Росія програла війну Україні. Просто не хоче цього визнати

Путіну вдалося переконати світ у російській мстивості, жорстокості й неадекватності

Світ поступово звикає жити з усвідомленням можливості використання Росією ядерної зброї. Це, мабуть, одна з найкарколомніших змін спри­йняття цієї ницої війни. Його можна порівняти із загальносвітовим розумінням, що міць російської армії та незамінність російських енергоресурсів – пропагандистський пшик. Усього за дев'ять місяців війни Володимирові Путіну вдалося переконати світ у російській мстивості, жорстокості й неадекватності. А головне – у слабкості й токсичності російської держави, всі договори з якою – помилка, а симпатії до якої – ганьба.

 

Росіянам дають зрозуміти, що не варто розраховувати на безкарність у разі вчинення жахливого ядерного злочину. Відповідатимуть усі. Жорсткі попередження Заходу в Росії чують і бояться. Крім явного незадоволення еліт і бажання багатьох високопосадовців домовитися з європейцями й американцями, російська соціологія фіксує цікаві цифри. Понад 80 від­сотків росіян налаштовані проти використання ядерної зброї – як проти НАТО, так і проти України. І тут запитання: чи вірить Захід у можливість використання ядерної зброї проти України? Чи Путін справді наважиться перетнути цю межу?

Є чотири гіпотетичні ядерні сценарії, два з яких були реалізовані в минулому.

Перший сценарій можна назвати "деескалація шляхом ескалації". Він, до речі, є частиною російської ядерної доктрини. Це сценарій умовної Карибської кризи, тобто доведення загрози використання ядерної зброї до найвищого рівня. Вважають, що за таких умов сторони – Сполучені Штати Америки й НАТО – неодмінно підуть на домовленості заради розрядки ситуації. Спробою "деескалації шляхом ескалації" можна вважати апокаліптичні натяки, що їх постійно чути з Кремля. Про "радіоактивний попіл" нагнітають усі – від пропагандистів до колишнього президента Медведєва. Багато аналітиків вважає, що, погрожуючи світу ядеркою, Путін намагається змусити Захід зупинити постачання зброї Україні.

У рамках цього сценарію можна, звісно, підвищити градус за рахунок демонстративного ядерного вибуху десь над безлюдним островом чи над морем. Але вже зрозуміло, що це не спрацює. Ба більше, призведе до нових санкцій та збільшення військової допомоги Україні.

Другий сценарій, назвемо його "Хіросіма/Нагасакі", навіть став частиною путінської анексійної промови. Ідеться про точковий удар по густонаселених районах із метою примусу супротивника до капітуляції. Але й тут ситуація надто відрізняється від кінця Другої світової. Україна, на відміну від тодішньої Японії, виграє в конвекційній війні. А країною, яка не бажає визнавати очевидну поразку й тільки збільшує кількість жертв, є Росія.

Третій сценарій подібний до другого, але тут тактична ядерна зброя має використовуватися прямо на полі бою по скупченню військ супротивника з подальшим наступом своєї армії через заражену територію. Назвемо його "Тоцький наступ". Радянський Союз намагався проводити відповідні військові навчання ще 1954 року. Але сучасні армії не скупчуються. Бити ядерною зброєю на теперішньому полі бою – безглузда й ризикована ідея. В умовах мобільної війни малими групами спроби провести наступ на українські позиції, попередньо використавши по них ядерну зброю, можуть дати протилежний результат від задуманого. Українського війська це не знищить, але Захід точно розлютить.

 

Четвертий сценарій, назвемо його "Сім днів до Рейну", подібний до "Тоцького", але сучасніший. Його теж розробили в часи пізнього Радянського Союзу. Передбачав одноманітні масовані удари по території противника з метою знищення його військових баз і воєнної інфраструктури. 1979-го радянські людожери розробили план ядерного бомбардування Західної Німеччини та Бельгії з подальшим заходженням у ці країни мільйонного військового контингенту. Планували завдати понад 100 ядерних ударів. Притому навіть враховували "дружні втрати". Близько двох мільйонів поляків, які тоді були частиною радянського Варшавського блоку, могли загинути внаслідок наступу СРСР на кордони НАТО.

За сім днів радянські війська мали дійти до річки Рейн, за 14 – до Парижа, або й до Ла-Маншу. Для чого? Не питайте. Адже це жахіття чомусь повністю не враховувало ударів у відповідь по СРСР. Коли про план "Сім днів до Рейну" стало відомо, Захід відповів "витоком" свого контрплану. У провідних виданнях з'явилася карта, на якій були позначені точки 300 ядерних ударів по СРСР, які повністю знищували військовий і промисловий потенціал країни-неадеквата.

Сьогодні ми чуємо, що Захід знайшов інший, раціональніший спосіб реакції на спробу використання ядерної компоненти в загарбницькій війні. Удару, що знищить військовий і промисловий потенціал, завдадуть конвенціональними засобами. Відповідні карти з точками можливих ударів по території Росії вже з'являються в американській пресі. А цілком уповноважені джерела говорять про знищення всієї армії РФ та Чорноморського флоту ракетами "Томагавк".

Погрози ядерною зброєю викликають у світі суміш почуттів – від страху до огиди, від роздратування до люті. Недарма президент Сполучених Штатів Джозеф Байден порадив Путіну "закрити пельку" й не сміти навіть теоретично повертатися до питання ядерного бомбардування. А за результатами опитування Reuters/Ipsos, майже 75 відсотків американців вважають, що США мають продовжувати підтримувати Україну, попри погрози Росії використати ядерний арсенал.

Колишній радник президента США Джон Болтон натякнув, що в разі застосування ядерної зброї Володимир Путін стає "легітимною ціллю" для американських спецслужб. А високопосадовець НАТО, якого цитує Reuters, говорить про "фізичну відповідь союзників Києва й – потенційно – Північноатлантичного альянсу".

Главі Кремля чітко повідомили, що йому не вижити в разі перетину "останньої межі". Тому бачимо, як Москва поступово відмовляється від ядерних погроз. Російська пропаганда, яка ще кілька місяців тому казала: "Краще ядерна війна, ніж поразка", сьогодні переорієнтовується на промовки на зразок: "Клятий Байден хоче спровокувати нас на використання ядерної зброї, але ми не піддамося".

Ядерний удар змінить перебіг повномасштабної війни проти України та перетворить Росію не просто на ізгоя, а на переможеного ізгоя, військове й політичне керівництво якого перетвориться на "легітимні цілі". І в Кремлі це розуміють. Саме це пояснює масовані ракетні удари по українських містах, що сталися 10–11 жовтня.

Путін демонструє, що має безліч способів для перемоги, крім ядерних. До прикладу – знищення цивільної електро- й теплогенерувальної інфраструктури України. Усе це, звісно, боляче, лячно й виснажливо. Але й це не допоможе. Навіть для масованих обстрілів у Росії не вистачає ресурсів. Спеціалісти вказують, що Москва не має достатньої кількості ракет, щоб повторити не те що багатомісячне безперервне бомбардування гітлерівцями Лондона, а й інтенсивний ракетний обстріл перших хвилин широкомасштабного вторгнення.

Хоч би що робив Путін, це вже не змінить ситуації. Росія програла війну Україні. Просто вона не хоче цього визнати. Як і не хоче, а найімовірніше, вже не може рухатися далі до ядерного апокаліпсису. Адже в контексті ядерної загрози як "останнього аргументу" Путіна варто не забувати про ще один важливий чинник: росіяни не готові йти за своїм лідером у пекло.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×