"Змінити українську ментальність може лише війна" - Олександр Кірш

 

Народ сприймає владу як окреме підприємство і, щоб не перетворюватися на її ворога, стає бізнес-партнером, вважає економіст Олександр Кірш

Олександр КІРШ, 49 років. Народився в Харкові. Закінчив Харківський інженерно-економічний інститут. Викладав на кафедрі бухгалтерського обліку та фінансів. Заслужений економіст України. Працював у Центрі управлінні кадрів "Лідер", на місцевому заводі шампанських вин, у регіональному центрі "Харків-новини" та інших підприємствах. Ведучий та учасник телевізійних програм "Наложники", "Просто я работаю волшебником", "О налогах от Кирша", "Внештатный советник", "Налоги и жизнь". Із 1999-го - шеф-редактор журналу "Бухгалтер". На виборах до місцевої влади 2010 року - довірена особа кандидата в мери Харкова Арсена Авакова. Має власний сайт samoe.in.ua, де публікує колонки на політичні, економічні, соціальні теми. Веде блог про футбол на сайті sport.ua. Одружений.

Чи є якась ідеологія в Податкового кодексу?

- Якщо вважати ідеологією непрофесіоналізм і вибивання грошей у будь-який спосіб - то є.

Якби мета податкової політики була фіскальною - наповнити бюджет - кодекс був би простіший. Документ у принципі зберігає сьогоднішній механізм: податки забезпечують штучну зайнятість бухгалтерів, аудиторів, інспекторів і корупцію. А якщо в бюджеті не вистачає грошей, міністри чи навіть прем'єр-міністр дзвонять на підприємства й ті їх дають. Податкова система в нинішньому її вигляді може виконувати лише функції залякування. Наприклад, не можна прижучити підприємство за те, що воно спонсорує опозиційну партію. А за несплату податків - завжди. Але для цього податки мають умисно бути такими, що їх неможливо сплатити.

Якою мала би бути концепція такого документа?

- Мені ближча концепція спрощення податкової системи. Що простіше податки, то важче від них ухилитися.

Нинішній документ має дві мети - продекларовану і фактичну. Перша - зробити так, щоб податки платили всі. Ліквідувати щілини, що створював єдиний податок. Насправді лишаються дірки значно серйозніші, тобто економіку переводять із сірої в чорну. Схеми, до яких потраплять ті, хто сплачують єдиний податок, поставлять під потрібний "дах". Але нічого трагічного в цьому немає. Саме тіньова економіка забезпечила українцям виживання під час кризи.

Які відносини між платником податків і владою виникають в умовах чорної економіки?

- До ухвалення кодексу наша система оподаткування була негласним соціальним договором: "вам офшори - нам єдиний податок". Зараз із цього договору прибирають єдиний податок, офшори лишаються. Це означає тепер не "вам - офшори, а ми повиздихаємо", а "вам - офшори, нам - конвертація через ваші офшори".

Народ сприймає владу як сусіднє підприємство. Доводиться ставати її бізнес-партнерами. А влада має сприйматися як така, що відпрацьовує народні кошти. Вона має бути обрана від душі, а не як зараз - менше з двох зол. У Росії, до речі, вищий рівень податкової дисципліни. Там влада має реальний авторитет. Не тому, що її бояться, а тому, що знайшла підхід до народу. Не впевнений, що такий підхід спрацює з українцями. Бо те, що робив Путін, багато в чому спиралося на ниці інстинкти, зокрема, шовінізм. Допомогли й нафтодолари. Тому корупція й несплата податків, як у нас - це не найгірше, що може бути у відносинах держави й народу.

Вважаєте, що підприємці, які мітингують, не хочуть змінювати систему?

- У підприємств насправді не вимагають грошей, вони самі носять. Суми перважно стабільні й узгоджені. Проблема виникає, якщо ваших грошей не беруть. Це означає, що компанію "замовлено" за політичним мотивом, або конкуренти постаралися. Смерть підприємству - це якщо ви даєте хабара, а до вас застосовують закон.

Взагалі корупція - це те, із чого "пошла земля русская". Платники податків усі разом сварять владу і виходять на площу, але кожен індивідуально шукає можливості подружитися з нею. Щоб побороти хабарництво, треба повністю змінювати законодавство, а з ним і душі людей. Уявіть собі, що люди лікуються або вступають в інститут без корупції. До цього не готова сама система освіти, медицини. Колись Брежнєву пропонували підняти зарплату лікарям і вчителям. Він сказав: "Ви життя не знаєте, їм усе одно народ платитиме". Ментальність може змінити лише війна. Так сталося, скажімо, в Грузії. Українці мали прекрасний шанс змінитися після Майдану. Але влада провалила його.

