Доки Росія залишається імперією, ми не зможемо навіть спати спокійно – вважає політичний аналітик Володимир ГОРБАЧ
Росія діє щодня жорсткіше щодо України. Як поводитиме себе далі?
– Ще 2008 року на Бухарестському саміті НАТО Путін казав, що ніякої України не існує, що це – штучна держава. Теперішня операція на Донбасі покликана довести його теорію. Тому він не зупиняється ні на яких рубежах і методах. Якщо Захід думає, що може ставити Путіна під контроль шляхом економічних санкцій, то помиляється. Він готовий підвищувати ставки і грати ва-банк. Його метою є повернення Росії у світові лідери й реванш над Заходом. Україна в його очах поки що не суб'єкт боротьби, а поле бою. Своїм головним ворогом і опонентом бачить США, бо вони сильніші за нього. Тому через конфлікт з Україною намагається так змінити міжнародні правила, щоб зрівнятися зі Штатами й стати одним із полюсів світової політики. Путін хоче наздогнати поїзд, що давно пішов, і переписати розклад його руху. Навіть не стрибнути в останній вагон, а розвернути назад. Якщо українська армія досягатиме більше успіхів на Донбасі, Путін втручатиметься ще активніше, аби підтримувати конфлікт – це питання його его.
Які має плани щодо Донбасу?
– Донбас як предмет анексії Путіна не цікавить. У військово-стратегічному плані ця територія для нього нічого не варта. В економічному теж. Бойовики знищують економічну і транспортну структури Донеччини й Луганщини. Це означає, що росіяни не зацікавлені у збереженні цього потенціалу. Вони хочуть створити проблеми Україні й величезну рану, через яку маніпулюватимуть нами щодо геополітичного вибору. Це нагадує придністровську й південноосетинську історію. Коли створюється проблема, заморожується і не вирішується десятиліттями. Це – давня російська стратегія.
Як цьому протистояти?
– Українське керівництво розуміє, що суто військового успіху бути не може. Якщо наша армія почне переважати – на Донбас зайде російська. Путін готує це під виглядом миротворців. Не думаю, що Рада безпеки ООН проголосує за таке рішення, але Москва може плюнути на цей дозвіл і ввести миротворців без схвалення ООН. Україна здатна протистояти цьому на військовому рівні якийсь час. Та недовго. Потрібна міжнародна допомога й союзники. Поки що чуємо лише співчуття. Анґела Меркель і Франсуа Олланд думають, як умиротворити агресора й виграти час. Вони не знають, як відповідати на російський виклик. Путін веде війну не з Україною, а на глобальному рівні. Метою цієї операції є руйнування міжнародної системи, щоб зрештою з ним сіли за стіл переговорів і домовилися про нові правила, де роль Росії, і особисто Путіна, буде вищою, ніж зараз. Лідери західних держав це розуміють, але як цьому протидіяти – не знають. Крім того, Москва грає ще й на роз'єднання Євросоюзу і Сполучених Штатів Америки. Німеччину намагається отримати як союзника у боротьбі зі США.
Що можуть зробити Штати?
– Американці розуміють, із чим мають справу, визнають і говорять про це вголос. Вважають, що треба вводити економічні санкції разом із ЄС. Запроваджувати їх лише силами США недостатньо. Окрім того, це розірвало б трансатлантичний зв'язок між Сполученими Штатами і Європою.
Чому при очевидній російській агресії Європі бракує рішучості?
– Конфлікт України з Росією там розглядають як периферійний. Це не війна в Європі, на ній не гинуть її громадяни. Більше того, Росію до останнього часу розглядали як стратегічного партнера, навіть для НАТО. Краще вести діалог, ніж утратити будь-який контакт – така філософія нинішніх еліт Європи.
Насправді на Донбасі маємо другу європейську війну – після Балканської, розпаду Югославії. Тоді закінчилося тим, що європейці змушені були запрошувати американців і застосувати жорстку силу. Приблизно так буде й у нас. Штати спостерігають, як німці із французами ведуть переговори з Путіним і чекають моменту, коли ті визнають свою безсилість та покличуть їх на поміч.
Коли це станеться?
– Не пізніше вересня.
Військова допомога від НАТО можлива?
– НАТО – це теж ресурс Сполучених Штатів. Та зараз Північноатлантичний альянс не є ефективний у протидії російській загрозі. Москва для них була партнером, вони не очікували такого від неї. Натівці визнають, приміром, що в разі військової інтервенції Росії щодо країн Балтії, вони не зможуть їй протидіяти.
Який вихід залишається Україні?
– Покладатися на власні сили. До кінця країну захищатиме тільки наша армія. З іншого боку, важливо, щоб світ зрозумів: це не є конфлікт України і Росії, а конфлікт Путіна із глобальною системою. Світ має взяти курс на ослаблення його режиму.
