, Сингапуром. Зараз основна вага світових економік – там. А за 20–30 років за економікою потягнуться і політика, інновації. ­Європейський Союз муситиме конкурувати з цим величезним центром. Росія стане придатком до Китаю. Вона вже перетворюється на такий придаток.

Яка доля чекає на Україну?

– Вона опиниться десь посередині між головними світовими центрами. Європа не така агресивна й динамічна, як цього вимагає сучасний світ. Жодний європейський військовий не вмиратиме за ЄС. Будь-який блок існуватиме доти, доки будуть люди, готові за нього померти. У Криму за Україну ніхто не хотів віддавати життя.

×