Українська влада відчуває народ, його настрої, бажання?

- У влади немає такої необхідності. Вона спирається на політтехнологів і народну байдужість.

У Харкові, приміром, зараз мітинги двох типів. Політичні - за відставку новопризначеного мера Геннадія Кернеса, та економічні - проти Податкового кодексу. Останні збирають усю площу, яка у нас найбільша в Європі. Політичні - чверть площі. Тобто народ не розуміє, що політичний утиск у рази страшніший за економічний. Першопричина економічного утиску - політична. Ми воюємо не з причиною, а з наслідком.

Влада ще має якийсь кредит довіри?

- Уже ні. Хоча якщо прибрати дві головні проблеми Харкова - кодекс і Кернеса - отримає тут величезний авторитет. Але вона не збирається цього робити. Та від Януковича нічого не й чекали. Кодекс - це логічне продовження подій.

Чому не чіпають олігархів?

- Економіка України - це економіка олігархів. Доки немає прошарку малого й середнього бізнесу, чіпати олігархів неможливо. У тіні маємо приблизно дві третини ВВП. Хоча за смертельно небезпечних умов - криза, природні ресурси закінчуються - для нас це малувато. Треба, щоб було відсотків 90. У тіні абсолютно всі сектори - зверху від кожної галузі стирчить лише шматочок. Навіщо в таких умовах запевняти людей, що влада хоче щось змінювати? Давайте вже жити за тими правилами, що є.

Що Україна могла б експортувати світові в економічному, культурному,  інтелектуальному розумінні?

- Добре живе держава, яка продає не природні ресурси, а те, що виготовляє. Але для того, щоб навчити людей щось робити, необхідно змінити економічну систему. Не потрібно брати кредитів Міжнародного валютного фонду. Цим погоджуємося на правила гри, які вони нам нав'язують. Тактично вони нас начебто й підтягують, але стратегічно гублять. Країна стає заручником боргів, а колись їх доведеться повертати. Їхні вимоги зводяться до того, щоб економіка не була орієнтована на підтримку національного виробника. Маємо споживати світового. А з ним вітчизняна продукція конкуренції не витримує.

Смерть підприємству - це якщо ви даєте хабар, а до вас застосовують закон

Взяті в борг гроші тиснуть на інфляцію та ціни так само, як надруковані. А якщо надрукуємо свої - курс гривні впаде до рівня, на який ми заслуговуємо. Уряд із політичних міркувань цього не робить. Справжній рівень гривні, зрозуміло, не 8. Може, 20, може - 30, а, може, й 15. Високий відсоток за кредити, які будемо сплачувати, свідчить про те, що гроші в нас у дефіциті. Тобто, їх надруковано менше, ніж вимагає економіка. Якби надрукували достатньо, почалася б інфляція. Але вона викличе попит, той у свою чергу - виробництво. І тоді за умов грамотного керівництва можна буде створити нормальну економіку. На початку 1990-х також була страшенна інфляція, але країна піднялася з руїн: спрацював попит, треба було швидко витрачати гроші. Запустили виробництво.

Чому влада не робить цього?

- "Там" усі все чудово розуміють. Але цілі інші. Вони ж прийшли не для того, щоб залишитися в пам'яті на віки. Їм не страшно різати курку, яка несе золоті яйця. Бо зараз потребують м'яса. А яйця - це пізніше і вже для інших. Та й украсти надруковані гроші, за якими стежить банк, набагато складніше, ніж гроші МВФ, який лише робить вигляд, що контролює. Їх абсолютно влаштовує, що кошти розходяться між олігархами - попит вони не викличуть, бо купують неукраїнське. А українська економіка від цих грошей не одужає. Тобто, МВФ вдає, що хоче допомогти, а влада - що приймає цю допомогу. Насправді, ми нічого не змінюємо і залишаємося споживачами імпортних товарів.

Як змінити цю систему?

- Перш ніж перетворювати світ, треба почати з себе. У нас хочуть, щоб усі перестали вимагати хабарів, а самі дають, бо ж "мені зараз потрібно вилікуватися, вивчитися". Для того, аби змінити щось, треба провести не чесну передвиборну кампанію, а стандартну. Лише тоді, вигравши, запроваджувати зміни. Горбачов для того, щоб поміняти Радянський Союз, ішов до влади чисто радянськими методами. І, лише опинившись на верхівці, почав реалізовувати свій план. Щоб змінити щось зверху, продертися туди треба традиційними шляхами.

Текст: Ангеліна КАРЯКІНА, Фото: Наталія ЧУБЕНКО

Журнал Країна № 49 від 03 грудня 2010 р.

×