"Раз на тиждень корисно не мати доступу до соцмереж. Раз на квартал – кудись поїхати"

 

У СОЦМЕРЕЖІ КРАЩЕ НАПИСАТИ ОДИН ПОСТ ЗА ДЕНЬ, НІЖ 10, ВВАЖАЄ ЕКСПЕРТ ІЗ КОМУНІКАЦІЙ В ІНТЕРНЕТІ МАКСИМ САВАНЕВСЬКИЙ

Повідомлення користувачів соціальних мереж усе частіше стають матеріалами на сайтах новин. Оксана Забужко дописи про Майдан уклала в книжку. Оперативна публіцистика переходить у блогосферу?

– Я не відносив би соцмережі до блого­сфери. У блогах маєш перелік авторів, які тобі подобаються. А Facebook – про те, чим живуть друзі. І якщо їм подобається "Українська правда", то навіть коли ти її ненавидиш, вона все одно потрапляє тобі у стрічку.

На Заході блогосфера дозрівала у 2004–2008 роках. Виникли проекти, що спершу були блогами: TechСrunch, Mashable, The Huffington Post. Зараз кожен із цих ЗМІ коштує десятки мільйонів доларів. В Україну масовий інтернет прийшов пізніше, а блогосфера так і не визріла. У нас LliveJournal почав набирати популярності лише 2009-го.

Були, правда, окремі проекти, як Za-nashe-delo. Як культурний феномен – це знакова річ. Гіперболізував російську ненависть до всього українського. Але масово українські юзери-"тисячники" (на сторінку яких підписалися тисячу користувачів. – "Країна") почали з'являтися 2009-го, коли було вже півтори сотні російських. Аж раптом виник Facebook – і перетягнув найактивнішу аудиторію. У Росії вже були персони в Живому журналі, які впливали на ­медіа-простір. У нашому ЖЖ відкрився тільки Вахтанґ Кіпіані та ще декілька людей.

Пробитися автору у Facebook дуже важко. Соцмережа не дає форматувати текст, обмежує його розмір. Обсяг допису до того місця, де треба "показати більше", – 420 знаків. Багато й не розгортають далі. Подразників уваги безліч, тому заглиблюватися в довге читання люди хочуть усе менше.

Дописам важко жити довше доби. Через це чимало хто захотів повернутися у ЖЖ, але не зміг – через брак аудиторії. Тож українське середовище, у якому будь-хто міг би стати відомим, так і не народилося. Ми пропустили цей шар. На Заході люди трохи повернулися в нього. При успішному Facebook з'явився Tumbler – популярніший за будь-які блог-платформи.

Коли з'являться соцмережі для груп людей за інтересами?

– Міф про таке cегментування був

2008 року. Доти вважали, що головна соцмережа – це MySpace. Мав 150 мільйонів користувачів. Але став нецікавий, за кількістю його наздогнав Facebook. Тоді й народилася ідея, що буде безліч соцмереж на потребу зацікавлень людей. Працювали мережі для афроамериканців, для мам тощо. Але розвиток знов пішов по-іншому й усе глобалізувалося навколо кількох. Тримається Facebook. Twitter відповідає на запитання, що відбувається саме зараз. LinkеdIn допомагає з кар'єрним зростанням, у пошуку потрібних кадрів.

Яка доля амбітно презентованої мережі Google+?

– Google намагається побудувати соцмережу над сервісами, яких у нього маса. Тільки YouTube чого вартий. Та й поштою ґуґлівською вже півмільярда користуються. Логіка – створити надсервіс із наскрізною авторизацією в усіх службах. І вони зробили цей проект, але мають проблему, як у нього влити життя. Переходять на нову платформу люди неохоче. Зараз, коли кожен сидить у якійсь соцмережі – для кого писати в порожній Google+? Але є певна змученість Facebook'ом. Людям треба у правильний момент подати альтернативу. Щоб одразу пересіло кілька десятків мільйонів.

Творці української "телевізійної" соцмережі SayTV хвалилися домовленостями з телеканалами й обіцяли виводити користувачів, очевидців подій, в ефір.

– Усе це можна робити й без спеціальної соцмережі. Через той же Skype.

Але в Україні є успішна локальна мережа – створена на обміні політичними новинами, чутками. Це форум "Української правди". Найстаріша в країні спільнота людей. Ще до революції там були щодня десятки тисяч відвідувачів.

Довго "Українська правда" буде флагманом серед сайтів новин?

– Рік тому я вважав, що їй як лідеру новинарної журналістики надходить кінець – бо займалася винятково суспільно-політичною тематикою. Так, запустили ТаблоID, але розважальному вмісту приділяли менше зусиль. А саме він є основним для людей. "Українська правда" вже почала перетворюватися на "Дзеркало тижня" 10-річної давнини, коли люди щосуботи купували газету й із 32 сторінок читали три-чотири, аби не пропустити, що нового написала Юлія Мостова чи Сергій Рахманін. "Укрправда" рухалася в тому ж напрямку, і я був певен, що до кінця 2014 року УНІАН і Кorrespondent її обженуть. Але політичні події втримали "УП" на плаву. Першою вона буде, доки триває військовий конфлікт із Росією. А далі втратить лідерство, якщо не почне розвивати розважальну тематику, жовті новини. Коза провалилася в каналізацію і три дні прожила без їжі – це теж новина. Люди таке люблять.