Коли закінчиться війна на Донбасі?
– Гостра фаза триватиме не більш як два-три місяці. Загалом російсько-український конфлікт не закінчиться доти, доки Путін буде в Кремлі. А на глобальне врегулювання знадобиться від трьох до п'яти років.
Наступники Путіна вестимуть менш агресивну політику щодо України?
– Якщо Путін зламає зуби об Україну, його наступники це враховуватимуть. Але доки Росія залишається імперією, ми не зможемо навіть спати спокійно.
Як підштовхнути процеси розпаду Росії?
– Могли б створити їм проблеми на околицях та ісламських територіях. Та не маємо достатньо ресурсів – усі йдуть на вирішення внутрішньої територіальної проблеми. Крім того, бракую часу, а такі речі потрібно готувати.
Захід не побоюється розпаду Росії?
– Там найбільше бояться неадекватного поводження з ядерною зброєю. Незрозуміло, у чиїх руках вона може опинитися. Бояться поширення китайського впливу на території РФ. Бояться величезних потоків біженців.
Це може стати початком Третьої світової війни?
– Прелюдією до Другої світової була радянсько-фінська війна. Зараз такою прелюдією була війна російсько-грузинська. Те, що відбувається на Донбасі, – це вже "напад на Польщу". Конфлікт матиме глобальні наслідки. Поки що його намагаються витягувати на дипломатичний рівень. Та перехід може відбутися дуже швидко й непомітно для всіх учасників. Захід терпить ці події, бо російська тактика побудована на поступовій ескалації конфлікту – віроломного обвалу не відбувається.
Збіґнєв Бжезинський вважає, що Росія може дати Україні спокій, якщо та не претендуватиме на вступ до НАТО.
– Будь-який варіант врегулювання передбачатиме вирішення кримської проблеми. Якщо Захід визнає цю анексію, то легітимує всі територіальні претензії, що існують у світі. Тому розв'язати цю проблему просто обіцянкою, що ми не йдемо в НАТО, не вдасться. Для Путіна її вирішенням є знищення України як такої.
Як довго триватиме конфлікт?
– Доки в Путіна не скінчаться ресурси утримувати ситуацію. Він може протягнути два-три роки, не надто страждаючи.
Україні варто вступати в оборонні структури чи формувати нові?
– Треба прагнути стати членом НАТО. У разі відмови потрібно апелювати до двосторонньої військово-стратегічної угоди зі США. За приклад можна брати договори Штатів із Японією. Вони передбачають, що в разі загрози безпеці такої країни США допомагатимуть їй.
Чи можлива оборонна співпраця в балто-чорноморському форматі?
– Можна про це говорити з Польщею та Литвою. У перспективі – з Білоруссю, Латвією та Естонією. Але зараз це – не найсильніші економіки й не найсильніші армії. Сучасна геополітика – це зв'язки між країнами, не обов'язково за географічним принципом. Наприклад, Японія і США є стратегічними союзниками – товарообіг і туристичні потоки між ними колосальні. Якщо нам вдасться налагодити такий зв'язок із США чи, приміром, із Німеччиною, то це буде значно сильніше, ніж Балто-чорноморський союз. Тоді партнерам буде вигідно захищати Україну – через тісний взаємозв'язок із ними.
На допомогу Туреччини можна розраховувати?
– Туреччина веде незалежну політику. Має інтереси здебільшого на Близькому Сході, де є нафта й газ. Сваритися з Росією не захоче, бо не бачить, за що їй змагатися в цьому конфлікті. Крім того, Туреччині бракує ядерної зброї. Хоча її флот значно сильніший за російський.
Ущемлення Москвою кримських татар не є для Анкари принциповим?
– Воно для них є чутливим більше в культурно-історичному плані. Кримським татарам Туреччина допомагатиме, чиїм не був би Крим.
Путін досі сподівається на перемогу?
– Він прорахувався. Зараз думає не про перемогу, а як не програти й уникнути катастрофи. Ситуація змушує його вдаватися до все більшої ескалації, і він наближається саме до катастрофи, а не до перемоги. Щось надзвичайне має статися, аби знайшовся у світі той, хто запропонує Путіну прийнятний для нього варіант виходу із цієї ситуації.
Як, швидше за все, закінчиться криза?
– Оптимістичний сценарій: світ активніше, ніж зараз, допомагає Україні протистояти російській агресії. Допомагає економічно й військово. Підриває економіку РФ. Це призводить до її внутрішнього послаблення і поступового розпаду. Росія зберігається як національна держава в історичних межах Московського царства. Ідеальний варіант – та сьогодні виглядає фантастично.
Більш реалістичний: світ грається з Путіним у котика-мишку. Це може тривати роками й закінчиться погано. Перш за все, для України. Далі загравання з Путіним підірве могутність США і поставить під питання існування всього західного світу.
3 
1
Коментарі