А на Кorrespondent'і поставив хрест продаж "Українського Медіа Холдингу" Сергієві Курченку, близькому до "сім'ї" Януковича.

Чому сайт не може триматися на політиці?

– 85 відсотків людей новинами майже не цікавляться. У спокійний час середньостатистичний користувач інтернету щодня відкриває чотири сайти: пошту, соцмережу, пошуковик і, наприклад, погоду.

У нас простежується описана на Заході втома від соцмереж, коли люди повертаються до спілкування поштою?

– Втома є. Люди усвідомлюють, що витрачають купу часу даремно. Через інформаційну перенасиченість з'являється синдром браку уваги. Варто зупинятися і відпочити, задуматися – чим займаєшся, куди йдеш, чого хочеш у житті. Раз на тиждень корисно не мати доступу до соцмереж. Раз на квартал – кудись поїхати. Після цього шалено зростає працездатність. А після тижня без соцмереж можеш ще два тижні туди не влазити, бо відчуваєш: життя – поза комп'ютером.

Однак людина – істота соціальна. У піраміді Маслоу (система людських потреб, укладена американським психологом Абрагамом Маслоу з родини українських емігрантів. – "Країна") це – одна з базових потреб. Соцмережі легко соціалізують. До їх появи коло активного спілкування обмежувалося 15 людьми: сім'я, робота, декілька друзів.

У соцмережі тримає сильний психологічний зв'язок. Людина хоче бути почутою, хоче зазирнути в шпаринку до інших. Когось прокоментує, когось поширить. Вау, мене Чепинога лайкнув (Віталій Чепинога, народний депутат, його пости відслідковують понад 50 тис. користувачів. – "Країна"). І тоді в неї, крім родичів і співробітників, є ще хтось. Зможеш на вулиці поручкатися з Мустафою Найємом, бо він двічі відповів на твій коментар.

Щоб читачі звертали увагу на повідомлення, створювати їх слід щодня?

– Головне, щоб підписники взаємодіяли зі сторінкою. Якщо другий-третій допис людина бачить, але не лайкає й не коментує – це підказка Facebook'у, що ти їй не цікавий. Оптимально робити пост раз-двічі на день. 10 – забагато.

Написавши раз, знаєш, що це з великою ймовірністю потрапить до твого читача, і запис матиме, умовно кажучи, 100 балів. Розмістиш два – кожен набере по 50. Що частіше пишеш, то менша ймовірність, що друзі прочитають усе.

Чому?

– Нових користувачів у мережі з'являється не так багато. А кількість бізнесів, політиків, відомих людей, які реєструються і вкладають гроші у свою розкрутку, стрімко зростає. Тобто за нашу увагу бореться все більше людей. Тому Facebook вираховує, чиї дописи частіше втискати. Середній користувач підписаний на 500 сторінок і має до 200 друзів. 70–90 відсотків місця у стрічці Facebook відводить під новини від друзів. 10–30 відсотків – від сторінок. Отже, півтисячі сторінок конкурують за місце у 30 відсотках.

Чи ставатимуть послуги соцмереж платними?

– Не думаю. На початку Facebook був сервісом для спілкування. Зараз його основний бізнес – продати тебе рекламодавцю. Це вигідно, особливо, якщо тобі можна втюхати Mercedes. Десь краще, десь гірше мережа знає, що хто з нас любить, де буває. У Штатах знає приблизні доходи користувачів.

Як визначає?

– Багато інформації зазначаємо самі. По роботі, друзях, з якими проводимо час, по місцях, де відмічаємося. Наприклад, у дорогому ресторані.

За непрямими ознаками про нас знає і Google, що теж продає нашу увагу рекламодавцям. Наприклад, на 80 відсотків знає, що ти чоловік, точно, що живеш у Києві, що тобі 20–30 років. Якщо купуєш іграшки, система зафіксує, що маєш власну або якусь близьку дитину. Ти щось пошукав, про щось переписувався – і тисячі показників укупі багато чого значать. А є люди, які вказали приватні дані в Google+ або в інший легальний спосіб передали інформацію про себе. Наприклад, заповнили анкети.

Чому у FB незрівнянно менше таких популярних у ВКонтакті груп для дозвілля – "Умные мысли", "Профиль ушедшего мужчины"?

– Кожна мережа має свою ДНК. У ВК задався інший імпульс. Там більше розважальної аудиторії. Учні й студенти задали тон і певну агресивність. Взагалі в рунеті наприкінці 1990-х були популяр­ні спільноти на зразок Udaff. Є російське слово "дерзкий". Бути агресивним, матюкатися, протестувати проти устоїв. Навіть масові сайти, Fishki.net, мали цей протестний елемент. Вони і вплинули загалом на контент, що поширюється в російському інтернеті. Він агресивніший за інтернет-середовища інших країн.

Наскільки безпечно користуватися російськими ресурсами після закону, що надає спецслужбам РФ доступ до приватного спілкування?

– Спецслужби Росії завжди переглядали особисте листування людей. З початку 2000-х кожен інтернет-провайдер перед тим, як працювати, встановлює систему СОРМ – для доступу ФСБ до інформації. Смисл нових законів – тримати людей у страху.

×